Особистість

ОСОБИ́СТІСТЬ — індивід як чл. су­спільства, сформований під впливом соціалізації, здатний до регулюва­н­ня життя, викона­н­ня соціальних ролей, роз­робле­н­ня власної стратегії актуалізації цілей у жит­тєвій пер­спективі. У Стародав. Греції словом «О.» називали маски, які одягали актори під час театр. ви­стави. По суті, цей термін вказував на комічну чи трагічну фігуру в театр. дії. Від­так до поня­т­тя «О.» було долучено зовн. соц. образ, якого індивідуальність набуває, коли ві­ді­грає певні жит­тєві ролі. Тому О. — особа громадянського су­спільства, здатна корегувати поведінку, від­чуваючи оцінку оточуючих.

У психол. і соціол. теоріях існують різні ви­значе­н­ня О., що під­креслюють значе­н­ня індивідуальності чи індивід. від­мін­ностей. У О. домінують певні якості, завдяки чому ця людина від­різняється від решти людей. Так, амер. психолог К. Роджерс описував О. як організовану, довготривалу, субʼєктивно сприйнятну сутність, яка акумулює навколо себе усі пере­жива­н­ня та жит­тєвий досвід людини; його колега Ґ. Олпорт — як те, чим індивід є на­справді (внутр. «Я», що детермінує характер взаємодії людини зі світом). У ро­зумін­ні амер.-нім. психолога Е. Еріксона індивід протягом життя проходить через низку психосоц. криз і його О. по­стає як певний результат цих криз і шляхів виходу з них. Амер. психолог Дж. Келлі роз­глядав О. як властивий кожному індивіду унікал. спосіб усві­домле­н­ня жит­тєвого досвіду. Канад.-амер. психолог укр. походже­н­ня А. Бандура вбачав у О. складний пат­терн без­перерв. процесу взаємо­впливу індивіда, поведінки й ситуації. У більшості ви­значень О. по­стає у ви­гляді сталої гіпотетич. структури чи організації якостей людини, як абстракція, об­умовлена висновками, отриманими у результаті спо­стереже­н­ня за поведінкою людини. Важливим є роз­гляд О. у спів­від­ношен­ні з жит­тєвою історією індивіда або пер­спективами роз­витку. В еволюц. процесі О. ви­ступає як субʼєкт впливу внутр. і зовн. чин­ників: генет. і біол. схильностей, соц. досвіду та мінливих об­ставин довкі­л­ля. У більшості ви­значень О. пред­ставлена тими характеристиками, що від­повід­ають за стійкі форми поведінки. О. забезпечує почу­т­тя без­перервності в часі та навколишній об­становці.

Уявле­н­ня про О. як систему рольової поведінки, об­умовленої сукупністю стійких соц. очікувань з боку най­ближчого оточе­н­ня, від­ображено у рольовій теорії О. Людина у су­спільстві належить до багатьох соц. груп: сімʼї, навч. групи, робочого колективу тощо. У кожній із них О. посідає певне місце, має ви­значений статус і обовʼязки. Таким чином, людина веде себе по-різному у різних ситуаціях, тобто ви­ступає у різних ролях, проте О. — саме те, що до­зволяє зберегти цілісність свого «Я». У соціології вплив соц. ролей на становле­н­ня О. ви­вчали П. Берґер, Ґ. Брім, С. Віл­лер (усі — США). Вони вважали, що формува­н­ня О. від­бувається завдяки соціалізації. Соціалізація як процес самоідентифікації триває практично протягом усього життя індивіда. Період найбільш інтенсивної соціалізації — дитинство, але й дорослі індивіди змушені по­стійно адаптуватися до мінливих соц. умов (зміна соц. статусу, місця прожива­н­ня, роботи, кола спілкува­н­ня тощо), звикати до нових соц. ролей (одруже­н­ня, народже­н­ня дітей, нова посада тощо). У звʼязку з цим у соціології ви­окремлюють два динам. рівні соціалізації: первин­на від­бувається у сфері між­особистіс. від­носин у малих групах (у дит. віці, коли індивід вчиться бути чл. су­спільства), вторин­на — на рівні соц. груп, за допомогою яких вже соціалізов. індивід інтегрується у нові соц. простори (частіше за все повʼя­за­на з початком профес. діяльності індивіда). О. — особливі якос­ті людини, яких вона набуває у су­спільстві. Якщо індиві­дом народжуються, то О. стають. О. залежить від громад. звʼязків, тому у своїй поведінці орієнтується на очікува­н­ня най­ближчого соц. оточе­н­ня. Отже, поня­т­тя «О.» у соціології по­значає особл. спосіб існува­н­ня людини як чл. су­спільства, пред­ставника певної соц. групи. Сутність О. полягає у здатності людини діяти вільно, само­стійно та від­повід­ально. Особистісна поведінка — поведінка за влас. вільним вибором. Завдяки роз­витку О. індивід набуває власної індивідуальності як вищого рівня інтеграції людини щодо індивід. та особистіс. рівнів. Індивідуальність одночасно фіксує своєрідність і непо­вторність людини як індивіда та як О. Роз­виток індивідуальності — жит­тєвий шлях людини.

Завантажити статтю