Особлива нарада

ОСОБЛИ́ВА НАРА́ДА — ре­пресивний позасудовий орган. Діяла 1924–34 при Колегії ГПУ УСРР на під­ставі затв. ЦВК СРСР 28 березня 1924 положе­н­ня про права ОГПУ в частині адм. вислань, заслань і увʼязне­н­ня в концтабір, а також ви­даних у роз­виток цього положе­н­ня відом. і між­ві­дом. наказів й ін­струкцій ОГПУ та ГПУ УСРР. Зі створе­н­ням О. н. ліквідовано Особл. комісію з питань адм. висилки при НКВС УСРР, що 1922–24 здійснювала на тер. УСРР від­повід­ні функції (окрім увʼязнень до концтаборів). О. н. за­стосовувала ре­пресії проти осіб, які не вчинили конкрет. злочину або вину яких не було доведено в судовому порядку через брак доказів, однак із політ. міркувань, враховуючи соц. походже­н­ня, попередню діяльність, родин­ні звʼяз­ки, контакти з контр­рев. або ін. злочин. середовищем, таких осіб ви­знавали «соціально небезпечними». О. н. мала право вислати їх із місцевостей, де вони проживали, із забороною подальшого поверне­н­ня; вислати із забороною прожива­н­ня й у низці ін. місцевостей або губерній, згідно зі списком, встановленим ОГПУ; вислати із зобовʼяза­н­ням прожива­н­ня у певних місцевостях за спец. вказівкою ОГПУ та з пере­бува­н­ням у цих випадках під т. зв. гласним на­глядом місц. органів ГПУ; заслати у певну місцевість за вибором і вказівкою ОГПУ; увʼяз­нити у концтаборі (згодом — у ви­правно-труд. таборі). За­значені заходи за­стосовували на строк до 3-х р. Осіб, під­даних адм. ре­пресії, по­збавляли на цей строк актив. і пасив. вибор. права, членства у громад. організаціях і права вільного пере­сува­н­ня. До категорії «соціально небезпеч.» зараховували осіб, пі­до­зрюваних у вчинен­ні бандит. нападів, грабежів, роз­бою, їхніх посібників та осіб, які приховували цю діяльність, у разі від­сутності стосовно них до­стат. доказів для притягне­н­ня до від­повід­альності у судовому порядку, а також осіб без певних занять і не зайнятих вироб. працею. Остан­німи вважали: профес. гравців на кін­них пере­гонах і у грал. будинках; шулерів і аферистів; утримувачів притонів і будинків роз­пусти; торговців наркотиками та горілчаними виробами, які не мали на це належ. до­зволів; спекулянтів «чорної біржі», які від­значалися особливою «злісністю» або мали звʼяз­ки із «соціально злочин. середо­вищем»; осіб, «соціально небезпеч.» за своєю поперед. діяльніс­тю, а саме тих, які раніше мали не менше 2-х обвинувал. вироків або 4-х приводів до право­охорон. органів за пі­дозрою у вчинен­ні майнових злочинів або у посяга­н­нях на особистість і її гідність (хуліганство, втягува­н­ня у про­ституцію, звідництво тощо). О. н. могла порушувати клопота­н­ня перед О. н. при Колегії ОГПУ щодо висла­н­ня (засла­н­ня) за межі УСРР осіб, причет. до контр­рев. діяльності, шпигунства та ін. держ. злочинів, осіб, пі­до­зрюваних у контра­банді чи незакон. пере­ході кордону, спекуляції валютою та дорогоцін. металами, фальшивомонетництві, якщо стосовно них не було до­статніх під­став для притяга­н­ня до суду. За­стосува­н­ня ре­пресив. заходів до цих категорій «соціально небезпеч.» осіб належало до винятк. компетенції О. н. при Колегії ОГПУ, вона також мала право висилати окремих осіб за межі держ. кордону СРСР. Низкою норматив. актів, прийнятих заг.-союз. і респ. органами влади у 2-й пол. 1920-х — на поч. 1930-х рр., пере­лік категорій «соціально небезпеч.» осіб по­стійно роз­ширювали. До них від­несли осіб без певних занять, які спекулювали предметами широкого вжитку, а також осіб, які за­ймалися такою спекуляцією з викори­ста­н­ням шахрай. шляхом кооп. і громад. організацій; конокрадів; жебраків, дорослих без­притульних, хуліганів; «сільську кримінальщину» (до цієї категорії тоталітарна влада включала осіб, які ви­ступали проти заходів із вилуче­н­ня хліба та проведе­н­ня примус. колективізації); осіб, які порушували по­станову ЦВК і РНК СРСР від 27 грудня 1932 щодо за­провадже­н­ня паспорт. системи та прописки у межах СРСР та ін. В умовах посиле­н­ня ре­пресив. діяльності у лютому 1930 О. н. до­зволено без по­да­н­ня клопота­н­ня до О. н. при Колегії ОГПУ при­ймати по­станови про увʼязне­н­ня «соціально небезпеч.» осіб у концтаборах або висла­н­ня (засла­н­ня) їх через Повноважного пред­ставника ОГПУ за межі УСРР на строк до 3-х р. (до Зх. Сибіру, Пн. краю, Казах­стану тощо). Однак О. н. не була цілком само­стійною у прийнят­ті рішень, оскільки, як частина централізов. заг.-союз. ре­пресив. апарату, під­порядковувалася О. н. при Колегії ОГПУ, що мала право пере­глядати та вносити зміни до будь-якої її по­станови.

