Остеосинтез

ОСТЕОСИ́НТЕЗ (від остео… і синтез) — хірургічна репозиція та фіксація кісткових уламків за допомогою металевих конструкцій. Мета О. — забезпечення підтримки ушкодженої кістки для її зрощення у правил. анатом. позиції.

Концепція фіксації переломів з’явилася в серед. 19 ст. У 1860-х рр. англ. хірург Дж. Лістер запропонував відкриту репозицію та внутр. фіксацію переломів надколінка. 1861 С. Купер із Сан-Франциско (США) для лікування такого перелому використав шов зі сріб. дроту. Дата першого застосування пластин, гвинтів та дроту для внутр. фіксації переломів невідома. 1862 нім. хірург Е.-Ю. Ґурльт описав випадки відкритої репозиції уламків переломів зі спробами О. гвинтами та дротом. Однак у той час хірург. втручання часто супроводжувалися інфекцією та алергіч. реакцією, а в хірургів не було розуміння біології та механіки зрощення перелому. Першу книгу про О. опублікував 1870 у Парижі військ. лікар Л. Беренже-Феро «Traité de l’immobilisation direct e des fragments osseux dans les fractures» («Трактат про пряму іммобілізацію кісткових уламків при переломах»). На цей час припадають перші спроби профілактики інтраоперац. інфікування. 1870–86 можливості О. переломів обмежувалися дротом, штифтами зі слонової кістки і примітив. варіантами зовн. фіксації. Через неможливість візуалізації перелому рентґенол. методами оператив. лікування переважно застосовували щодо переломів, які можна пропальпувати. 1886 нім. хірург К. Гансманн вперше описав О. перелому пластиною. Наступ. року швейцар. лікар Г. Бірхен опублікував статтю, присвяч. інтрамедуляр. О. діафізар. переломів стегн. і великогомілк. кісток штифтами зі слонової кістки та переломів метафіза великогомілк. кістки затискачем зі слонової кістки.

На поч. 20 ст. пластини для О. стали активно застосовувати в США. Популяризації внутр. фіксації переломів пластинами та гвинтами в Європі сприяли роботи В. Лейна (Велика Британія) та А. Ламботта (Бельгія), а згодом і Е. Ґровса (Велика Британія).

Розвиток методик не обмежувався засобами для заглиб. фіксації уламків кісток. 1909 харків. ортопед К. Венгер вперше на тер. сучас. України застосував стрижн. апарат для лікування перелому. Розроблені в 1930-х рр. апарати значно розширили можливості надання допомоги хворим із тяжкими травмами кінцівок.

Великий досвід використання апаратів зовн. фіксації мають фахівці Інституту травматології та ортопедії НАМНУ (Київ), Інституту патології хребта та суглобів НАМНУ (Харків) та НДІ травматології та ортопедії Донец. мед. університету.

Більшість фахівців відзначають, що стрижн. апарати полегшують догляд за раною у випадках відкритих переломів, сприяють пришвидшенню консолідації, дають можливість здійснювати раннє функціон. навантаження оперов. кінцівки. Нині усі апарати зовн. фіксації поділяють на три групи: спицеві (Ілізарова, Гудушаурі, Калнберза, Волкова–Оганесяна), стрижневі («Hoffman», «AO», «Aesculap», «Orthofix», «Bulfix») та комбіновані (або гібридні).

Сформовано два осн. напрями О. — заглибний (накістковий та інтрамедулярний) і позавогнищевий, або позаосередковий, черезкістковий.

Наступ. важливим етапом розвитку О. стало усвідомлення необхідності міжфрагментар. компресії. 1949 бельгій. хірург Р. Даніс розробив спец. пластину «coapteur». Вона сприяла зменшенню рухливості уламків та збільшенню стабільності фіксації за рахунок створення компресії між уламками кістки шляхом затягування спец. гвинта, розташованого на одному з кінців пластини. 1956 амер. лікарі Дж.-В. Баґбі та Дж.-М. Джейнс описали пластину з отворами, дизайн яких дозволяє створювати міжфрагментарну компресію між уламками затягуванням гвинтів. 1958 швейцар. хірурги, зокрема М. Альґовер, М. Мюллер, Г. Вілленеґґер і Р. Шнайдер, заснували Асоц. з вивчення заглиб. О. (Arbeitsgemeinschaft für Osteosynthesefragen / Association for the Study of Internal Fixation; AO/ASIF). 1959 М. Альґовер створив лаб. експерим. хірургії у Давосі (Швейцарія; від 1992 — Дослід. інститут), де разом із Р. Матісом і Ф. Штрауманном розпочали розроблення імплантатів і хірург. інструментів. AO/ASIF сформували осн. принципи оператив. лікування переломів: анатом. репозиція уламків; стабіл. внутр. фіксація; запобігання порушення кровообігу фрагментів кістки і м’яких тканин; рання мобілізація кінцівки та пацієнта загалом.

У період розвитку заглиб. О. створення міжфрагментар. компресії вважали необхід. умовою майже для всіх переломів. Для її реалізації 1965 М. Мюллер із колегами запропонував використання спец. пристрою. Пластина була важчою і товщою, ніж розроблена Р. Данісом, тому незабаром від неї відмовилися на користь пластини, отвори якої були подібні до дизайну Дж.-В. Баґбі. Новий імплантат отримав назву динам. компресуючої пластини (dynamic compression plate; DCP) та забезпечував стабіл. внутр. фіксацію уламків без необхідності додатк. зовн. іммобілізації та зниження частоти формування незрощень. Незважаючи на переваги розробки, винахідники DCP продовжували удосконалення конструкції. Група швейцар. вчених розробила пластину нового дизайну, покликану знизити площу контакту пластини з кісткою і зменшити витончення кортикал. шару, що отримала назву динам. компресуючої пластини з обмеж. контактом (limited contact dynamic compression plate; LC-DCP).

