Особа юридична

ОСО́БА ЮРИДИ́ЧНА — організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку та наділена цивільною право­здатністю і діє­здатністю, що має майнові та особисті немайнові права і несе від­повід­ні обовʼязки, може бути позивачем та від­повід­ачем у суді. Її правовий статус ви­значено нормами Цивіл. кодексу України, ін. актами законодавства, а також установ. документами. Як субʼєкт цивіл. права (цивіл. правовід­носин) О. ю. наділена цивіл. право- і діє­здатністю, що, на від­міну від право- і діє­здатності фіз. осіб, виникає у неї одночасно з моментом держ. реєстрації. Право­здатність О. ю. вважають припиненою з моменту внесе­н­ня від­повід. запису до Єдиного держ. реєстру юрид. осіб.

Зміст цивіл. право­здатності О. ю. полягає у тому, що вона має такі самі цивіл. права та обовʼязки, як і фіз. особа, окрім тих, що за своєю природою належать тільки людині. О. ю. може бути обмежена в правах лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Ріше­н­ня про обмеже­н­ня прав можна оскаржити у суді. Окремими видами діяльності, пере­лік яких ви­значено винятково законодавством, О. ю. може за­йматися тільки після отрима­н­ня спец. до­зволу (ліцензії). Вона набуває цивіл. прав і обовʼязків через свої органи, що діють від­повід­но до закону та установ. документа, а в окремих випадках — через своїх учасників.

Залежно від мети діяльності О. ю. поділяють на комерц. (під­приємн.) і некомерц. (не­прибутк.); залежно від порядку утворе­н­ня — на О. ю. приват. і публіч. права, а також т. зв. змішані; залежно від кількості засн. (учасників) і подільності (чи неподільності) майна на частки — на О. ю. унітар. і корпоратив. типів. О. ю. можуть утворювати у формі під­приємн. та непід­приємн. т-в або установ. Товариство — обʼ­єд­нан­ня осіб (учасників), що має корпоратив. устрій, ним управляють його учасники. Товариства, що здійснюють під­приємн. діяльність з метою одержа­н­ня та на­ступ. роз­поділу між учасниками прибутку (під­приємн. товариства), можуть бути організовані тільки як госп. товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою від­повід­альністю, товариство з додатк. від­повід­альністю, повне товариство, командитне товариство) або вироб. ко­оперативи. Непід­приємн. товариства (споживчі ко­оперативи, обʼ­єд­на­н­ня громадян тощо) та установи поряд зі своєю осн. діяльністю можуть за­йматися будь-якими видами під­приємн. діяльності, якщо інше не встановлено законом. Установою ви­знано обʼ­єд­на­н­ня майна у від­окремлену організацію, утворену однією або кількома особами (засн.) для досягне­н­ня ви­значеної засновниками мети за рахунок цього майна. Така організація може задовольняти культурні, соц. або екон. потреби су­спільства (су­спільно корисна установа) чи потреби третіх осіб (приватно корисна установа).

Чин­ним законодавством України ви­значено осн. способи утворе­н­ня О. ю.: роз­порядчий, нормативно-явочний, договірний, до­звільний (на практиці можуть бути по­єд­нані). Роз­порядчий порядок полягає у тому, що власник майна або уповноважений ним орган при­ймають ріше­н­ня (видають роз­порядчий акт) про утворе­н­ня О. ю. та затверджують її статут або положе­н­ня про неї. У такому порядку, зокрема, утворюють держ. та комунал. під­приємства, держ. установи та ін. Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови утворе­н­ня О. ю. прямо перед­бачені у законі (або ін. норматив. акті) у ви­гляді заг. до­зволу держави. Але для виникне­н­ня конкрет. організації потрібні ініціатива її організаторів та реєстрація (легалізація) у від­повід. держ. органі. У такому порядку можуть організовувати ко­оперативи, громад. організації тощо. Договір. порядок перед­бачає утворе­н­ня О. ю. шляхом укла­да­н­ня установ. договору між громадянами та/або організаціями, що добровільно обʼєд­нують свою діяльність та/або майно для досягне­н­ня певних цілей. У такому випадку виникають господарські товариства, договірні обʼ­єд­на­н­ня під­приємств (асоціації, корпорації) тощо. Договір. порядок часто по­єд­нують із нормативно-явочним (напр., і госп. товариства, і договірні обʼ­єд­на­н­ня під­приємств обо­вʼязково під­лягають держ. реєстрації). До­звіл. порядок полягає у тому, що необхід. умовою виникне­н­ня О. ю. є до­звіл (згода) від­повід. держ. органу чи під­приємства (госп. організації). У такому порядку, напр., утворюють нові під­приємства у результаті ви­окремле­н­ня зі складу діючого під­приємства (організації) одного чи кількох структур. під­роз­ділів, а також О. ю., для діяльності яких потрібно отримати ліцензію (банки, страхові організації, аудит-фірми та ін.). Для утворе­н­ня О. ю. її учасники (засн.) роз­робляють установчі документи — статут або засновниц. договір, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створ. однією особою, діє на під­ставі статуту, затв. цією особою. Установу утворюють на основі індивід. або спільного установ. акта. О. ю. вважають утвореною в момент її держ. реєстрації у порядку, ви­значеному законом. Дані держ. реєстрації заносять до Єдиного держ. реєстру юрид. осіб, від­критого для заг. озна­йомле­н­ня. Поруше­н­ня встановленого законом порядку утворе­н­ня О. ю. або невід­повід­ність установ. документів законові є під­ставою для від­мови їй у держ. реєстрації, від­мова за ін. мотивами (недоцільність тощо) заборонена. Від­мова у реєстрації, а також зволіка­н­ня з її проведе­н­ням можуть бути оскаржені в суді.

