ОСТРОУ́МОВ Михайло Андрі­йович (30. 12. 1847(11. 01. 1848), с. Акаєво Темніков. пов. Тамбов. губ., Росія — 1920, Сімферополь) — філософ, богослов. Доктор церк. права (1893). Макаріїв. премія (1880, 1887). Після закінче­н­ня Тамбов. духов. семінарії (1869) вступив на істор.-філол. факультет С.-Пе­тербур. університету, звідки пере­йшов у С.-Пе­тербур. мед.-хірург. академію (через хворобу й від­сутність коштів залишив навч.). Закін. істор. від­діл. Моск. духов. академії (1873) зі ступ. канд. богословʼя. Від­тоді викладав заг. церк. історію у Тамбов., від 1875 — філос. пропедевтику, психологію, педагогіку і дидактику у Віфан. (Моск. губ.) духов. семінаріях; 1881–84 — на адм. посадах у системі нар. училищ Тамбов. губ.; від 1884 — приват-доцент кафедри історії філософії Моск. духов. академії, викладав історію філософії та осн. богословʼя. Після захисту дис. на ступ. магістра бого­словʼя від 1887 — екс­траординар., від 1893 — ординар., 1905–17 — позаштат. професор кафедри церк. права Харків. університету, був секр. юрид. факультету (1891–1905). Ред. г. «Харьковские губернские ведомости» (1903–06, автор бл. 250-ти статей), «Церковные ведомости» (1907–17). Член Собору Православ. рос. церкви від Харків. єпархії (1917–18). У наук. доробку — праці з історії філософії та богословʼя. 1884 у 9-ти номерах харків. ж. «Вера и разум» опублікував фундам. крит. працю «Наши новые фило­софы и богословы» щодо богослов.-філос. по­глядів Л. Толстого (1887 ви­йшла окремою книгою). 1920 — професор кафедри церк. права в Таврій. університеті (Сімферополь).