Розмір шрифту

A

Остеосинтез

ОСТЕОСИ́НТЕЗ (від остео… і синтез) — хірургічна репозиція та фіксація кісткових уламків за допомогою металевих кон­струкцій. Мета О. — забезпече­н­ня під­тримки ушкодженої кістки для її зроще­н­ня у правил. анатом. позиції.

Концепція фіксації пере­ломів зʼяви­лася в серед. 19 ст. У 1860-х рр. англ. хірург Дж. Лістер за­пропонував від­криту репозицію та внутр. фіксацію пере­ломів надколінка. 1861 С. Купер із Сан-Франциско (США) для лікува­н­ня такого пере­лому викори­став шов зі сріб. дроту. Дата першого за­стосува­н­ня пластин, гвинтів та дроту для внутр. фіксації пере­ломів неві­дома. 1862 нім. хірург Е.-Ю. Ґурльт описав випадки від­критої репозиції уламків пере­ломів зі спробами О. гвинтами та дротом. Однак у той час хірург. втруча­н­ня часто су­проводжувалися інфекцією та алергіч. реакцією, а в хірургів не було ро­зумі­н­ня біо­логії та механіки зроще­н­ня пере­лому. Першу книгу про О. опублікував 1870 у Парижі військ. лікар Л. Беренже-Феро «Traité de lʼimmobilisation direct e des fragments osseux dans les fractures» («Трактат про пряму ім­мобілізацію кісткових уламків при пере­ломах»). На цей час припадають перші спроби профілактики інтраоперац. інфікува­н­ня. 1870–86 можливості О. пере­ломів обмежувалися дротом, штифтами зі слонової кістки і примітив. варіантами зовн. фіксації. Через неможливість візуалізації пере­лому рентґенол. методами оператив. лікува­н­ня пере­важно за­стосовували щодо пере­ломів, які можна пропальпувати. 1886 нім. хірург К. Гансманн вперше описав О. пере­лому пластиною. На­ступ. року швейцар. лікар Г. Бірхен опублікував ста­т­тю, присвяч. інтрамедуляр. О. діафізар. пере­ломів стегн. і великогомілк. кісток штифтами зі слонової кістки та пере­ломів метафіза великогомілк. кістки затискачем зі слонової кістки.

На поч. 20 ст. пластини для О. стали активно за­стосовувати в США. Популяризації внутр. фіксації пере­ломів пластинами та гвинтами в Європі сприяли роботи В. Лейна (Велика Британія) та А. Ламбот­та (Бельгія), а згодом і Е. Ґровса (Велика Британія).

Роз­виток методик не обмежувався засобами для за­глиб. фіксації уламків кісток. 1909 харків. ортопед К. Венгер вперше на тер. сучас. України за­стосував стрижн. апарат для лікува­н­ня пере­лому. Роз­роблені в 1930-х рр. апарати значно роз­ширили можливості на­да­н­ня допомоги хворим із тяжкими травмами кінцівок.

Великий досвід викори­ста­н­ня апаратів зовн. фіксації мають фахівці Ін­ституту травматології та ортопедії НАМНУ (Київ), Ін­ституту патології хребта та су­глобів НАМНУ (Харків) та НДІ травматології та ортопедії Донец. мед. університету.

Більшість фахівців від­значають, що стрижн. апарати полегшують до­гляд за раною у випадках від­критих пере­ломів, сприяють пришвидшен­ню консолідації, дають можливість здійснювати раннє функціон. навантаже­н­ня оперов. кінцівки. Нині усі апарати зовн. фіксації поділяють на три групи: спицеві (Ілізарова, Гудушаурі, Калнберза, Волкова–Оганесяна), стрижневі («Hoffman», «AO», «Aes­culap», «Orthofix», «Bulfix») та комбіновані (або гібридні).

Сформовано два осн. напрями О. — за­глибний (накістковий та інтрамедулярний) і позавогнищевий, або позаосередковий, через­кістковий.

