Охорона земель

ОХОРО́НА ЗЕМЕ́ЛЬ  — система організаційних, економічних, правових та інших заходів, спрямованих на забезпечення раціонального використання земельного фонду України, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. О. з. відіграє важливу роль у забезпеченні продовол. та екол. безпеки країни.

Конституція України проголошує землю осн. нац. багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Конституц. вимоги щодо О. з. конкретизовано в Земел. кодексі України (2001; див. Земельні кодекси), Законі України «Про охорону земель» (2003) та ін. правових актах. Важливим напрямом держ. політики щодо О. з. є прийняття нормативів і стандартів, що визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропоген. навантаження на ґрунти та окремі території, с.-г. освоєння земел. фонду країни. Із цією метою в Україні застосовують нормативи: оптимал. співвідношення земел. угідь; якіс. стану ґрунтів; гранично допустимого забруднення ґрунтів; показники деградації земель та ґрунтів. Охорону земел. ресурсів здійснюють також шляхом рекультивації земель, яким завдано шкоди. Згідно із Земел. кодексом під час здійснення діяльності, по­в’язаної із порушенням поверхн. шару ґрунту, власники земел. ділянок та землекористувачі повин­ні знімати, складувати, зберігати поверхн. шар ґрунту та наносити його на ділянку, з якої він був знятий, або на ін. земел. ділянку для підвищення її продуктивності та ін. властивостей. Деградовані й малопродуктивні землі, госп. використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, підлягають консервації (припинення їх госп. використання на визначений термін, залуження або залісення за рішеннями органів виконав. влади та місц. самоврядування на підставі договорів із власниками земел. ділянок). Неодмін. умовою О. з. є додержання власниками і користувачами земел. ділянок встановлених законом обов’язків у сфері землекористування, зокрема вони зобов’язані забезпечувати використання наданих їм земел. ділянок винятково за їх цільовим призначенням, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати ін. корисні властивості землі, зберігати геодез. знаки, протиероз. споруди, мережі зрошув. й осушув. систем, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля тощо. Обов’язком держави є також моніторинг стану ґрунт. покриву з метою своєчас. виявлення деградац. процесів (див. Деградація ґрунтів) та вжиття заходів щодо їх запобігання та усунення. Держава разом з органами місц. самоврядування здійснює контроль за використанням та О. з. власниками, користувачами земел. ділянок, а також відповід. органами влади — за додержанням правових вимог щодо охорони та використання земель. Для цього в структурі Держ. комітету України по земел. ресурсах створ. держ. інспекція з використання та охорони земель. Важливе значення у забезпеченні О. з. має юрид. відповідальність за порушення земел. законодавства. Особи, винні в недодержанні передбачених законодавством вимог щодо О. з., можуть бути притягнуті до адм., цивільної, а в низці випадків — до кримінал. відповідальності.

Охорона ґрунтів  — система державних заходів, спрямованих на підтримку та підвищення родючості ґрунтів, недопущення розвитку деградаційних процесів, організацію суцільного моніторингу за станом ґрунтового покриву. Сучас. екол. стан ґрунтів України досить складний. За останні кілька десятків років вміст гумусу в них зменшився від 3,5 до 3,2 %. Площі змитих ґрунтів збільшилися до 12,8 млн га, а дефляційно небезпечних — до 20 млн га. Темпи техноген. порушення ґрунтів зросли до 200 тис. га за рік. Площі земель, забруднених важкими металами і залишками пестицидів, складають бл. 20 % від заг. площі орних земель, а площа земель, забруднених радіонуклідами, — 4,7 млн га. Складність сучас. екол. ситуації в агросфері та необхідність зупинення негатив. процесів вимагають прийняття спец. заходів — профілактичних, оперативних та довготривалих. Профілакт. заходи запобігають розвитку деградац. процесів. Вони можуть бути тех. (спрямовані на вдосконалення очисних споруд на пром. підприємствах, модернізацію знарядь для внесення агрохімікатів) або технол. (суворе дотримання екол. нормативів) плану. Операт. заходи, необхідні у випадках термінового реагування на різке погіршення екол. стану ґрунтів, передбачають збільшення доз внесення орган. добрив, обов’язк. застосування кальціє­вміс. сполук або радіопротекторів, фітомеліорацію тощо. Перспект. заходи забезпечують досягнення екол. рівноваги у природ. середовищі, а відтак — екол. стійкості ґрунтів. В Україні поступово створюють умови для втілення на практиці всіх цих заходів, зокрема: 1993 на підставі «Положення про Міністерство сільського господарства та продовольства України» створ. Укр. держ. службу моніторингу ґрунтів і якості продукції «Укрґрунтомоніторинг» (від 1998 — Центр. держ. станція родючості ґрунтів і захисту рослин, від 2000 — Держ. технол. центр охорони родючості ґрунтів, від 2010 — Держ. наук.-технол. центр охорони родючості ґрунтів «Центрдержродючість», від 2013 — Інститут охорони ґрунтів України Міністерства аграр. політики); 1994 — Міністерство охорони навколиш. середовища та ядер. безпеки (нині Міністерство захисту довкілля та природ. ресурсів України), розроблено «Основ­ні напрями державної екологічної політики України», напрацьовано низку законів у сфері регулювання екологічної безпеки, ви­користання природних ресурсів, охорони довкілля. Див. також Ґрунти України.

Завантажити статтю