Отрути

ОТРУ́ТИ — суб­станції, що чинять не­сприятливий (токсичний) ефект на живу матерію різного рівня організації. Ін. назви — токсиканти, отруйні речовини. О. можуть бути хім. елементи, синтет. хім. речовини (прості та складні), одержані в результаті хім. (біо­хім.) взаємодії, продукти біол. походже­н­ня — мікроб­ні, ендо- й екзотоксини, токсини рослин і тварин (риб, комах, змій, ссавців). Від­так роз­різняють О. природ. і штуч. (синтезовані) проходже­н­ня. Традиційно до О. зараховують ті суб­станції, що чинять токсич. ефект у малих дозах (концентраціях). Проте досить часто поня­т­тя «отрута» і «малі дози» має умов. характер, оскільки одна й та сама речовина в певних дозах чинить лікув. ефект, а в ін. — токсичний. Саме тому однією з галузей токсикології є лікар. токсикологія.

У кількіс. плані найчислен­нішою групою отруй. суб­станцій є шкідливі хім. речовини синтет. походже­н­ня, більшість з яких утворюється у результаті вироб. діяльності людини. Вироб. О., що є сут­тєвим фактором за­брудне­н­ня як повітря пром. під­приємств, так і обʼєктів довкі­л­ля, — хім. речовини, з якими людина має справу в своїй профес.-вироб. діяльності і які за певних умов стають причиною виникне­н­ня патол. змін і порушень. За при­значе­н­ням вони можуть бути сировиною, проміж. і побіч. продуктами, допоміж. матеріалами, від­ходами виробництва, готовою продукцією. Особливо багато хім. речовин використовують у різних галузях сучас. хім. промисловості, а також у металург., металооб­роб., приладо- і маш.-буд. виробництвах і с. госп-ві (для боротьби з шкідниками та хворобами с.-г. рослин). У організм людини вироб. О. надходять пере­важно через дихал. шляхи, а також через неу­шкоджену шкіру (якщо речовина роз­чиняється в жирах) або трав. тракт (при ковтан­ні пилу чи занесен­ні його в рот за­брудненими руками). Подальший роз­виток патол. змін в організмі, ступінь токсич. ефекту залежить від низки умов: кількості отрути, тривалості її дії, дис­персності, роз­чин­ності в біол. середовищах, стану організму людини тощо. Хім. речовина тим небезпечніша, чим вища її дис­персність і роз­чин­ність в рідинах організму, зокрема, в ліпоїдах, бо це ви­значає можливість її швидкого проникне­н­ня в багату на ліпоїди нерв. тканину.

Важливим фактором, що ви­значає дію О., є одночас. вплив на організм ін. не­сприятливих умов, напр., холод. чи гарячого мікроклімату. Особливе значе­н­ня має комбінов. дія О. Хім. речовини, що діють у по­єд­нан­ні на організм, можуть проявити схожу спрямованість (синергізм) у характері цієї дії, а в ін. випадках (рідше) навпаки — антагонізм. Надходже­н­ня кількох хім. речовин може зумовити більш токсич. ефект, ніж дія кожної речовини окремо. Такий ефект має назву потенціюва­н­ня. Але у більшості випадків внаслідок по­єд­наної дії кількох хім. речовин спо­стерігається просто сумува­н­ня токсич. ефекту — т. зв. адитивна дія. За однакового вмісту О. в повітрі вони більше впливатимуть на людей з певними поруше­н­нями стану здоровʼя або ослаблених через пере­несені захворюва­н­ня. Жінки в період вагітності більше за­знають дії вироб. О. Як правило, більш виявлена інтоксикація спо­стерігається і в під­літків. Ступінь отрує­н­ня вищий у робітників, які виконують важку фіз. роботу: значні мʼязо­ві напруже­н­ня зумовлюють під­вище­н­ня леген. вентиляції, що сприяє більшому надходжен­ню О. до організму. Зі свого боку, хім. речовини знижують опірність організму до дії різних екзо- і ендоген. агентів, послаблюють імунол. ре­активність, нерідко загострюють раніше компенсов. патол. процеси, напр., туберкульозну інфекцію. Доля О. в організмі знач. мірою ви­значає характер і спрямованість токсич. ефекту, слугує ос­новою для роз­робле­н­ня раціонал. патогенет. терапії інтоксикації та засобів індивід. біол. профілактики. Багато токсич. речовин, потрапивши в організм, можуть накопичуватися в органах або тканинах, утворюючи т. зв. депо, що можуть бути тимчасовими або більш-менш стійкими. Цю роль часто ві­ді­грають кістки, мʼязи, паренхіматозні органи, мозк. тканина. Накопиче­н­ня О. в організмі називають матеріал. кумуляцією. Кумулятив. ефект може бути наслідком не тільки накопиченої в клітині О., а й зумовлених нею змін. Остан­нє явище називають функціон. кумуляцією. В організмі токсичні речовини можуть за­знавати різних пере­творень, зокрема окисле­н­ня, від­новле­н­ня, гідролізу, що найчастіше спричиняє утворе­н­ня менш токсич. речовин. Але ві­домі й ін. випадки. Напр., фтор-ацетат внаслідок пере­творе­н­ня в організмі утворює фтортрикарбон. кислоту, що є токсич. речовиною (вже в малих кількостях порушує цикл трикарбон. кислот). Важливу роль у пере­творе­н­нях і зне­шкоджен­ні О. в організмі ві­ді­грає печінка. Інтоксикація вироб. О. залежить також від шляху і швидкості їх виділе­н­ня з організму.

