Острогорський Мойсей Якович

ОСТРОГО́РСЬКИЙ Мойсей Якович (19. 02. 1854, Більс. пов. Гроднен. губ., нині Білорусь — 10. 02. 1921, Петро­град, нині С.-Пе­тербург) — право­знавець, політолог. Брат С. Острогорського. Закін. С.-Пе­тербур. університет (1875). До 1882 працював у мін-ві юстиції Росії. Від 1883 мешкав за кордоном, пере­важно у Франції. Навч. у Вільній школі політ. наук (Париж, 1883–85). Написав моно­графію «La Femme au point de vue du droit public» («Права жінок», Париж, 1892; ін. мовами — Лондон, 1908; Ляйпциґ, 1897; Варшава, 1898), від­значену юрид. ф-том Париз. університету (Сорбон­ни) премією ім. Россі. Гол. праця О. — 2-томна «La Démocratie et lʼOrga­nisation des Partis Politiques» («Демократія і організація політичних партій», Париж, 1903; 1912; ін. мовами — Лондон, 1903; Нью-Йорк, 1910; Москва, 1927; 1930; 1997; 2010). У 1905 повернувся до Росії, зайнявся актив. політ. діяльністю. 1906 був обраний депутатом 1-ї Держ. думи від партії кадетів. Після її роз­гону ві­ді­йшов від політ. справ, а згодом ви­їхав до США. Після поверне­н­ня — на викладац. роботі, пере­важно у Петрогр. психоневрол. ін­ституті. О. ві­домий як один із фундаторів політ. соціології та основоположник партології — наук. напряму, що ви­вчає діяльність політ. партій і функціонува­н­ня парт. систем. Вважав, що тільки партії, організов. на принципах свободи та незалежності їхніх чл., можуть будувати і роз­вивати засади демократії. Жит­тє­здатна демократ. держава, за­значав О., може виникнути лише тоді, коли демократія наповнена морал. від­повід­альністю вільних особистостей. На думку О., сучасні йому демократії здатні надати індивіду лише матеріал. свободу, а духовна свобода, свобода вибору, можливість діяти від­повід­но до своїх пере­конань не­здійснен­ні навіть у роз­винених державах. Пере­шкодою на шляху до морал. свободи є «парт. формалізм», що придушує волю і автономію особистості. Тогочасну систему пред­ставництва О. трактував як занадто олігархічну, не­здатну адекватно від­ображати інтереси різних груп су­спільства. У звʼязку з цим він вважав найбільш пред­ставницькою парт. систему, побудовану за функц. ознакою, що уможливлює конкуренцію законодав. і виконав. гілок влади. О. першим вказав на звʼязок таких параметрів роз­витку, як пере­хід до масового су­спільства й можливість маніпуляції волею виборців, взаємозалежність мас і політ. партій, бюрократизації і формалізації парт. діяльності в конкурент. боротьбі за владу. Однією з небезпеч. тенденцій еволюції політ. партій, за О., є виникне­н­ня т. зв. кокусу — політ. механізму, що дає змогу вузькому колу парт. лідерів зосереджувати у своїх руках владу над парт. структурами. Особливо небезпечні для су­спільства наслідки цієї практики: від­чуже­н­ня соціуму від політ. життя, роз­рив між політикою і мора­л­лю, формува­н­ня конформіст. сві­домості та громадян. індиферентності.

Сучасне значе­н­ня теор. висновків О. полягає у тому, що він не лише вказав на небезпеку негатив. тенденцій роз­витку демократії, а й намітив шляхи подола­н­ня їх. Серед них — від­мова від колектив. парт. від­повід­альності, що спричинює від­ставку уряду, й заміна її індивід. від­повід­альністю міністрів і депутатів; подола­н­ня тиранії більшості через забезпече­н­ня інтересів і пред­ставництва тих груп, які опинились у меншості; висува­н­ня депутатів не за ознакою приналежності до певної партії, а від громад. рухів, що більш гнучко виражають різноманітні інтереси насел.; подола­н­ня роз­риву між громадян. су­спільством і державою, су­спільством і політ. жи­т­тям, політикою і мора­л­лю; заміна закритих партій широкими громад. рухами, обʼ­єд­наними конкрет. цілями та інтересами.

Завантажити статтю