Осьмак Кирило Іванович

ОСЬМА́К Кирило Іванович (27. 04(09. 05). 1890, містечко Шишаки Миргород. пов. Полтав. губ., нині смт Миргород. р-ну Полтав. обл. — 16. 05. 1960, м. Владимир, РФ, 2004 пере­похов. у Києві) — діяч українсь­ко­го національно-визвольного руху. Орден Свободи (2018, посмертно). Закін. Полтав. Олександрів. реал. училище (1910), навч. у Моск. с.-г. ін­ституті (1910–16). Пере­рвав на­вча­н­ня і вступив на службу з по­стача­н­ня армії мін-ва землеробства. На поч. 1917 працював у Київ. губерн. земстві, від якого уві­йшов до УЦР. Від липня 1917 — керівник від­ділу з ви­да­н­ня с.-г. літ-ри у Ген. секретаріаті землеробства; від січня 1918 — на тій самій посаді у Міністерстві землеробства. Був противником геть­манату П. Скоропадського, за що звільнений з роботи. До кін. 1918 — спів­роб. Всеукр. спілки земств; водночас — зав. ред. ж. «Вістник громадсь­кої агрономії». Симпатизував УПСР, але не став її членом. Після пере­моги Директорії УНР повернувся на роботу у Міністерство землеробства. З приходом денікін. військ вступив до Центр. с.-г. кооп. спілки, де завідував від­ділами селян. будівництва та видавничим і працював (з пере­рвами) до 1923; водночас від 1922 — голова Термінол. бюро С.-г. наук. комітету України; від 1925 — ред. від­ділу с.-г. термінології Ін­ституту укр. наук. мови ВУАН (усі — Київ).

6 березня 1928 заарешт., 24 вересня того ж року засудж. із забороною на 3 р. проживати у 6-ти великих містах СРСР. Працював у м. Курськ (РФ), звідки 2 березня 1930 за звинуваче­н­ням в участі у СВУ пере­везений до Москви і 22 березня того ж року засудж. до 3 р. таборів. На­прикінці 1931 домігся заміни табір. увʼязне­н­ня на 3 р. адм. висилки. Мешкав і працював у м. Сиктивкар (Комі АРСР); 1934–38 — у Моск. і Рязан. обл. (усі — РФ). 1938–40 був увʼязнений за звинуваче­н­ням у під­готовці терорист. акту і антирад. агітації. У січні 1941 повернувся до Києва. У жовтні того ж року створив і очолив Всеукр. спілку с.-г. кооперації, уві­йшов до Укр. нац. ради. Вів агітацію проти нацист. режиму, під­готував низку листівок, уві­йшов у контакт із сіткою ОУН. Від вересня 1943 — у Зх. Україні, брав участь в організації зброй. сил УПА. У липні 1944 на Великому Зборі, скликаному з ініціативи проводу ОУН(б), обраний Президентом УГВР. 12 вересня 1944 заарешт., пере­бував в увʼязнен­ні у Львові, м. Дрогобич (нині Львів. обл.), Києві. 1948 засудж. до 25 р. увʼязне­н­ня і від­правлений до Владимир. тюрми. Не­зважаючи на неодноразові спроби викори­стати його у антинаціоналіст. агітації або завербувати, не пішов на спів­­працю з режимом. Помер в увʼяз­нен­ні. 1994 реабіліт. «як без­під­ставно ре­пресований у 1948 році», 1995 — за ре­пресії у 1928 і 1930. Імʼям О. на­звано вулиці у Києві (на могилі встановлено памʼятник), Полтаві (мемор. дошку) та рідному с-щі (памʼят. знак).

Завантажити статтю