До Єдиного держ. реєстру юрид. осіб вносять ві­домості про організац.-правову форму О. ю., її найменува­н­ня (фірмове найменува­н­ня), місце­знаходже­н­ня, органи упр., філії та пред­ставництва, предмет діяльності товариства чи мету установи, а також ін. ві­домості. Зміни в установ. документах набувають чин­ності для третіх осіб з моменту їхньої держ. реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту сповіще­н­ня органу, що здійснює держ. реєстрацію, про такі зміни. О. ю. та їхні учасники не мають права посилатися на від­сутність реєстрації таких змін у від­носинах з третіми особами, які діяли з урахува­н­ням цих змін. Від­повід­но до чин­ного законодавства О. ю. повин­на мати своє на­йменува­н­ня (повне і скорочене), що містить вказівку на її організац.-правову форму. Його за­значають в установ. документах і вносять до Єдиного держ. реєстру юрид. осіб. Найменува­н­ня установи повин­но містити ві­домості про характер її діяльності. У разі зміни свого найменува­н­ня О. ю., окрім викона­н­ня ін. вимог, установлених законом, зобовʼя­зана подати оголоше­н­ня про це в друк. органах, у яких публікують дані про держ. реєстрацію та сповістити про це всіх осіб, з якими вона пере­буває у договір. від­носинах. Викори­ста­н­ня найменува­н­ня ін. О. ю. заборонено. О. ю., що є під­приємн. товариством, повин­на мати фірмове найменува­н­ня, порядок реєстрації та викори­ста­н­ня якого ви­значено від­повід. положе­н­нями Цивіл. кодексу України, ін. законами та нормативно-правовими актами. Місце­знаходже­н­ня О. ю., вказане у її установ. документах, ви­значають як місце держ. реєстрації. Права О. ю. на недоторкан­ність її ділової репутації, таємницю кореспонденції, інформацію та ін. особисті немайнові права, що можуть належати О. ю., ви­значають і захищають так само, як і аналог. права фіз. осіб. Згідно з чин­ним законодавством України, О. ю. несе самост. від­повід­альність за своїми зобовʼяза­н­нями всім належним їй майном. Учасник (засн.) О. ю. не від­повід­ає за її зобовʼя­за­н­нями, а вони не від­повід­ають за зобовʼяза­н­нями учасника (засн.), окрім випадків, перед­бачених законами та установ. документами. О. ю. несе від­повід­альність за зо­бовʼяза­н­нями учасників (засн.), що повʼязані з її утворе­н­ням, тільки в разі на­ступ. схвале­н­ня їхніх дій від­повід. органами О. ю. Якщо банкрутство О. ю. спричинене недобросовісними діями її учасників, то у разі недо­статності майна на таких учасників може бути покладена додатк. (субсидіарна) від­повід­альність за зобовʼязан­нями О. ю. Діяльність О. ю. припиняють шляхом пере­дачі всього майна, прав та обовʼязків ін. юрид. особам-правона­ступникам (зли­т­тя, при­єд­на­н­ня, поділу) або її ліквідації.

Завантажити статтю