Островський Микола Олексійович

ОСТРО́ВСЬКИЙ Микола Олексі­йович (16(29). 09. 1904, с. Вілія Остроз. пов. Волин. губ., нині Рівнен. р-ну Рівнен. обл. — 22. 12. 1936, Москва) — прозаїк. Член СП СРСР (1934). Премія ім. Ленін. комсомолу (1966). Держ. нагорода СРСР. Біо­графія О. за­знала ідеол. нашарувань та міфологізації. Чимало біогр. фактів було змінено або пере­писано вже після смерті письмен­ника. У рад. час осн. джерелом інформації родоводу О. по батьків. лінії були спогади його матері Ольги Йосипівни, датовані 5 січня 1939, написані вже після смерті прозаїка і в справж. його біо­графії було чимало моментів, які сімʼя Островських тоді не афішувала. Нові дослідж. спростовують рад. версію біо­графії письмен­ника про те, що він народився в бідній селян. сімʼї. Чоловіки в родині Островських — пере­важно військові, й після звільне­н­ня зі служби були досить заможними — мали землю (9 га) та фільварок, де працювали на­ймані робітники, будинок і власну чайну. У сімʼї була також нянька, яка допомагала Ользі Йосипівні. Записи метрич. книг с. Вілія свідчать, що 1898–1905 його батько Олексій Іванович був держ. службовцем — зав. держ. вин­ної лавки. Сімʼя збідніла лише 1914. До 1920 О. працював на залізнич. ст. Шепетівка (нині Хмельн. обл.): на кухні привокзал. буфету, на матеріал. складі, пом. кочегара на електро­станції. Водночас навч. у 2-клас. нар. школі. 1921 екс­терном закін. Єдину труд. школу, вступив до комсомолу. 1923–24 — на комсомол. роботі у м-ку Берездів (нині село Шепетів. р-ну). Навколо пере­бува­н­ня О. 1919–20 на фронті також існують дис­кусії, адже в жодному із документів немає запису про участь у боях і стоять прочерки. Лише 1936, коли від­бувалася заміна парт. квитків, у реєстрац. бланку чл. ВПК(б) вперше зʼявилися записи про службу у ВЧК та рядовим в агітпо­їзді 1-ї кін­ної армії (1919–20). У 1924 вступив до КП(б)У. Того ж року тяжко захворів через ускладне­н­ня після тифу, 1927 його спіткав параліч, а 1928 втратив зір. За­очно закін. 2 курси Комуніст. університету в Москві (1929). Після не­вдалого лікува­н­ня 1929–30 залишився в Москві, роз­почав роботу над романом «Как закалялась сталь», текст якого записував за допомогою трафарету для сліпих або надиктовував (ч. 1 — 1932 та ч. 2 — 1934 на­друк. у ж. «Молодая гвардия»; повне вид. — Москва, 1935) — про події 1918–20 у Шепетівці та в Україні загалом. Книга стала тогочас. бестселером та була викори­стана рад. владою для просува­н­ня своєї ідеології. Парт. верхівка ВКП(б) оголосила роман автобіо­графічним, масово роз­тиражувала і широко використовувала з пропагандист.-вихов. метою; твір увели до шкіл. про­грам, неодноразово екранізували, зокрема на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (1942, реж. М. Донськой; 1973, 6 серій, реж. М. Мащенко). 1935 мешкав у Сочі (РФ), роз­почав роботу над трилогією «Рожден­ные бурей» (незакін.; 1 ч. — «Курская правда», 1936; 1-е вид. — Москва, 1937). З комуніст. позицій зображав укр. Визв. змага­н­ня 1917–21. Укр. мовою його твори пере­кладали О. Варав­ва, Д. Вислоцький, В. Петровський, А. Рєзниченко. У січні 1936 отримав зва­н­ня бригад. комісара політ­управлі­н­ня Червоної армії. Літ.-мемор. музеї О. створ. у Сочі (1937), Москві (1940), Шепетівці (1946; нині Пропаганди Музей), Вілії (1951), Боярці (Київ. обл., 1974; нині Боярський крає­­знавчий музей), у багатьох містах СРСР були споруджені памʼят­ники О., його імʼям на­звані вулиці, б-ки. В УРСР 1958 встановлено Респ. комсомол. премію ім. О. У 2015 О. внесено до списків осіб, які під­падають під закон про декомунізацію.

Завантажити статтю