Одним із осн. факторів, що ви­значають характер дії О., є склад і структура її молекул. Зна­н­ня закономірностей від­повід. звʼязків між хім. будовою вироб. О. та їхньою дією дає можливість у багатьох випадках перед­бачити силу і характер токсич. дії нових речовин, що впроваджують у виробництво. Найбільше закономір. звʼязків між будовою речовини і її дією виявлено серед орган. сполук. Порівняно менше ві­домі закономірності звʼязку між будовою і токсичністю неорган. сполук. Отрує­н­ня можуть бути гострими або хронічними. Перші виникають від­разу ж або через короткий проміжок часу (впродовж першої доби) після контакту з токсич. речовиною, а другі роз­виваються повільно і характеризуються по­ступовим наро­ста­н­ням патол. змін. Хронічні отрує­н­ня є наслідком дії хім. речовин, що мають властивості матеріал. або функціон. кумуляції.

У сучас. умовах екол. неблагополуч­чя лікарям все частіше доводиться надавати допомогу пацієнтам із гепатитами, причиною яких є не тільки ві­домі вірусні агенти, але й хім. О. Токсич. гепатит — ураже­н­ня печінки, спричинене токсич. агентом: лікар. засобами, продуктами побут. хімії, пестицидами, профес. шкідливостями тощо. Важливе місце серед токсич. уражень печінки за­ймають медикаментозні гепатити. Механізми по­шкодже­н­ня печінк. тканини різні й реалізуються через пряму токсичну дію лікар. речовин або їх метаболітів на гепатоцити. Також виділяють ураже­н­ня печінки, об­умовлені ідіосинкразією до медикаментів, що виникають незалежно від дози прийнятих препаратів. Найчастіше медикаментоз. гепатит можуть спричиняти такі лікар. препарати: галотан; метилдофа (допегіт); ізоніазид, рифампіцин, піразинамід та ін. протитуберкульозні препарати; тетрацикліни, монобактами, карбапенеми, полієни та ін. антибіо­тики; протигрибкові хіміо­препарати (кетоконазол, флуконазол, ітраконазол); сульфаніламіди; фенітоїн, валь­проат натрію; зидовудин; ніфедипін; ацетилсаліцилова кислота, парацетамол, ібу­профен, індометацин; аміодарон; гормонал. контрацептиви; алопуринол; азатіо­прин; транквілізатори та антиде­пресанти. Виділяють цитотоксичні, холе­статичні й канцероген­ні медикаменти. Токсичні метаболіти ліків можуть ви­ступати в ролі гаптену і напів­гаптену, що звʼязуються зі специф. молекулами мем­бран клітин, внаслідок чого утворюються антигени, тропні до гепатоцитів. Остан­ні руйнуються з утворе­н­ням автоантигенів, на які за законами імунології утворюються антитіла до влас. гепатоцитів, руйнуючих їх. Таким чином процес може набути авто­імун. характеру. У клін. картині пере­важають ознаки диспепсії: нудота, блюва­н­ня, втрата апетиту, біль у животі, діарея, астеніч., алергій. син­дроми, часто збільшуються печінка і селезінка. Під­вище­н­ня амінотрансфераз. активності та рівня білірубіну в крові пере­буває в прямій залежності від цитолізу і пошире­н­ня некрозу печінки. Гострий медикаментоз. чи хім. (токсич.) гепатит із субмасив. некрозами може ускладнитися печінк. комою або формува­н­ням цирозу печінки. Особливо часто це трапляється в ослаб­лених хворих, у вагітних і людей похилого віку. У 90 % випадків токсич. гепатитів з масив. некрозом на­стає смерть від го­строї печінк. недо­статності. Роз­виток таких гепатитів описано при отруєн­ні блідою поганкою, отрутохімікатами (пестицидами, при вживан­ні оброблених ними ягід і фруктів), галотаном (наркотична речовина), алопуринолом (антагоніст сечової кислоти, за­стосовується для лікува­н­ня подагри і сечокислого діатезу), комбінацією туберкуло­статич. препаратів. При токсич. гепатитах часто спо­стерігається ураже­н­ня нирок і кістк. мозку з поруше­н­ням кровотворе­н­ня. Пряму гепатотоксичну дію мають не тільки ліки, але й різні токсичні речовини (чотирихлористий вуглець, ДДТ, жовтий фосфор, аманіто- і фалотоксини блідої поганки, різні