Остроградський Михайло Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ОСТРОГРА́ДСЬКИЙ Михайло Михайлович (24. 09. 1862, с. Пашенівка Кобеляц. пов. Полтав. губ., нині Кременчуц. р-ну Полтав. обл. — 30. 10. 1923, Бухарест) — військовик. Походив із давнього козац. роду, нащадок геть­мана Д. Апостола, далекий родич ві­домого математика 19 ст. М. Остро­градського. Контр-адмі­рал (1918). Закін. Мор. корпус (1890) і Микол. мор. академію в С.-Пе­тербурзі. Служив на Чорномор. флоті, зокрема під час 1-ї світової вій­ни від 1914 — командир крейсера «Памʼять Меркурія», що брав активну участь у бо­йових діях; від 1916 — командир лінкора «Святий Євстафій». У травні 1917 при­знач. комен­дантом Севастоп. фортеці. Із проголоше­н­ням УНР у листопаді 1917 звернувся до УЦР із проха­н­ням прийняти його на укр. військ. службу. Ініціатор під­ня­т­тя над кораблями Чорномор. флоту укр. прапорів. 30 квітня 1918, після від­ходу внаслідок наказу більшовиків частини кораблів до м. Новоросійськ (Росія), прийняв командува­н­ня над тими, що залишилися у Севастополі (7 лінкорів, 3 крейсери, 10 міноносців, 22 під­водні човни). 21 травня 1918 геть­ман П. Скоропадський при­значив О. пред­ставником Української Держави у Криму. Вів пере­говори з пред­ставниками командува­н­ня нім. окупац. військ про збереже­н­ня Чорномор. флоту в складі ЗС Української Держави, через їхню непо­ступливість подав у від­ставку. Від липня 1918 — нач. 2-ї бригади лінкорів; з приходом до влади Директорії УНР від грудня того ж року — товариш (заст.) Мор. міністра УНР; від квітня 1920 — гол. нач. Чорномор. флоту та заст. Військ. міністра УНР у справах військ. і торг. мореплава­н­ня. Згодом очолив Військ.-мор. місію УНР у Румунії, координував діяльність пред­ставництв Директорії УНР у Болгарії та Туреч­чині. 2020 імʼя О. присвоєно 35 окремій бригаді мор. піхоти ВМС ЗС України.

Літ.: Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л.; Х., 2007; A. Kolań­czuk. Ukraińscy generałowie w Polsce. Emi­granci polityczni: Słownik biograficzny. Przemyśl, 2009.

О. М. Колянчук

Завантажити статтю