Островський Володимир Павлович

ОСТРО́ВСЬКИЙ Володимир Па­влович (псевд. і крипт.: В. О.; О-ський В.; П-ч В.; -скій; Ве-пе о; Вепео; Па­влович; Па­влович В.; 18. 06. 1881, м. Ре­йовець Холм. пов., нині Люблін. воєводства, Польща — 07. 04. 1950, м. Станіслав, нині Івано-Франківськ) — педагог, письмен­ник, журналіст, редактор, видавець, громадський і політичний діяч, етно­граф, ко­оператор. Закін. Холм. вчител. семінарію (1901). Працював учителем нар. шкіл у Томашів. та Холм. пов., від 1905 — у Варшаві. 1911 повернувся до Ре­йовця, викладав у «зразковій школі» при Холм. вчител. семінарії. Крім осн. роботи, 1912–14 редагував щоден­ник «Холмська Русь», де опублікував свої перші поезії. 1915 разом з семінарією був еваку­йований в м. Сураж на Чернігівщині, 1917 його пере­ведено до Він­ниці на посаду ін­спектора вищого початк. училища місц. вчител. ін­ституту. Згодом викладав у приват. гімназії для дорослих, був організатором першого шкіл. ко­оперативу в центр. Україні, провадив громад., просвітн. та літ. діяльність. 1919 редагував щоден­ну газету товариства «Просвіта» «Шлях». 1921–45 мешкав у Варшаві, Луцьку, Холмі. Був референтом Міністерства преси й пропаганди УНР, входив до складу ЦК УНДО, працював головою луцької філії товариства «Сільс. господар», брав активну участь в ін. місц. укр. організаціях, зокрема просвітян. та ко­оперативних. Був спів­ред. щоден­ника «Українська трибуна» (1921–22), видавав та редагував г. «Духовна бесіда» (1924–25), «Нарід» (1926–28), «Наш світ» (1924–25, 1935–36), «Наша бесіда» (1926–27), редагував «Українську громаду» (1926–28) та «Нову добу» (1936). Друкував свої публіцист. та художні твори в цих ви­да­н­нях, а також у часописах «Син України» (1920–21), «Наша зоря» (1920–23), «Рідний край» (1921), «Наше життя» (1922), «Рідна мова» (1933–36) та ін. У між­воєн. період — один із авторів львів. г. «Діло» (по­стій. автор темат. сторінок та рубрик «Економічний огляд», «Політичне життя», «Правнича сторінка») й «Новий час». У роки 2-ї світової вій­ни жив у Холмі, де при Свято-Богородиц. братстві заснував етногр. музей і керував ним, очолював холм. Укр. освітнє товариство та курси бухгалтерів, редагував «Українсь­кий православний вісник» (1941), на його сторінках публікував власні твори. У цей період О. — серед авторів «Ілюстрованих вістей» (1940–41), щоден­них «Краківсь­ких вістей» (1940–45) та однойм. тижневика (1940–44), щоден­ника «Львівські вісті» (1941–44), тижневика «Холмська земля» (1943–44). Його оповіда­н­ня друкували в «Пінській газеті» (1942–44). Автор низки шкіл. посібників («Методика роз­вʼяза­н­ня арифметичних задач»), наук.-популяр. роз­відок («Життя Холмщини в її піснях») та худож. творів, зокрема оповідань «Хома Дубило» (1921), «Вівці й пастирі» (1922), «Сільське страхі­т­тя» (1932), «Блакитні очі», «Журавлі» (обидва — 1935); повістей «Хрест отця Василя» (1926), «Сміх землі» (1930), «Вогнене око» (1936), «Князь Сила-Тур», «Між двома революціями», «Під знамʼя Христа» (усі — 1938), «За­йшло сонце в Холмі» (1940); збірок прози й поезії «Веселі оповіда­н­ня» (1921), «Холмські оповіда­н­ня», «Холмські сини» (обидві — 1924), «За ґратами» (1930), «Сільські стежини» (1934). У 1945 був вивезений на Прикарпа­т­тя, де працював дир. базової школи пед. училища в Станіславі. Від вересня 1946 його пере­слідувала рад. влада: звільнили з роботи, заборонили друкувати твори, вилучили з б-к і знищили книжки.