О. н. складалася із 3-х осіб — голови та 2-х чл. Протоколи вів секр. (один зі спів­роб. центр. апарату ГПУ УСРР), у засі­да­н­нях обовʼяз­ково брав участь працівник прокурор. на­гляду. Від часу створе­н­ня О. н. очолював за­ступник голови ГПУ УСРР і за сумісництвом нач. Секретно-оператив. упр. ГПУ УСРР, чл. Колегії ГПУ УСРР К. Карлсон. Від 1928 поряд із ним на окремих засі­да­н­нях почали головувати й ін. чл. наради — М. Бистрих і Й. Блат, від 1929 — С. Западний та І. Леплевський. Від 1930 у звʼязку зі збільше­н­ням кількості справ, що надходили на роз­гляд цього позасуд. органу, створ. кілька складів О. н. До викона­н­ня функцій їхніх голів додатково залучали М. Бачинського, О. Бронєвого, О. Ємельянова, Б. Кагана, В. Кареліна, Б. Козельського, В. Лея, С. Мазо, Б. Рогачова, І. Соколова, Л. Сороцького, С. Цикліса та ін. Член О. н. у різний час були кер. або заст. кер. осн. упр. (секретно-оператив., екон., обліково-інформ., адм.-організац., прикордон. охорони та військ ГПУ), від­ділів і від­діл. ГПУ УСРР (контр­розвідув., секретного, особл., адм., інформ., транс­порт., секретно-політ.) — О. Абугов, Н. Боярський, В. Гарін, Б. Глузберг, В. Горожанин, М. Добродицький, С. Долинський, В. Іванов, Г. Люшков, О. Мірошниченко, Н. Новаковський, О. Осіпов, Я. Пан, М. Панов, Ю. Перцов, П. Рахліс, Н. Рубінштейн, С. Самойлов, А. Сапір, П. Семенов, Д. Соколинський, Л. Щербинський, М. Ямницький та ін. Прокурор. на­гляд на засі­да­н­нях О. н. пред­ставляли спів­роб. спец. під­роз­ділу прокуратури Нар. комісаріату юстиції (НКЮ) УСРР, на який покладено функцію здійсне­н­ня на­гляду за органами ГПУ УСРР — Ф. Аудрінг, М. Гінзбург, І. Діковський, Г. Желєзногорський, П. Коляда, Л. Крайній, Л. Мальцев, О. Юшкевич та ін. Вони мали право призупинити по­станови О. н. та оскаржити їх у Президії ВУЦВК. Якщо у середині 1920-х рр. прокурори ще намагалися викори­стати своє право на опротестува­н­ня окремих по­станов О. н., то на­прикінці 1920-х і, особливо, у 1930-і рр. їхня роль була зведена до суто формал. функцій — присутності на засі­да­н­нях і під­писа­н­ня протоколів.