На­ступ. важливим етапом роз­витку О. стало усві­домле­н­ня необхідності між­фрагментар. ком­пресії. 1949 бельгій. хірург Р. Даніс роз­робив спец. пластину «coap­teur». Вона сприяла зменшен­ню рухливості уламків та збільшен­ню стабільності фіксації за рахунок створе­н­ня ком­пресії між уламками кістки шляхом затягува­н­ня спец. гвинта, роз­ташованого на одному з кінців пластини. 1956 амер. лікарі Дж.-В. Баґбі та Дж.-М. Джейнс описали пластину з отворами, дизайн яких до­зволяє створювати між­фрагментарну ком­пресію між уламками затягува­н­ням гвинтів. 1958 швейцар. хірурги, зокрема М. Альґовер, М. Мюл­лер, Г. Віл­ленеґ­ґер і Р. Шнайдер, заснували Асоц. з ви­вче­н­ня за­глиб. О. (Arbeits­ge­meinschaft für Osteosynthesefra­gen / Association for the Study of Inter­nal Fixation; AO/ASIF). 1959 М. Альґовер створив лаб. екс­перим. хірургії у Давосі (Швейцарія; від 1992 — Дослід. ін­ститут), де разом із Р. Матісом і Ф. Штрауман­ном роз­почали роз­робле­н­ня імплантатів і хірург. інструментів. AO/ASIF сформували осн. принципи оператив. лікува­н­ня пере­ломів: анатом. репозиція уламків; стабіл. внутр. фіксація; запобіга­н­ня поруше­н­ня кровообігу фрагментів кістки і мʼяких тканин; рання мобілізація кінцівки та пацієнта загалом.

У період роз­витку за­глиб. О. створе­н­ня між­фрагментар. ком­пресії вважали необхід. умовою майже для всіх пере­ломів. Для її реалізації 1965 М. Мюл­лер із колегами за­пропонував викори­ста­н­ня спец. при­строю. Пластина була важчою і товщою, ніж роз­роблена Р. Данісом, тому незабаром від неї від­мовилися на користь пластини, отвори якої були подібні до дизайну Дж.-В. Баґбі. Новий імплантат отримав назву динам. ком­пресуючої пластини (dy­namic compression plate; DCP) та забезпечував стабіл. внутр. фіксацію уламків без необхідності додатк. зовн. ім­мобілізації та зниже­н­ня частоти формува­н­ня незрощень. Не­зважаючи на пере­ваги роз­робки, винахідники DCP продовжували удосконале­н­ня кон­струкції. Група швейцар. вчених роз­робила пластину нового дизайну, покликану знизити площу контакту пластини з кісткою і зменшити витонче­н­ня кортикал. шару, що отримала назву динам. ком­пресуючої пластини з обмеж. контактом (limited contact dynamic compression plate; LC-DCP).

Ставле­н­ня до анатом. репозиції та між­фрагментар. ком­пресії як обовʼязкових перед­умов зроще­н­ня при О. пластинами змінила концепція біол. О. Вчені помітили, що поява кістк. мозолі — ознака своєчас. і правил. реакції організму. Це спростовувало обовʼязковість жорсткої внутр. фіксації з між­фрагментар. ком­пресією та сприяло появі пластини з точк. контактом (point-contact fixator; PC-Fix). 1990 зʼявилася нова технологія — пластина з кутовою стабільністю гвинтів (locking compression plate; LCP), що по­єд­нала пере­ваги пластин-попередниць DCP та PC-Fix. Її зав­да­н­ня — звести до мінімуму негатив. вплив імплантату на періо­стал. кровотік. При цьому блокува­н­ня гвинтів в імплантаті надає кон­струкції кутової стабільності, що сприяє біол. зрощен­ню пере­лому.

Функція пластини ґрунтується на її здатності взаємодіяти із силами, прикладеними до уламків кістки. Нині роз­різняють ком­пресуючу, «ефекту стягуючої петлі», нейтралізуючу, опорну, мостоподібну функції пластини.

Концепція біол. О. сприяла усві­домлен­ню необхідності макс. збереже­н­ня мʼяких тканин навколо пере­лому за мін. екс­позиції зони пере­лому, що створювало оптимал. біол. умови для консолідації. Ця методика отримала назву мініінвазив. О. Нова концепція перед­бачала роз­робле­н­ня імплантатів і хірург. техніки для практ. реалізації мініінвазив. фіксації пере­ломів. З цією метою створ. малоінвазивну стабілізуючу систему (less invasive stabilization system; LISS), що по­єд­нала пере­ваги пластин із кутовою стабільністю та мініінвазив. О. Серед її недоліків — необхідність проведе­н­ня гвинтів у за­даному напрямі (традиц. металокон­струкції до­зволяють змінювати напрям гвинта залежно від клін. ситуації), високі вимоги до мануал. навичок хірурга та тех. забезпече­н­ня.

