Охматівський хор
ОХМА́ТІВСЬКИЙ ХОР — народний селянський концертний колектив, що популяризував автентичну манеру українського гуртового співу. Засн. і кер. — П. Демуцький, який після закінчення мед. факультету Університету св. Володимира у Києві (1889) оселився у с. Охматів Таращан. пов. Київ. губ. (нині Уман. р-ну Черкас. обл.), де відкрив лікарню і займався лікар. практикою. З місц. селян організував церк. хор, що виконував на відправах твори Д. Бортнянського й А. Веделя. Півчі приводили до П. Демуцького лірників з усього повіту й самі наспівували йому місц. варіанти реліг. пісень, а також збирали старожитності для етномузею. В Охматові П. Демуцький виявив особливості місц. традиції гуртового співу, накопичив записи нових пісень, приділяв велику увагу артист. складовій. Співанки набули ознак репетицій (щосуботи й щонеділі). Особливість манери співу О. х. відзначали хористи й сторонні слухачі, щорічні концерти О. х. збирали розмаїту чисельну публіку. Тріумфальним став 1-й концерт хору у Києві (1901), позначений оригін. репертуаром та цілісністю хор. звучання. Досконалу якість співац. мистецтва О. х. (до 200 осіб; під час концерт. виступу — 70 селян у свитках і чумарках), красу їх пісень сприймали як нове артист. явище, осягнення незнаної сфери автентики. Спогади про враження від концерту О. х. на Лисенкових урочистостях (1903) та аналіт. роздуми залишив К. Квітка. Видані П. Демуцьким зб. «Народні українські пісні в Київщині» (ч. 1, 1905; ч. 2, 1907), «Перший десяток народних українських пісень з репертуару Охматівського хору» (1906; обидві — Київ), «Другий десяток народних українських пісень з репертуару Охматівського хору» [Б. м. р.] сприяли популяризації ідеї нар. виконавства, особливо після концертів О. х. у Києві, Одесі, Умані (нині Черкас. обл.), Білій Церкві (нині Київ. обл.) тощо. У репертуарі хору — зразки хор. і сольних пісень різних жанрів: істор., лірниц., чумац., вуличних. З-поміж 700 зразків записів з колекції П. Демуцького — 200 з Охматова, позначені розлогими наспівами з рельєф. інтонац. малюнком, ладо-гармон. напругою, співзвучністю голосів (часто з тризвуково-октав. паралелізмами); серед них — «Гей з-за гори туман налягає», «На городі верба рясна», «А ще сонце не заходило», «Гей у лісі, в лісі», «Ой зайшов місяць», «Чорноморець, матінко». Легендарна манера співу О. х. з’явилася завдяки П. Демуцькому, який добирав фактурні варіанти, захоплював співаків власними муз. ідеями, імпровізацією, відтворював акуст. ефекти (зокрема перегуків «вулиці»). Проте в концертах він хором не диригував, а лише давав тон на фісгармонії. Видані П. Демуцьким зб. фольклор. записів (попри не завжди подану паспортизацію і навіть елементи артист. ретуші), переконливо репрезентували особливості нар. багатоголосого розспіву, спонукали тогочас. фольклористів пильніше відстежувати й фіксувати виявлені ним прикмети на Чернігівщині, Полтавщині та Кубані. Манера гуртового співу О. х. із потуж. силою звуку, густим тембрал. забарвленням, щільною фактурою, питомими ладо-інтонац. зіставленнями стала уособленням нової автент. грані укр. мистецтва. Деякі друк. зразки з репертуару О. х. (здебільшого не паспортизовані) фольклористи-текстологи схильні вважати артист. редакціями або навіть автор. версіями П. Демуцького. О. х. проіснував до 1917.
Завантажити статтю
