Охорона лук

Визначення і загальна характеристика

ОХОР́ОНА ЛУК  — заходи, спрямовані на запобігання і подолання наслідків надмірного випасання, заболочування, осушення та антропологічної деструкції лук. Лучні екосистеми є важливою частиною світ. біорізноманіття. Вони створюють сприятливі умови для широкого розмаїття місць проживання диких видів, особливо птахів і безхребетних. Луки також є джерелом багатьох сусп. благ і послуг, починаючи від виробництва м’ясних і молоч. продуктів та завершуючи можливостями для відпочинку і туризму. Крім того, вони поглинають вуглець, знижуючи рівень парник. газів в атмосфері.

На території України виділяють такі осн. класи природ. лук: степові (рівнинні, полого- та крутосхилові); подові; суходільні; низинні; заплавні (малих річок і тальвегів балок та великих і серед. річок); гірські; болотні. Луки Карпат класифікують на передгірні (до вис. 550 м над р. м.), луки гірсько-лісового поясу (від 500–600 до 1200–1600 м) і високогірні, або субальп. та альпійські (розміщені вище від поясу лісів). Гірські природні корм. угіддя Криму поділяють на передгірні, низькогірні (до 450 м над р. м.) та гірські, або яйли, що розташ. на пласких вершинах гір. За ступ. зволоження розрізняють сухі, свіжі, вологі та заболочені; за ступ. засолення — незасолені, солончакуваті, солончакові, солонцюваті та солонцеві луки; за використанням (госп. оцінкою) — сіножаті та пасовища.

Інтенсив. розвиток с. господарства від серед. 20 ст. в Україні призвів до розширення орних земель та знач. розорювання лук, спричинивши нестійкий стан с.-г. угідь і посиливши негатив. вплив регіонал. зміни клімату загалом. Перетворення природ. лук на антропогенні с.-г. агроландшафти зумовило істотні зміни в структурі землекористування країни, негативні наслідки яких неможливо повністю подолати в сучас. умовах господарювання. Осн. джерелом інформації про площу лучних угідь є офіц. дані Держ. служби статистики, згідно з якими в Україні понад 7,8 млн га природ. корм. угідь (бл. 19 % у заг. структурі с.-г. угідь), з них пасовищ — 5,4, сіножатей — 2,4 млн га. Але фактичні площі можуть бути значно меншими через продовження тенденції розорювання с.-г. угідь, зокрема й лучних, у зв’язку з подальшим інтенсив. розвитком рослинництва й садівництва та занепадом тваринництва. Загалом для України властиве нецільове використання земель, потенційно придат. для експлуатації як лукопасовищ. корм. угідь, тому на них посилюються деструктивні процеси, що призводять до зниження продуктивності та деградації лучних ґрунтів. У багатьох країнах світу вже ухвалено закони про консервацію таких земель з першого року виведення їх з експлуатації та налагоджено контроль з боку держ. органів.

У країнах Європи лучні угіддя є невід’єм. частиною систем скотарства й змішаного землеробства та традиційно використовуються для сінокосіння або випасання худоби. Вони представлені різними типами — від майже пустельних на Пд. Сх. Іспанії до степ. і мезофіт. типів на заплав. луках, що переважають на Пн. і Пн. Зх. Для країн ЄС також властива тенденція до скорочення площ лук і пасовищ. За даними Продовол. і с.-г. організації ООН (FAO), площа лук у ЄС 1990–2003 зменшилася на 12,8 %, і лише кільком державам вдалося подолати цю проблему. Зміни в с.-г. практиці й навантаженні на землекористування призвели до потрапляння пасовищ до категорії найвразливіших екосистем Європи. Так, бл. 60 % нових лісонасаджень у ЄС раніше були постій. пасовищами або луками, 37 % — орними землями й лише 3 % — під вирощуванням зерн. культур. Політика ЄС спрямована на одночасне забезпечення потреб с. господарства та підтримку біорізноманіття флори й фауни в угіддях. Усі категорії землекористування визначені в Регламенті ЄС № 1306/2013, що трактує с.-г. територію як площу, зайняту орними землями, постій. лукопасовищ. угіддями або багаторіч. насадженнями. Існує чітке розрізнення тимчас. (травостої менше 5-ти р. без оранки, класифіковані як орні землі) і постій. (травостої більше 5-ти р. без оранки) лучних угідь. На найвищому рівні знаходиться такий клас землекористування, як постійні лучні угіддя й пасовища, який поділяють на пасовища та луки без інтенсив. випасання худоби, пасовища з інтенсив. випасанням худоби, багаторічні луки, виведені з використання для вироб. цілей (власники останніх мають право на виплату субсидій). Регламентом ЄС № 1307/2013 (стаття 45) чітко визначено порядок використання лукопасовищ. угідь, що знаходяться під охороною. Крім того, експлуатацію лукопасовищ. угідь Європи впорядковано такими нормат.-правовими актами: Директива про нітрати, Заг. с.-г. політика, Політика з клімату, Політика з біорізноманіття та Директива з відновлюв. енергії. Охорона довкілля на лучних угіддях закріплена в Конвенції про біол. різноманіття. Будучи стороною Конвенції про біол. різноманіття, Європ. співтовариство зробило рішучі кроки для виконання своїх зобов’язань і досягнення мети, визначеної главами держав і урядів щодо припинення скорочення біорізноманіття. 2006 Європ. комісія ухвалила Повідомлення про біорізноманіття та План дій, в якому визначила пріоритетні напрями стосовно збереження і рац. використання пасовищ. Запровадження інформ. системи земел. ділянок (LPIS) як простор. регістру в Інтегрованій системі адміністрування і контролю (IACS) дозволило правильно ідентифікувати й кількісно визначати с.-г. землі для субсидіювання програм Спільної с.-г. політики ЄС. IACS/LPIS використовують платіжні агентства кожної держави-чл. ЄС. Програма Комісії LIFE із фінансування охорони довкілля і природи запровадила проекти, спрямов. на пасовищні екосистеми в межах мережі Natura 2000. Більшість проектів зосереджені на відновленні й упр. лукопасовищ. угіддями, а також гармонізації зв’язку між ними й с. госп-вом, що реалізується через Програму Комісії LIFE і посилюється Програмою розвитку сільс. р-нів.