Нині мініінвазив. О. є методом вибору здебільшого пере­ломів довгих кісток кінцівок. Удосконале­н­ня хірург. техніки та дизайну імплантатів з кутовою стабільністю гвинтів започаткувало нову хвилю популярності кістк. О. пластинами в аспекті мініінвазив. хірургії. Із сучас. пластинами LCP сумісні будь-які типи гвинтів як окремо, так і при комбінов. викорис­тан­ні.

В остан­ні десятилі­т­тя знач. роз­витку набув інтрамедуляр. О. Викори­ста­н­ня блокува­н­ня роз­ширило спектр показань для викона­н­ня цього виду О. Нині блоков. інтрамедуляр. О. за­стосовують для лікува­н­ня не тільки діафізар., а й білясу­глоб. пере­ломів. Створ. технологію викори­ста­н­ня блоков. інтрамедуляр. О. для лікува­н­ня пере­ломів із супут. остеопорозом.

Методи О. пере­ломів по­стійно роз­виваються. Роз­ширюються зна­н­ня у галузі біо­логії кістк. зроще­н­ня, змінюються дизайн пластин, технологія їх викори­ста­н­ня. Під час вибору способу фіксації все частіше лікарі від­дають пере­вагу мініінвазив. модифікаціям кістк. О. Для пере­ломів метаепіфізар. локалізації, а також подіб­них, що поширюються на діафіз, створ. пере­формов. пластини, що не потребують додатк. моделюва­н­ня. Нині лікарі потребують більшого різномані­т­тя пластин для метаепіфізар. пере­ломів різної локалізації та імплантатів із нижчим профілем за не­змін. мех. характеристик. Поява імплантатів нового дизайну сприяє роз­роб­лен­ню нових модифікацій хірург. до­ступів. Один із варіантів — створе­н­ня імплантів, що біо­де­градуються. Нині їх за­стосува­н­ня обмежене через недо­статню мех. міцність, однак після виріше­н­ня цієї про­блеми спектр викори­ста­н­ня таких імплантатів може значно роз­ширитися. Таким чином, взаємодія лікарів із пред­ставниками тех. спеціальностей сприятиме про­гресу технологій кістк. О. в майбутньому.

Літ.: A. Lambotte. Chirurgie opératoire des fractures. Paris, 1913; Ком­прес­сион­но-дистракцион­ные ап­параты на основе стержней: Комплект из 7 про­спектов. Х., 1990; J. R. Field, T. C. Hearn, C. B. Caldwell. Bone plate fixation: an evaluation of inter­face contact area and force of the dynamic compression plate (DCP) and the limited contact-dynamic compression plate (LC-DCP) applied to cadaveric bone // J. of Ortho­pedic Trauma. 1997. № 11; R. Frigg. Locking Compression Plate (LCP). An osteosynthesis plate based on the Dynamic Compression Plate and the Point Contact Fixator (PC-Fix) // Injury. 2001. Vol. 32, Issue 2; Романенко К. К., Белостоцкий А. И. и др. Функции и виды пластин и винтов в современ­ном остеосинтезе // ОТП. 2010. № 1; J. Bartoniček. Early history of operative treatment of fractures // Archives of Ortho­paedic and Trauma Surgery. 2010. Vol. 130; R. M. Greenhagen, A. R. Johnson, A. Jo­seph. Internal fixation: a historical review // Clinics in Podiatric Medicine and Surgery. 2011. Vol. 28; Y. P. Acklin, U. Stöckle, C. Som­mer. Clinical and radiologic outcomes asso­ciated with the use of dynamic locking screws (DLS) in distal tibia fractures // European J. of Trauma and Emergency Surgery. 2016. Vol. 42, Issue 3.

М. О. Корж, К. К. Романенко, Я. А. Долуда

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2022
Том ЕСУ:
24
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Світ-суспільство-культура
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
77122
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
154
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 10
  • середня позиція у результатах пошуку: 32
  • переходи на сторінку: 1
  • частка переходів (для позиції 32): 666.7% ★★★★★
Бібліографічний опис:

Остеосинтез / М. О. Корж, К. К. Романенко, Я. А. Долуда // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-77122.

Osteosyntez / M. O. Korzh, K. K. Romanenko, Ya. A. Doluda // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2022. – Available at: https://esu.com.ua/article-77122.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору