Островський Микола Олексійович

Визначення і загальна характеристика

ОСТРО́ВСЬКИЙ Микола Олексійович (16(29). 09. 1904, с. Вілія Остроз. пов. Волин. губ., нині Рівнен. р-ну Рівнен. обл. — 22. 12. 1936, Москва) — прозаїк. Член СП СРСР (1934). Премія ім. Ленін. комсомолу (1966). Держ. нагорода СРСР. Біографія О. зазнала ідеол. нашарувань та міфологізації. Чимало біогр. фактів було змінено або переписано вже після смерті письменника. У рад. час осн. джерелом інформації родоводу О. по батьків. лінії були спогади його матері Ольги Йосипівни, датовані 5 січня 1939, написані вже після смерті прозаїка і в справж. його біографії було чимало моментів, які сім’я Островських тоді не афішувала. Нові дослідж. спростовують рад. версію біографії письменника про те, що він народився в бідній селян. сім’ї. Чоловіки в родині Островських — переважно військові, й після звільнення зі служби були досить заможними — мали землю (9 га) та фільварок, де працювали наймані робітники, будинок і власну чайну. У сім’ї була також нянька, яка допомагала Ользі Йосипівні. Записи метрич. книг с. Вілія свідчать, що 1898–1905 його батько Олексій Іванович був держ. службовцем — зав. держ. винної лавки. Сім’я збідніла лише 1914. До 1920 О. працював на залізнич. ст. Шепетівка (нині Хмельн. обл.): на кухні привокзал. буфету, на матеріал. складі, пом. кочегара на електростанції. Водночас навч. у 2-клас. нар. школі. 1921 екстерном закін. Єдину труд. школу, вступив до комсомолу. 1923–24 — на комсомол. роботі у м-ку Берездів (нині село Шепетів. р-ну). Навколо перебування О. 1919–20 на фронті також існують дискусії, адже в жодному із документів немає запису про участь у боях і стоять прочерки. Лише 1936, коли відбувалася заміна парт. квитків, у реєстрац. бланку чл. ВПК(б) вперше з’явилися записи про службу у ВЧК та рядовим в агітпоїзді 1-ї кінної армії (1919–20). У 1924 вступив до КП(б)У. Того ж року тяжко захворів через ускладнення після тифу, 1927 його спіткав параліч, а 1928 втратив зір. За­очно закін. 2 курси Комуніст. університету в Москві (1929). Після невдалого лікування 1929–30 залишився в Москві, розпочав роботу над романом «Как закалялась сталь», текст якого записував за допомогою трафарету для сліпих або надиктовував (ч. 1 — 1932 та ч. 2 — 1934 надрук. у ж. «Молодая гвардия»; повне вид. — Москва, 1935) — про події 1918–20 у Шепетівці та в Україні загалом. Книга стала тогочас. бестселером та була використана рад. владою для просування своєї ідеології. Парт. верхівка ВКП(б) оголосила роман автобіографічним, масово розтиражувала і широко використовувала з пропагандист.-вихов. метою; твір увели до шкіл. програм, неодноразово екранізували, зокрема на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (1942, реж. М. Донськой; 1973, 6 серій, реж. М. Мащенко). 1935 мешкав у Сочі (РФ), розпочав роботу над трилогією «Рожденные бурей» (незакін.; 1 ч. — «Курская правда», 1936; 1-е вид. — Москва, 1937). З комуніст. позицій зображав укр. Визв. змагання 1917–21. Укр. мовою його твори перекладали О. Варавва, Д. Вислоцький, В. Петровський, А. Рєзниченко. У січні 1936 отримав звання бригад. комісара політуправління Червоної армії. Літ.-мемор. музеї О. створ. у Сочі (1937), Москві (1940), Шепетівці (1946; нині Пропаганди Музей), Вілії (1951), Боярці (Київ. обл., 1974; нині Боярський крає­знавчий музей), у багатьох містах СРСР були споруджені пам’ят­ники О., його ім’ям названі вулиці, б-ки. В УРСР 1958 встановлено Респ. комсомол. премію ім. О. У 2015 О. внесено до списків осіб, які підпадають під закон про декомунізацію.

Завантажити статтю