В Україні відсутні нормат. документи, що безпосередньо регламентують порядок експлуатації природ. лучних угідь. Опосередковано про їхню природоохоронну й госп. роль згадано у Водному та Земел. кодексах України, Законі України «Про охорону земель». Так, відповідно до частини 1 статті 34 Земел. кодексу України громадяни можуть орендувати земел. ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що органи виконав. влади та місц. самоврядування уповноважені створювати на землях, які перебувають у власності держави чи територ. громади, громад. сіножаті та пасовища. Усі випадки розорювання ділянок, зайнятих природ. луками, не мають однознач. незакон. обґрунтування. У разі проходження передбач. законодавством процедури отримання ділянки у власність або оренду власник чи користувач не набуває права її розорювати, якщо законодавство передбачає таку заборону. Законом України «Про землеустрій» визначена необхідність врахування питання охорони земель й екол. чинників. Утім, під час розроблення проектів землеустрою обмеження у вигляді заборони оранок на ділянках майже ніколи не фігурує. Земел. кодексом України задекларовано, що земля є осн. нац. багатством, що перебуває під особливою охороною держави, і її використання не може завдавати шкоди інтересам суспільства, погіршувати екол. ситуацію та природні властивості землі. Частиною 3 статті 47 Закону України «Про охорону земель» заборонено розорювання схилів крутизною понад 7° (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахис. заходів). На схилах крутизною 3–7° обмежено розміщення просап. культур, чорного пару тощо. Водним кодексом України заборонено розорювання заплав малих річок та прибереж. захис. смуг. Більшість низин. і заплав. лук в Україні, крім гірських полонин, розміщені в заплавах річок. З метою охорони водності малих річок заборонено розорювання заплав. земель та застосування на них засобів хімізації, виділення земел. ділянок у заплавах річок під будь-яке будівництво, крім гідротех., гідрометрич. та лінійних споруд, а також для садівництва і городництва. На жаль, межі заплав не виносять у натуру, хоча й зрозуміло, що ними є рівнинні території вздовж русла річки, які час від часу затоплюються, проте юридично довести це досить складно. На відміну від заплав, межі прибереж. захис. смуг відомі, їхня ширина визначена в статті 60 Земел. кодексу України. Напр., для великих річок і озер така прибережна захисна смуга становить 100 м. Хоча нерідко цим обмеженням нехтують під час оранок.

Порушення під час оранки степ. або лучної ділянки — діяльність, що не відповідає проекту землеуст­рою. Землі с.-г. призначення, до яких здебільшого віднесено степ. і лучні ділянки, мають внутр. класифікацію угідь, що представлена такими типами, як рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження, перелоги. Для зміни ін. типів угідь на ріллю у внутр. структурі земель с.-г. призначення землевласнику або землекористувачу достатньо замовити відповід. проект землеустрою, який згідно зі статтею 186-1 Земел. кодексу України не потребує жодного узгодження з органами влади. Таким чином, землевласник або землекористувач може легально змінити тип угідь з пасовища або сіножаті на ріллю та переорати лучну ділянку на абсолютно закон. підставах. Приваб­ливими для потенц. порушень є заказники та ін. тер. природно-заповід. фонду, які, як правило, є великими за площею й порівняно рівнин. ділянками лук, технологічно зруч. для обробітку.

2020 зареєстровано законопроект 4461 «Про території Смарагдової мережі», покликаний виконати зобов’язання України щодо Угоди про асоціацію з ЄС та створити мережу природоохорон. територій, де будуть запроваджені положення Директиви № 2009/147/ЄС про збереження диких птахів та Директиви № 92/43/ЄС про збереження природ. середовищ та видів природ. фауни і флори згідно з Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природ. середовищ існування в Європі (Берн. конвенція). Законопроект спрямов. на створення правових умов для належ. функціонування територій Смарагдової мережі та врегулювання питання відносин щодо створення тер. мережі та охорони видів флори і фауни та природ. середовищ, зокрема тих, яким загрожує зникнення. Функціонування мережі є вагомим внеском у збаланс. розвиток держави, зокрема екол. складової на рівні із соціальною та економічною, що дасть можливість запобігти екол. катастрофам, що в останні роки стаються дедалі частіше через нерац. господарювання й знищення природ. екосистем та спричиняють екон. збитки.

Завантажити статтю