Осипов Іван Павлович

Визначення і загальна характеристика

О́СИПОВ Іван Павлович (30. 07(11. 08). 1854, Харків — 04. 11. 1918, там само) — хімік, громадський діяч. Доктор хімії (1893), професор (1911). Член Рос. фіз.-хім. (1887), Париз. (1888) та Берлін. (1889) хім. т-в. Закін. Харків. університет (1876; наук. кер. М. Бекетов), де відтоді й працював: від 1889 — екстраординар., від 1894 — ординар. проф., зав. неорган. лаб. з аналіт. відділ.; водночас 1879–91 — секр., 1891–1918 — голова Товариства фіз.-хім. наук при Університеті. Стажувався за кордоном у лаб. Ф. Штоманна (1884, м. Ляйпциґ, Німеччина), Ф. Кекуле (1886, Бонн), В. Лугініна, П. Бертло, Ш. Фріделя (1887–89), Д. Буті (1891, фіз. лаб. Сорбонни; обидві — Париж). Від 1906 — проф., зав. хім. лаб., 1915–18 — директор (від 1917 — ректор) Харків. технол. інституту (нині Нац. тех. університет «Харків. політех. інститут»). Наукові дослідження: будова орган. сполук, проблеми термохімії. Довів необхідність синтезу хім. кінетики з термодинамікою; обґрунтував термохім. метод у дослідж. будови орган. сполук. Викладав різні відділи хімії, зокрема теор., неорган., орган., аналіт. та фіз. Читав лекції з хімії у Харків. жін. мед. інституті, на публ. курсах, брав участь у роботі Харків. товариства грамотності. Співорганізатор вищих жін. освіт. закладів Харкова (Вищих с.-г. курсів для жінок, Вищих жін. курсів Товариства взаємодопомоги працюючих жінок, Харків. жін. політех. інституту). Був ред. розділу «Физика и химия» 1-го тому «Народной энцикло­пе­дии научных и прикладных знаний» (Москва, 1912), «Записок Харьковского университета».

Завантажити статтю