Крижанівський Андрій Миколайович

Визначення і загальна характеристика

КРИЖАНІ́ВСЬКИЙ Андрій Микола­йович (псевд.: Святослав Доленга, Св. Доленга; 31. 03(13. 04). 1906, м. Радом, нині Мазовец. воєводства, Польща — ?) — прозаїк, критик. Син М. Крижанівського. Закін. Брест. рос. гімназію (нині Білорусь, бл. 1926), навч. у Яґел­лон. університеті у Кракові (1928–29) і Вищій торг. школі у По­знані (1930–33; обидва — Польща). Дебютував 1927 повістю «Східний поїзд» у «ЛНВ», де на­друковано також романт. но­вели і повісті «Сотня» (1928), «До­роги» (1929), «Пісня про смерть» (1931), «Ешелони» (1932). Літ. та­лант К. високо оцінював Д. Дон­цов. 1929 вступив до літ. обʼ­єдн. «Танк». Від 1933 — у Варшаві, де взяв участь у створен­ні літ. часопису «Ми» (1933–38 — спів­ред.) і видавництва «Варяг». 1934 вступив у від­криту полеміку з Д. Донцовим та Є. Маланюком. У ж. «Ми» опублікував новели та повісті «Міста і люди» (1933), «Очі в труні» (1934), «Історія одного вагону» (1937), роман «Сон­це в пісках» (1934), під псевд. — числен­ні літ. рецензії. Рання твор­чість К. пере­бувала під впливом М. Хвильового. Стиль перших творів — героїч. романтизм з елементами загадковості, сарказму, сатири; гол. тематика — простий українець і боротьба за незалежність Батьківщини, його гамлетів. морал. вибір. Згодом К. захопився творчістю М. Гоголя, почав писати цикл новел «Мертві душі». Автор кн. «Скоропадщина» (1934), «Донцовщи­на» (1938; обидві — Варшава). Мешкав у Німеч­чині, після 1950 подальша доля неві­дома.

Літ.: Куценко Л. «Дикий татарчук» // СіЧ. 1998. № 7; Веретюк О. Українське літературне життя у між­воєн­ній Польщі. Т., 2011.

О. Л. Ільїн

Завантажити статтю