ОСТА́ПЕНКО Дмитро Іванович (03. 11. 1946, с. Новачиха Хорол., нині Лубен. р-ну Полтав. обл.) — домрист, диригент, педагог, музично-громадський діяч. Батько А. Остапенка. Член-кореспондент НАМУ (2021), професор (1998). Народний артист України (2003). Ордени «За заслуги» 3-го (1996) та 2-го (2016) ступ., князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2006), «За заслуги» Португал. Респ. (1998). Лауреат Респ. конкурсу молодих виконавців (Київ, 1968). Закін. Харків. ін­ститут мистецтв (1968; кл. Ф. Коровая). 1966–68 — арт. ансамблю нар. інструментів Філармонії; 1968–69 — викладач Культ.-осв. училища, 1970–71 — Ін­ституту культури (усі — Харків). Був на комсомол. та парт. роботі. 1977–82 — директор Харків. театру опери та балету ім. М. Лисенка; 1982–84 — нач. Гол. упр. театрів та муз. установ Міністерства культури УРСР; 1984–91 — ін­структор, зав. сектору, консультант від­ділів культури, ідеол. та гуманітар. про­блем ЦК КПУ; 1991–92 — завідувач від­ділу культури Ін­ституту наук. ін­новацій Укр. від­діл. Між­нар. центру наук. культури — Всесвітня лаб. Від 1992 — директор-худож. кер., від 1999 — ген. дир. Нац. філармонії України. За сумісн. 1995–2018 — професор кафедри нар. інструментів Нац. муз. академії України; від 2019 — професор кафедри організації театр. справи Університету театру, кіно і телебаче­н­ня (усі — Київ). 1995–99 — Міністр культури і мистецтв України. Автор числен. публікацій із питань культури і мистецтва, а також низки культ.-мист. проектів. З його ініціативи проведено рекон­струкцію та капітал. ремонт будівлі Нац. філармонії України (1992–96), створ. при ній нові колективи (зокрема від 1992 — квартет гітаристів «Київ» та інструм. ансамбль «Джерело», від 1995 — симф. оркестр), упроваджено по­становки опер у концерт. виконан­ні та літ.-муз. композицій.