ОСВІ́ТНІ ТОВАРИ́СТВА — обʼ­єд­на­н­ня педагогів, освітян і громадських діячів з метою проведе­н­ня культурно-освітньої та просвітницької роботи серед українського населе­н­ня, покраще­н­ня змісту та якості освіти. Появу О. т. в Україні спричинили соц.-екон. та су­спільно-політ. умови, здобутки зарубіж. педагогіки, громад.-пед. рух у Європі, рівень нац. самосві­домості укр. інтелігенції, духовно-культур. стан, інтереси й потреби українського народу. На­прикінці 1860 — поч. 1861 виникли укр. громади як пед.-просвітн. осередки у Києві, Полтаві, Харкові та ін. містах України. Член громади від­кривали недільні школи, а також щоден­ні й вечірні для дорослих, намагалися поширювати укр. друк. слово, від­стоювали нац. зміст навч., влаштовували нар. чита­н­ня. Громадівці неодноразово зверталися до уряду з вимогами про до­звіл на освіту рідною мовою. Діяльність громад стала під­ґрунтям роз­витку громад.-освіт. руху як альтернативи держ. освіт. політиці за докорін­ну реформу станової системи освіти, що не від­повід­ала запитам су­спільства й не задовольняла освітян. Від­сутність укр. школи була однією з гол. соц.-пед. про­блем українського народу.

Найві­доміші О. т. на території України, що входила до складу Рос. імперії: Харківське товариство грамотності (1869–1920), Київське товариство грамотності (1882–1908), Київ. товариство сприя­н­ня початк. освіті (1882–1918), «Просвіта» (1906–10) у Києві та ін. містах (Чернігів, Одеса, Камʼянець-По­дільський), Всеукр. спілка вчителів та діячів нар. освіти (1906–07), Київ. пед. товариство взаєм. допомоги (1897–1905), Фребелів. товариство у Києві (1908–17; див. Фребелівські товариства), Київ. товариство нар. дит. садків (1907–17), Товариство пошире­н­ня в народі початк., серед. та вищої освіти у межах Київ., Полтав., Черніг., Волин. та Поділ. губ. (1908–11) та ін. Ці товариства сприяли різним видам освіти (до­шкіл., початк., серед., комерц., с.-г., жін. тощо). Активну участь у діяльності О. т. брали ві­домі укр. педагоги та громад. діячі Б. Грінченко, В. Дурдуківський, С. Єфремов, Олена Пчілка, С. Русова, Леся Українка, В. Науменко, І. Стешенко, П. Холодний, Є. Чикаленко, Я. Чепіга-Зеленкевич та ін.

На укр. землях, що пере­бували у складі Австро-Угорщини, помітну роль ві­ді­гравали: «Руська бесіда» (1861, Львів; 1869, Чернівці), Качковського М. Товариство (1874, м. Коломия, нині Івано-Фр. обл.), Руське пед. товариство (1881, від 1912 — Укр. пед. товариство, від 1926 — «Рідна школа», Львів), «Руська школа» (1887, від 1908 — «Українська школа», Чернівці) та ін. У Зх. Україні активно діяло товариство «Просвіта» (1868–1921; див. Львівське товариство «Просвіта», Луцька повітова «Просвіта»). О. т. роз­горнули широкомас­штабну роботу щодо від­родже­н­ня української мови, нац. освіти. У їхній діяльності брали участь ві­домі укр. педагоги О. Барвінський, І. Галущинський, І. Кокорудз, К. Малицька, Є. Пігуляк, О. Попович, М. Терлецький, Е. Харкевич, В. Шухевич та ін.

Товариства, що діяли у різних су­спільно-політ. умовах, від­різнялися за мас­штабами, спрямованістю, формами діяльності. Проте в їхньому функціонуван­ні було багато спільного. Майже всі вони мали свій статут, про­граму діяльності, складалися із дійс. та почес. членів. Ці організації існували за рахунок член. внесків, пожертвувань, зі­браних коштів після лекцій, літ. та муз. вечорів, театр. ви­став, продажу ви­даної літ-ри. Провід. напрямами діяльності були: пошире­н­ня грамотності серед народу; від­кри­т­тя неділ. та ін. типів закладів освіти; організація нар. читань, лекцій, концертів, театрів, ви­став; влаштува­н­ня нар. будинків (див. Народний дім), пере­сув. музеїв, наоч. посібників, пед. музеїв та ви­ставок, б-к; вид. й пошире­н­ня заг.-до­ступ. худож. та науково-популярної літератури для народу (дорослих і дітей). Кожним напрямом за­ймалися окремі комісії, зокрема лекційна, бібліотечна, шкіл., видавнича.

За характером і змістом діяльності окремих т-в це був, по суті, вищий рівень освіти дорослих, на­ближений до нар. університету. Слухачам читали лекції з різних галузей знань. Бібліотечні комісії від­кривали б-ки, книжк. склади, роз­робляли каталоги рекомендов. літ-ри для чита­н­ня, збирали невеличкі б-ки і від­силали їх у школи. Шкіл. від­діли матеріально й методично сприяли від­кри­т­тю закладів освіти для дорослих та дітей. Товариства грамотності за­ймалися роз­робле­н­ням та організацією освіт. процесу у неділ. школах. Важливим напрямом діяльності була організація поза­шкіл. роботи з дітьми: влаштува­н­ня читань, лекцій, різноманіт. свят, літ.-муз. ранків, екс­курсій тощо. Видавн. комісії забезпечували вид. худож., наук., метод. та навч. літ-ри для дорослих і дітей. Робота О. т. не при­звела до створе­н­ня укр. школи, проте ві­діграла винятк. роль у консолідації пед. громадськості навколо цієї ідеї як основи демократ. системи освіти, роз­роблен­ні її теор. засад (навч. рідною мовою; упровадже­н­ня до навч. планів української мови і літ-ри, історії та гео­графії України; вид. навч. літ-ри українською мовою).

Національні О. т. у добу Визвольних змагань 1917–21 («Просвіта», Всеукраїнська учительська спілка, Товариство шкіл. освіти, Всеукр. союз поза­шкіл. селян. освіти, Всеукр. союз селян. і козац. освіти та ін.) піклувалися про освіту українського народу рідною мовою, від­кривали укр. школи, брали активну участь у реформуван­ні освіти України. О. т. ві­діграли провід­ну роль не лише в поширен­ні грамотності та знань, а й у роз­витку різних напрямів освіти та пед. науки України, від­роджен­ні української мови в освіт. сфері, формуван­ні нац. сві­домості українського народу, утверджен­ні укр. нац. ідеї. З приходом до влади більшовики пере­творили «Просвіти» у Пролеткульти, вчител. спілки — у Спілки робітників освіти. «Просвіта», Всеукр. учител. спілка були звинувачені в бурж.-націоналіст. діяльності. У СРСР укр. організації були заборонені. Актив. діячів т-в пере­слідували, вони за­знавали ареш­тів. Знище­н­ня рад. владою товариства «Просвіта», ре­пресії проти укр. інтелігенції за­вдали від­чут. удару по освіті.

У незалеж. Україні активну участь у роз­витку освіти, процесі формува­н­ня нац. самосві­домості українського народу, від­новлен­ні істор. памʼяті беруть громад. організації, зокрема від­роджене «Просвіта» Всеукраїнське товариство ім. Т. Шевченка (1991), Педагогічне товариство ім. Г. Ващенка Всеукраїнське (1995), Сухомлинського В. Всеукраїнська асоціація (1997) та ін.