пестициди та ін.). За механізмом роз­витку гострі та хронічні ураже­н­ня печінки такої етіології ідентичні з медикаментоз. по­шкодже­н­нями. Залежно від кількості прийнятої речовини або ліків симптоми по­шкодже­н­ня печінки за­звичай зʼявляються не пізніше 48 год. і схожі із симптомами вірус. гепатиту (втрата апетиту, нудота, блювота, темна сеча, можливі болі в животі, кал світлого кольору). Летальність при отруєн­ні не­їстів. грибами досягає 12–35 %, зокрема блідою поганкою — до 80 %. Диференц. діа­гноз між токсич. і вірус. гепатитами перед­усім ґрунтується на даних анамнезу. Роз­питува­н­ня хворого до­зволяє зʼясу­вати, що перед появою жовтяниці він при­ймав один із пере­рахованих лікар. засобів або контактував із гепатотроп. О. Виникне­н­ня вірус. гепатитів може бути повʼя­зане з тісним спілкува­н­ням з від­повід. хворим, спожива­н­ням контамінов. їжі, води, пере­бува­н­ням в епідеміч. осередку (гепатити А, Е) або з вжива­н­ням інʼєкцій. наркотиків, діагност. і лікув. мед. маніпуляціями з поруше­н­ням цілості шкіри і слиз. оболонок, пере­лива­н­нями крові та її препаратів (від­носно рідко), не­впорядков. статевими контактами (гепатити В, С, D, G). Діа­гноз можна під­твердити виявле­н­ням у крові вірусу або антитіл до нього за допомогою специф. методів. Медикаментозні жовтяниці, спричинені гепатотоксич. препаратами, від­різняються від вірус. гепатитів від­сутністю пере­джовтянич. періоду, торпід. пере­бігом із вираженим холе­стазом зі знач. під­вище­н­ням активності лужної фосфатази крові. Жовтяниця зникає після від­міни препарату. Вірус. гепатит пере­бігає з лейкопенією, ран­нім збільше­н­ням селезінки. При медикаментоз. токсич. гепатиті в жовтянич. періоді, як правило, від­значають лейкоцитоз, зумовлений некрозом гепатоцитів. Явищ катару верх. дихал. шляхів, діареї, артралгії при медикаментоз. гепатитах не буває; при вірус. гепатитах вони трапляються досить часто. Токсичне ураже­н­ня печінки нерідко по­єд­нується з токсич. нефритом із олігоанурії. Концентрація білірубіну в крові й активність амінотрансфераз при обох гепатитах під­вищуються. Однак більшість легких токсич. гепатитів пере­бігає з вогнищевим ураже­н­ням печінки. Тому під­вище­н­ня рівня білірубіну часто не­значне, тоді як лужної фосфатази майже завжди істотне. При токсич. гепатиті білк. фракції сироватки крові й осадові проби залишаються в межах норми, а вміст креатиніну, сечовини й активність лужної фосфатази в крові значно під­вищуються. При роз­різнен­ні вірус. та алкогол. гепатитів необхідно врахувати, що остан­ній роз­вивається у людей, які зловживають алкоголем, через 1–3 доби після при­йому великих доз такого напою. Він су­проводжується симптомами алкогол. інтоксикації (почервоні­н­ня облич­чя, тремор язика, рук, психомоторне збудже­н­ня, делірій). Від­сутня циклічність пере­бігу хвороби, жовтяниця зʼявляється рано, нерідко су­проводжується болем у верх. половині живота, свербі­н­ням шкіри, гарячкою, інколи асцитом. Печінка звичайно щільна. У заг. аналізі крові виявляють нейтрофіл. лейкоцитоз, анемію. Від­значаються білірубіно-амінотрансферазна дисоціація (високий рівень білірубіну і не­значне під­вище­н­ня активності амінотрансфераз), високий рівень холестерину, β-лі­по­протеїнів, фосфоліпідів. Серед токсич. сполук важливе місце від­водять ртуті, оскільки в навколиш. середовищі збільшується її концентрація у міру подальшого роз­шире­н­ня мас­штабів виробництва і за­стосува­н­ня. Клін. картина інтоксикації залежить від форми ртут. сполуки, шляхів надходже­н­ня її в організм і обʼєму О., що всмокталася. Гострі отрує­н­ня людей парами ртуті трапляються при аваріях, пожежах на ртут. рудниках і заводах або внаслідок грубих порушень техніки без­пеки. Клін. картина інгаляцій. отрує­н­ня роз­вивається через 8–24 год. і характеризується заг. слабкістю, болем у голові та при ковтан­ні, під­вище­н­ням температури тіла, катарал. явищами з боку дихал. шляхів. Незабаром додаються геморагіч. син­дром, виражені запал. зміни в порожнині рота (т. зв. ртут. стоматит із виразкува­н­ням слиз. оболонки ясен), біль у животі, шлунк.