Остапенко Сергій Степанович

ОСТА́ПЕНКО Сергій Степанович (06(18). 11. 1881, с. Троянів Житомир. пов. Волин. губ., нині Житомир. р-ну Житомир. обл. — 21. 01. 1938, Харків) — політичний діяч, економіст. Від 1897 навч. у Білокриниц. с.-г. школі (нині Кременец. р-ну Терноп. обл.), після її закінче­н­ня учителював у Волин. губ. Став чл. УПСР. За політ. діяльність 1905 заарешт. і увʼязнений на 3 р. Після звільне­н­ня 1909 екс­терном закін. Володимир. кадет. корпус у Києві та вступив до Київ. комерц. ін­ституту. 1913 по­глиблював зна­н­ня з економіки у Німеч­чині. Після поверне­н­ня працював зав. статист. бюро Балт. повіт. земства Поділ. губ. і статист. бюро гірничодобув. промисловості Слобожанщини у Харкові, приват-доцент Київ. комерц. ін­ституту. В січні 1918 як екон. радник уві­йшов до госп. комісії делегації УЦР на мирних пере­говорах у м. Брест-Литовський (нині м. Брест, Білорусь), у березні того ж року — до Комісії з товарооб­міну із Центр. державами (Німеч­чина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреч­чина) при уряді УНР. За геть­манства П. Скоропадського у травні–жовтні 1918 — чл. екон. комісії С. Шелухіна при укр. делегації на пере­говорах із делегацією Рад. Росії у Києві, водночас продовжував викладац. діяльність. У грудні 1918 — лютому 1919 — Міністр торгівлі й промисловості УНР. У січні–лютому 1919 у складі повноваж. дипломат. місії взяв участь у пере­говорах із пред­ставниками Антанти на ст. Бірзула (нині м. Подільськ Одес. обл.) щодо ви­зна­н­ня само­стійності УНР і допуску її пред­ставників на між­нар. мирну конф. у Парижі. Від лютого 1919 — голова Ради Нар. Міністрів УНР. Ви­ступав за поро­зумі­н­ня з країнами Антанти, після провалу пере­говорів з ними у квітні 1919 звільнений у від­ставку. Від липня 1919 викладав у Камʼянець-Поділ. укр. університеті (нині Хмельн. обл.): приват-доцент кафедри статистики, згодом — каф. політ­економії і статистики. Автор першого укр. під­ручника зі статистики та демо­графії — «Курс статистики і демо­графії» (Камʼя­нець-Подільський, 1920). Напередодні встановле­н­ня рад. влади у середині листопада 1920 не під­тримав колег, які емігрували до Польщі, на­прикінці того ж року ви­їхав із Камʼянця-Подільського. Заснував Мироц. с.-г. технікум (нині Бучан. р-н Київ. обл.). 13 травня 1921 заарешт. у т. зв. справі ЦК УПСР, 29 травня того ж року засудж. до 5 р. таборів, замінених на примус. роботи за фахом. Від­тоді працював у ВНЗах Києва та Харкова, ж. «Червоний шлях», екон. ви­да­н­нях. 16 грудня 1937 заарешт., 30 грудня того ж року засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1960. У 2006 НБУ в серії «Видатні особистості України» випустив 2-гривневу монету, присвяч. 125-річчю від дня народж. О. Його імʼям на­звано вулицю в Києві та провулок у Житомирі.

Завантажити статтю