Охорона земель

ОХОРО́НА ЗЕМЕ́ЛЬ — система організаційних, економічних, правових та інших заходів, спрямованих на забезпече­н­ня раціонального викори­ста­н­ня земельного фонду України, запобіга­н­ня необ­ґрунтованому вилучен­ню земель із сільськогосподарського обороту, захист земельних ресурсів від шкідливих антропоген­них впливів, а також на від­творе­н­ня та під­вище­н­ня родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпече­н­ня особливого правового режиму земель природо­охорон­ного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного при­значе­н­ня. О. з. ві­ді­грає важливу роль у забезпечен­ні продовол. та екол. без­пеки країни.

Кон­ституція України проголошує землю осн. нац. багатством, що пере­буває під особливою охороною держави. Кон­ституц. вимоги щодо О. з. конкретизовано в Земел. кодексі України (2001; див. Земельні кодекси), Законі України «Про охорону земель» (2003) та ін. правових актах. Важливим напрямом держ. політики щодо О. з. є прийня­т­тя нормативів і стандартів, що ви­значають вимоги щодо якості земель, допустимого антропоген. навантаже­н­ня на ґрунти та окремі території, с.-г. освоє­н­ня земел. фонду країни. Із цією метою в Україні за­стосовують нормативи: оптимал. спів­від­ноше­н­ня земел. угідь; якіс. стану ґрунтів; гранично допустимого за­брудне­н­ня ґрунтів; показники де­градації земель та ґрунтів. Охорону земел. ресурсів здійснюють також шляхом рекультивації земель, яким зав­дано шкоди. Згідно із Земел. кодексом під час здійсне­н­ня діяльності, по­вʼязаної із поруше­н­ням поверхн. шару ґрунту, власники земел. ділянок та землекористувачі повин­ні знімати, складувати, зберігати поверхн. шар ґрунту та наносити його на ділянку, з якої він був знятий, або на ін. земел. ділянку для під­вище­н­ня її продуктивності та ін. властивостей. Де­градовані й мало­продуктивні землі, госп. викори­ста­н­ня яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, під­лягають консервації (припине­н­ня їх госп. викори­ста­н­ня на ви­значений термін, залуже­н­ня або залісе­н­ня за ріше­н­нями органів виконав. влади та місц. самоврядува­н­ня на під­ставі договорів із власниками земел. ділянок). Неодмін. умовою О. з. є додержа­н­ня власниками і користувачами земел. ділянок встановлених законом обовʼязків у сфері землекористува­н­ня, зокрема вони зобовʼязані забезпечувати викори­ста­н­ня на­даних їм земел. ділянок винятково за їх цільовим при­значе­н­ням, під­вищувати родючість ґрунтів та зберігати ін. корисні властивості землі, зберігати геодез. знаки, протиероз. споруди, мережі зрошув. й осушув. систем, додержуватися вимог законодавства про охорону довкі­л­ля тощо. Обовʼязком держави є також моніторинг стану ґрунт. покриву з метою своєчас. виявле­н­ня де­градац. процесів (див. Де­градація ґрунтів) та вжи­т­тя заходів щодо їх запобіга­н­ня та усуне­н­ня. Держава разом з органами місц. самоврядува­н­ня здійснює контроль за викори­ста­н­ням та О. з. власниками, користувачами земел. ділянок, а також від­повід. органами влади — за додержа­н­ням правових вимог щодо охорони та викори­ста­н­ня земель. Для цього в структурі Держ. комітету України по земел. ресурсах створ. держ. інспекція з викори­ста­н­ня та охорони земель. Важливе значе­н­ня у забезпечен­ні О. з. має юрид. від­повід­альність за поруше­н­ня земел. законодавства. Особи, винні в недодержан­ні перед­бачених законодавством вимог щодо О. з., можуть бути притягнуті до адм., цивільної, а в низці випадків — до кримінал. від­повід­альності.

Охорона ґрунтів — система державних заходів, спрямованих на під­тримку та під­вище­н­ня родючості ґрунтів, нед­опуще­н­ня роз­витку де­градаційних процесів, організацію суцільного моніторингу за станом ґрунтового покриву. Сучас. екол. стан ґрунтів України досить складний. За остан­ні кілька десятків років вміст гумусу в них зменшився від 3,5 до 3,2 %. Площі змитих ґрунтів збільшилися до 12,8 млн га, а дефляційно небезпечних — до 20 млн га. Темпи техноген. поруше­н­ня ґрунтів зросли до 200 тис. га за рік. Площі земель, за­бруднених важкими металами і залишками пестицидів, складають бл. 20 % від заг. площі орних земель, а площа земель, за­бруднених радіонуклідами, — 4,7 млн га. Складність сучас. екол. ситуації в агро­сфері та необхідність зупине­н­ня негатив. процесів вимагають прийня­т­тя спец. заходів — профілактичних, оперативних та довготривалих. Профілакт. заходи запобігають роз­витку де­градац. процесів. Вони можуть бути тех. (спрямовані на вдосконале­н­ня очисних споруд на пром. під­приємствах, модернізацію знарядь для внесе­н­ня агрохімікатів) або технол. (суворе дотрима­н­ня екол. нормативів) плану. Операт. заходи, необхідні у випадках термінового реагува­н­ня на різке погірше­н­ня екол. стану ґрунтів, перед­бачають збільше­н­ня доз внесе­н­ня орган. добрив, обовʼязк. за­стосува­н­ня кальціє­вміс. сполук або радіо­протекторів, фітомеліорацію тощо. Пер­спект. заходи забезпечують досягне­н­ня екол. рівноваги у природ. середовищі, а від­так — екол. стійкості ґрунтів. В Україні по­ступово створюють умови для втіле­н­ня на практиці всіх цих заходів, зокрема: 1993 на під­ставі «Положе­н­ня про Міністерство сільського господарства та продовольства України» створ. Укр. держ. службу моніторингу ґрунтів і якості продукції «Укр­ґрунтомоніторинг» (від 1998 — Центр. держ. станція родючості ґрунтів і захисту рослин, від 2000 — Держ. технол. центр охорони родючості ґрунтів, від 2010 — Держ. наук.-технол. центр охорони родючості ґрунтів «Центрдержродючість», від 2013 — Ін­ститут охорони ґрунтів України Міністерства аграр. політики); 1994 — Міністерство охорони навколиш. середовища та ядер. без­пеки (нині Міністерство захисту довкі­л­ля та природ. ресурсів України), роз­роблено «Основ­ні напрями державної екологічної політики України», напрацьовано низку законів у сфері регулюва­н­ня екологічної без­пеки, ви­кори­ста­н­ня природних ресурсів, охорони довкі­л­ля. Див. також Ґрунти України.

Завантажити статтю