-кишк. роз­лади, ознаки ураже­н­ня нирок. У дітей вже через декілька годин після інгаляції парів ртуті може роз­винутися тяжка пневмонія. Одночасно зʼявля­ються симптоми ураже­н­ня трав. ка­налу (часті рідкі випорожне­н­ня) і центр. нерв. системи (сон­ливість, що змінюється періодами під­вищеної збудливості). Гос­трі отрує­н­ня неорган. сполуками ртуті (дихлорид, ціанід, ніт­рат ртуті) настають при помилковому при­йомі їх всередину або викори­стан­ні з метою суїциду. Найбільш токсич. при цьому дихлорид ртуті (сулема), смертел. доза сулеми — 0,5 г. При­йом су­проводжується пекучим болем у роті, глотці, стравоході, в ділянці шлунка, за ходом товстої кишки. У по­­страждалих від­значають рясну слинотечу, не­приєм. запах з рота, почервоні­н­ня і кровоточивість ясен, стоматит, некротичні нальоти на слиз. оболонці язика і глотки. Можливий набряк гортані. Спо­стерігаються нудота, тривале блюва­н­ня, пронос зі слизом і домішками крові, тенезми, числен­ні виразки на слиз. оболонці шлунка і дванадцятипалої кишки. У тяжких випадках роз­вивається некротич. нефроз. Хронічна інтоксикація (меркуріалізм) роз­вивається по­ступово. Характерним є сильний тремор рук, властивий вираженій стадії хроніч. отрує­н­ня. До токсич. сполук мишʼяку належать мишʼяковистий ангідрид і гідрид, арсенати натрію і кальцію, швейфурт. зелень та ін. Гострі отрує­н­ня на виробництві спричиняють блюва­н­ня і часті випорожне­н­ня (подібні до тих, що спо­стерігаються при холері), а також ураже­н­ня нерв. системи, що проявляються психомотор. збудже­н­ням, судомами, згодом роз­виваються неврити, іноді паралічі. При хроніч. отрує­н­нях втрачається апетит, зʼявляються осиплий голос, біль у шлунку, блюва­н­ня, пронос, неврити, симетричні паралічі тощо. На шкірі висипають пустули, іноді утворюються виразки. Гідрид мишʼяку (мишʼяко­вистий водень) — без­барв. газ із часниковим запахом. У вироб. умовах використовують при травлен­ні металу сірчаною кислотою, що містить мишʼяк, виплавці руд, до складу яких входить цей елемент та ін. метали, отриман­ні ацетилену, зарядці акумуляторів тощо. Ця О. спричиняє анемію і лейкоцитоз. Симптоми отрує­н­ня проявляються головним болем, слабкістю, рясним блюва­н­ням з домішкою жовчі, роз­витком жовтяниці. Схожу клін. картину з отрує­н­ням сполуками ртуті і мишʼяку мають шигельоз, сальмонельоз, холера, харч. токсикоінфекція, ешерихіоз, ентеровірусна й ротавірусна інфекції, амебіаз тощо. Перша допомога при отруєн­ні сполуками ртуті і мишʼяку зводиться до актив. промива­н­ня шлунка з на­ступ. введе­н­ням 5 % роз­чину унітіолу. Добре зарекомендували себе й комплексони — речовини, що разом з О. утворюють роз­чин­ні комплексні сполуки, що виділяються нирками (ЕДТА, ДТПА). Одночасно слід вводити хлорид або глюконат кальцію (для запобіга­н­ня гіпокальціємії), спазмолітики, реосорбілакт. Найбільш радикал. способом лікува­н­ня є екс­тракорпорал. детоксикація — гемосорбція, лімфосорбція, гемодіаліз, перитонеал. діаліз. Після промива­н­ня шлунка через зонд вводять проносне. Форсується діурез внутрішньовен. введе­н­ням ізотоніч. роз­чину хлориду натрію, 5 % роз­чину глюкози до 4–5 л на добу, з діуретиками (лазикс). Вводять у великих обʼємах білк. гідролізати, колоїдні суспензії, кровозамін­ники. При хроніч. інтоксикаціях рту­т­тю ефективні інгаляції аерозолю унітіолу. Згодом рекомендуються сірководневі ванни, гальванічні ванни з гіпосульфітом натрію або сіркою, ультрафіолетове опроміне­н­ня у по­єд­нан­ні з теплими хвой. ван­нами.

