Остапов Василь Дмитрович
ОСТА́ПОВ Василь Дмитрович (11. 03. 1950, смт Брошнів-Осада Рожнятів., нині Калус. р-ну Івано-Фр. обл. — 08. 03. 2009, Вінниця) — прозаїк, драматург. Член НСПУ (2001). Закін. Чернів. університет (1972). Працював у ред. г. «Прикарпатська правда», «Студент Прикарпаття», «Комсомольський прапор» (усі — Івано-Франківськ), «Комсомольське плем’я» (Вінниця), «Життєві обрії» (м. Хмільник Вінн. обл.); від 2001 — інж. АТ «Вінницягаз». Автор низки окремих вид., зокрема п’єси «Гиблик» (1996) — про боротьбу чеченців за незалежність; нарису «Будіть синів. Дума про вічний мир. Польське село на і в Україні: 1917–1937–1997» (1997; обидва — Вінниця), в якому розповідає про терор рад. влади проти польс. населення в 1930-і рр.; роману-сповіді «Бриндушки з-під Сивулі» (К., 1997) — мартирологу мешканців вулиці ім. М. Шашкевича в смт Брошнів-Осада, нищених під час війни і після неї; феєрії «Вони не чули про Клааса» — контраст. зображення доль українців канад. та материк. землі; драми «Оголена шабля Богдана» (обидві — Вінниця, 2000), в якій використано матеріали Хмільниц. літопису; кіноповісті «Та понеси з України» — про битву об’єднаного укр.-литов. війська з монголо-татар. завойовниками 1362 на Синій воді; повісті «А якщо вони повернуться?» (обидві — Київ, 2001), що зображує трагічні картини карал. акції військ НКВС 1944 у передкарпат. селі. Учасник виставок худож. фотографії (1-а премія міжнар. фотоконкурсу в Софії, 1973), кіноаматор. руху.
Рекомендована література
- Михайлик А. Щоб серця були гарячими // УС. 1995, 12 січ.;
- Жулинський М., Марущак В. Не соромитися свого етнороду // Уряд. кур’єр. 1997, 14 жовт.;
- Поклад Н. Скажімо, що — не повернуться // Слово Просвіти. 2002, 7–13 черв.;
- Дзюба І. Дієпис горя і розпуки // День. 2003, 23 січ.;
- Він любив життя і Україну: [про смерть письменника, журналіста і громад. діяча В. Д. Остапова] // Вінниччина. 2009, 17 берез.
Завантажити статтю
Людина 
