Крижанівський Андрій Миколайович
КРИЖАНІ́ВСЬКИЙ Андрій Миколайович (псевд.: Святослав Доленга, Св. Доленга; 31. 03(13. 04). 1906, м. Радом, нині Мазовец. воєводства, Польща — ?) — прозаїк, критик. Син М. Крижанівського. Закін. Брест. рос. гімназію (нині Білорусь, бл. 1926), навч. у Яґеллон. університеті у Кракові (1928–29) і Вищій торг. школі у Познані (1930–33; обидва — Польща). Дебютував 1927 повістю «Східний поїзд» у «ЛНВ», де надруковано також романт. новели і повісті «Сотня» (1928), «Дороги» (1929), «Пісня про смерть» (1931), «Ешелони» (1932). Літ. талант К. високо оцінював Д. Донцов. 1929 вступив до літ. об’єдн. «Танк». Від 1933 — у Варшаві, де взяв участь у створенні літ. часопису «Ми» (1933–38 — співред.) і видавництва «Варяг». 1934 вступив у відкриту полеміку з Д. Донцовим та Є. Маланюком. У ж. «Ми» опублікував новели та повісті «Міста і люди» (1933), «Очі в труні» (1934), «Історія одного вагону» (1937), роман «Сонце в пісках» (1934), під псевд. — численні літ. рецензії. Рання творчість К. перебувала під впливом М. Хвильового. Стиль перших творів — героїч. романтизм з елементами загадковості, сарказму, сатири; гол. тематика — простий українець і боротьба за незалежність Батьківщини, його гамлетів. морал. вибір. Згодом К. захопився творчістю М. Гоголя, почав писати цикл новел «Мертві душі». Автор кн. «Скоропадщина» (1934), «Донцовщина» (1938; обидві — Варшава). Мешкав у Німеччині, після 1950 подальша доля невідома.
Рекомендована література
- Куценко Л. «Дикий татарчук» // СіЧ. 1998. № 7;
- Веретюк О. Українське літературне життя у міжвоєнній Польщі. Т., 2011.
Завантажити статтю
Людина 