Серед оздоров. заходів, що сприяють уникнен­ню можливості отрує­н­ня токсич. речовинами і створюють реал. умови для повної ліквідації профес. інтоксикацій, найбільше значе­н­ня має повне усуне­н­ня О. з виробництва. Небезпеку отрує­н­ня токсич. речовинами можна ліквідувати або сут­тєво зменшити, раціоналізувавши технол. процес, механізувавши процеси й операції, повʼязані з виділе­н­ням у повітря вироб. приміщень шкідливих газів, пари і пилу. Велике значе­н­ня має виділе­н­ня найнебезпечніших процесів, повʼязаних із за­стосува­н­ням високотоксич. хім. речовин, у спеціально ізольов. приміще­н­ня. Стіни, під­логу і стелю цих приміщень роблять з матеріалів, що не по­глинають токсичні речовини і до­зволяють використовувати хім. ре­агенти під час прибира­н­ня. Потрібний системат. лаборатор. контроль за повітр. середовищем вироб. приміщень, в яких працюють з токсич. речовинами, для чого найдоцільніше встановити автоматичні газо­аналізатори або, ще краще, газосигналізатори. Важлива роль належить засобам особистої гігієни та індивід. профілактики. Треба ін­структувати робітників із питань без­печ. методів роботи з хім. речовинами, правильного користува­н­ня сан.-тех. при­строями і засобами індивідуал. захисту. Над­звичайно велике значе­н­ня для профілактики отруєнь має попередня (до за­провадже­н­ня у виробництво) сан.-ток­си­кол. оцінка хім. речовин, що тільки вводяться, а також їх стандартизація. Навіть досить ефективні заходи не завжди можуть гарантувати захист від можливого за­брудне­н­ня повітря вироб. приміщень хім. речовинами. Тому для токсич. речовин ви­значають такі концентрації, що, потрапляючи в організм робітника протягом багатьох років (при встановленій тривалості робочого дня), не спричинили б патол. змін. Ці гранично допустимі концентрації як для робочої зони вироб. приміщень промисл. під­приємств, так і для обʼєктів довкі­л­ля (атмо­сферне повітря, вода, ґрунт) регламентує сан. законодавство.

Літ.: Трахтенберг И. М., Коршун М. Н. Ртуть и ее соединения в окружающей среде. К., 1990; Шумейко В. М. Екологічна токсикологія і тероризм. Біо­токсиканти. К., 2002; Андрейчин М. А., Трахтенберг І. М. До досвіду диференційної діа­гностики отруєнь і інфекцій // Соврем. пробл. токсикологии. 2008. № 3; Трахтенберг И. М., Белоусов А. А. Яды. Популярная энциклопедия. К., 2011; Трахтенберг І. М., Андрейчин М. А., Копча В. С. Труднощі диференційної діагностики токсичних і вірусних гепатитів (огляд літератури та власних досліджень) // Журн. НАМНУ. 2011. № 4; Трахтенберг І. М. Книга про отрути та отрує­н­ня: Нариси токсикології. Т., 2021.

І. М. Трахтенберг, М. А. Андрейчин

Завантажити статтю