Порядок по­да­н­ня органами ГПУ і міліції справ на роз­гляд О. н. регулювала низка норматив. актів: накази ОГПУ СРСР № 318–1924 і № 30–1926, ін­струкція НКВС УСРР «Про порядок поруше­н­ня клопотань про адміністративну висилку кримінальних соціально небезпечних елементів» від 27 квітня 1927, директива НКВС, ГПУ та НКЮ УСРР № 311 020 «Про вилуче­н­ня сільської кримінальщини» від 21 січня 1930, ін­струкція ГПУ і НКЮ УСРР про уточне­н­ня взаємовід­носин місц. органів ГПУ з органами прокурор. на­гляду від жовтня 1930; наказ Гол. упр. робітн.-селян. міліції УСРР № 51/10 «Про порядок поруше­н­ня клопотань про адміністративну висилку кримінальних соціально-небезпечних елементів» від 1 квітня 1931, різноманітні спіл. директиви та циркуляри ГПУ й Гол. упр. робітн.-селян. міліції УСРР. За весь час функціонува­н­ня О. н. було проведено 1267 засі­дань: 1924–26 — 83, 1927 — 72, 1928 — 92, 1929 — 84, 1930 — 295, 1931 — 167, 1932 — 115, 1933 — 227, 1934 — 132. Най­інтенсивніший період діяльності припав на 1930–34. Через значну завантаженість справи роз­глядали у т. зв. списочному порядку, в середньому по 100–200 за одне засі­да­н­ня. Кожне засі­да­н­ня оформлювали протоколом за під­писами голови, чл. і секр. О. н., а також пред­ставника прокурор. на­гляду. Доповід­ачами на засі­да­н­нях ви­ступали пред­ставники тих органів та під­роз­ділів, що порушили справу, або секр. О. н. Справу могли повернути на дослідува­н­ня, направити на роз­гляд до від­повід. судової установи або припинити зі звільне­н­ням осіб з-під варти, однак загалом О. н. своїми по­становами задовольняла клопота­н­ня органів ГПУ та міліції й ухвалювала ріше­н­ня про за­стосува­н­ня до осіб від­повід. покара­н­ня. О. н. забезпечувала проведе­н­ня в УСРР масових ре­пресив. акцій проти наук. і твор. інтелігенції, селянства під час примус. колективізації та вилуче­н­ня хліба й ін. с.-г. продуктів у період голодомору 1932–33, впровадже­н­ня «драконів.» паспорт. системи тощо. О. н. мала звітувати про виконану роботу перед Президією ВУЦВК, що часто використовувала своє право вимагати необхід. пояснень, на­да­н­ня додатк. даних тощо. Але цей кон­троль мав здебільшого формал. характер, оскільки дії Президії ВУЦВК обмежувалися лише озна­йомле­н­ням з не пере­віреними і не під­твердженими з ін. джерел даними ГПУ. На­прикінці 1920-х — на поч. 1930-х рр. в умовах масових ре­пресій і цей контроль фактично припинено. Єдиною установою, що реально контролювала О. н., була О. н. при Колегії ОГПУ. У діяльності О. н. рад. тоталітарна система фактично викори­стала досвід організації та здійсне­н­ня адм. позасуд. ре­пресій О. н. при МВС Рос. імперії, що діяла 1881–1917 і могла за­стосовувати адм. засла­н­ня на строк до 5-ти р. щодо осіб, яких пі­до­зрювали у причетності до держ. злочинів або у політ. неблагонадійності, а також осіб, ви­знаних «шкідливими для держ. порядку та громад. спокою». При цьому рад. тоталітар. режим «рецепції» рос. імпер. законодавства та держ.-правової практики царату в частині адм. засла­н­ня та висла­н­ня, зокрема щодо викори­ста­н­ня принципів, механізмів і певних процесуал. процедур їхнього норматив. регулюва­н­ня, офіційно не ви­знавав. За­стосовуючи щодо осіб, вина яких не була доведена судом, такі заходи покара­н­ня, як висла­н­ня й засла­н­ня у межах УСРР, а згодом і у від­далені р-ни СРСР та увʼязне­н­ня до таборів, О. н. порушувала низку невід­ʼєм. прав людини — на справедливе та не­упереджене правосу­д­дя, свободу й особисту недоторкан­ність, свободу думки і слова, вільне вираже­н­ня своїх по­глядів і пере­конань, вільне пере­сува­н­ня та вільний вибір місця прожива­н­ня, право обирати та бути обраним тощо. Внаслідок неправомір. діяльності О. н. незакон­но ре­пресовано сотні тисяч осіб. Від­повід­но до Закону України «Про реабілітацію жертв ре­пресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» (1991) О. н. є позасуд. органом. Згідно з пунктом 1 стат­ті 12 цього закону особи, яким за ріше­н­ням позасуд. органів було при­значено покара­н­ня, ви­знані реабілітованими незалежно від дія­н­ня або мотивів обвинуваче­н­ня чи при­значе­н­ня покара­н­ня.

Завантажити статтю