Ставлення до анатом. репозиції та міжфрагментар. компресії як обов’язкових передумов зрощення при О. пластинами змінила концепція біол. О. Вчені помітили, що поява кістк. мозолі — ознака своєчас. і правил. реакції організму. Це спростовувало обов’язковість жорсткої внутр. фіксації з міжфрагментар. компресією та сприяло появі пластини з точк. контактом (point-contact fixator; PC-Fix). 1990 з’явилася нова технологія — пластина з кутовою стабільністю гвинтів (locking compression plate; LCP), що поєднала переваги пластин-попередниць DCP та PC-Fix. Її завдання — звести до мінімуму негатив. вплив імплантату на періостал. кровотік. При цьому блокування гвинтів в імплантаті надає конструкції кутової стабільності, що сприяє біол. зрощенню перелому.

Функція пластини ґрунтується на її здатності взаємодіяти із силами, прикладеними до уламків кістки. Нині розрізняють компресуючу, «ефекту стягуючої петлі», нейтралізуючу, опорну, мостоподібну функції пластини.

Концепція біол. О. сприяла усвідомленню необхідності макс. збереження м’яких тканин навколо перелому за мін. експозиції зони перелому, що створювало оптимал. біол. умови для консолідації. Ця методика отримала назву мініінвазив. О. Нова концепція передбачала розроблення імплантатів і хірург. техніки для практ. реалізації мініінвазив. фіксації переломів. З цією метою створ. малоінвазивну стабілізуючу систему (less invasive stabilization system; LISS), що поєднала переваги пластин із кутовою стабільністю та мініінвазив. О. Серед її недоліків — необхідність проведення гвинтів у заданому напрямі (традиц. металоконструкції дозволяють змінювати напрям гвинта залежно від клін. ситуації), високі вимоги до мануал. навичок хірурга та тех. забезпечення.

Нині мініінвазив. О. є методом вибору здебільшого переломів довгих кісток кінцівок. Удосконалення хірург. техніки та дизайну імплантатів з кутовою стабільністю гвинтів започаткувало нову хвилю популярності кістк. О. пластинами в аспекті мініінвазив. хірургії. Із сучас. пластинами LCP сумісні будь-які типи гвинтів як окремо, так і при комбінов. використанні.

В останні десятиліття знач. розвитку набув інтрамедуляр. О. Використання блокування розширило спектр показань для виконання цього виду О. Нині блоков. інтрамедуляр. О. застосовують для лікування не тільки діафізар., а й білясуглоб. переломів. Створ. технологію використання блоков. інтрамедуляр. О. для лікування переломів із супут. остеопорозом.

Методи О. переломів постійно розвиваються. Розширюються знання у галузі біології кістк. зрощення, змінюються дизайн пластин, технологія їх використання. Під час вибору способу фіксації все частіше лікарі віддають перевагу мініінвазив. модифікаціям кістк. О. Для переломів метаепіфізар. локалізації, а також подібних, що поширюються на діафіз, створ. переформов. пластини, що не потребують додатк. моделювання. Нині лікарі потребують більшого різноманіття пластин для метаепіфізар. переломів різної локалізації та імплантатів із нижчим профілем за незмін. мех. характеристик. Поява імплантатів нового дизайну сприяє розробленню нових модифікацій хірург. доступів. Один із варіантів — створення імплантів, що біодеградуються. Нині їх застосування обмежене через недостатню мех. міцність, однак після вирішення цієї проблеми спектр використання таких імплантатів може значно розширитися. Таким чином, взаємодія лікарів із представниками тех. спеціальностей сприятиме прогресу технологій кістк. О. в майбутньому.

Літ.: A. Lambotte. Chirurgie opératoire des fractures. Paris, 1913; Компрессионно-дистракционные аппараты на основе стержней: Комплект из 7 проспектов. Х., 1990; J. R. Field, T. C. Hearn, C. B. Caldwell. Bone plate fixation: an evaluation of interface contact area and force of the dynamic compression plate (DCP) and the limited contact-dynamic compression plate (LC-DCP) applied to cadaveric bone // J. of Orthopedic Trauma. 1997. № 11; R. Frigg. Locking Compression Plate (LCP). An osteosynthesis plate based on the Dynamic Compression Plate and the Point Contact Fixator (PC-Fix) // Injury. 2001. Vol. 32, Issue 2; Романенко К. К., Белостоцкий А. И. и др. Функции и виды пластин и винтов в современном остеосинтезе // ОТП. 2010. № 1; J. Bartoniček. Early history of operative treatment of fractures // Archives of Orthopaedic and Trauma Surgery. 2010. Vol. 130; R. M. Greenhagen, A. R. Johnson, A. Joseph. Internal fixation: a historical review // Clinics in Podiatric Medicine and Surgery. 2011. Vol. 28; Y. P. Acklin, U. Stöckle, C. Sommer. Clinical and radiologic outcomes associated with the use of dynamic locking screws (DLS) in distal tibia fractures // European J. of Trauma and Emergency Surgery. 2016. Vol. 42, Issue 3.

М. О. Корж, К. К. Романенко, Я. А. Долуда

Розмір шрифту

Остеосинтез

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті