Охорона пам’яток історії та культури

ОХОРО́НА ПА́МʼЯТОК ІСТО́РІЇ ТА КУЛЬТУ́РИ — комплекс заходів, що здійснюють на державному або громадському рівні з метою захисту та збереже­н­ня обʼєктів історико-культурної спадщини та історичного середовища в цілому. До О. п. і. та к. зараховують: облік (виявле­н­ня, наук. ви­вче­н­ня, класифікація, держ. реєстрація), консервацію, ре­ставрацію, музеєфікацію, належне утрима­н­ня й викори­ста­н­ня памʼяток. Цілеспрямовані пошуки старожитностей почали здійснювати протягом 18 ст., однак ставле­н­ня до них обмежувалося фіксацією й описом. Лише на поч. 19 ст. наук. та культурна громадськість почала порушувати пита­н­ня про охорону памʼяток старовини й мистецтва. До 1917, за умов від­сутності від­повід. законодавства та системи держ. органів охорони памʼяток, ви­вче­н­ня і збереже­н­ня старожитностей базувалися на громад. ініціативі й меценатстві. На укр. землях, що входили до складу Рос. імперії, знач. внесок у виріше­н­ня питань збереже­н­ня культур. спадщини зробили наук. товариства, губерн. вчені архівні комісії та стат. комітети, зокрема Київ. археогр. комісія, Київ. товариство старожитностей і мистецтв, Київ. товариство охорони памʼяток старовини та мистецтва, Київ. церк.-археол. товариство, Товариство дослідників Волині, Харків. істор.-філол. товариство, Поділ. єпархіал. істор.-стат. комітет. Значна па­мʼятко­охорон­на діяльність була повʼязана також із під­готовкою і проведе­н­ням на теренах України Археол. зʼ­їздів. У Зх. Україні, що пере­бувала у складі Австро-Угорщини, зокрема в Галичині, протягом 19 — поч. 20 ст. діяли центр. та місцеві громад. комісії з ви­вче­н­ня й охорони памʼяток архітектури, історії та мистецтва. Велику увагу збережен­ню укр. старовини приділяло НТШ. Однак наслідком пере­бува­н­ня укр. земель у складі ін. держав стало вивезе­н­ня до столиць метрополій найцін­ніших памʼяток, особливо до С.-Пе­тербурга та Москви у звʼязку з діяльністю на теренах України Імператор. археол. комісії та Моск. археол. товариства.

1917 за УЦР та УНР роз­почали діяльність Центр. комітет охорони па­­мʼяток старовини і мистецтва в Україні та від­діл музеїв і охорони па­мʼяток старовини й мистецтва ген. секретарства (згодом нар. мін-ва) освіт. справ, Київ. археол. ін­ститут. 1918 за Української Держави справу контролю за ви­вче­н­ням і збереже­н­ням старожитностей покладено на від­діл охорони памʼяток старовини і мистецтва у складі гол. управлі­н­ня мистецтв і нац. культури. 1919–20 на­гляд за памʼятками здійснювало нар. мін-во нар. освіти УНР, а в прифронт. р-нах — культ.-осв. від­діл при гол. управі Ген. штабу військ УНР. На тер., контрольованих рад. владою, діяв Всеукр. комітет охорони памʼяток мистецтва і старовини при нар. комісаріаті освіти УСРР. Гол. зуси­л­ля в цей час спрямовували на фіз. збереже­н­ня старожитностей і творів мистецтва, разом із тим уперше було оголошено їх держ. захист, започатковано заг. реєстрацію, заходи із запобіга­н­ня незакон. археол. роз­копкам і вивезен­ню культур. цін­ностей, роз­роблено проекти законодав. актів про охорону памʼяток. Проте числен­ні ви­знач­ні культурні цін­ності в період 1917–22 було втрачено, особливо багато зруйновано поміщиц. палаців і садиб.

У добу т. зв. укр. від­родже­н­ня 1920-х рр. від­булося під­несе­н­ня памʼятко­охорон. руху. Наук. керівництво й контроль за збереже­н­ням памʼя­ток здійснювали Всеукр. археол. комітет при ВУАН та Гол. ін­спектура охорони памʼяток культури у складі нар. комісаріату освіти УСРР, кра­йові комісії охорони памʼяток, Укр. комітет охорони памʼяток культури. У цей час ухвалено низку важливих рішень уряду з питань збереже­н­ня культур. спадщини, вперше по всій тер. України були організовані системат. археол. дослідже­н­ня, здійснена реєстрація нерухомих памʼяток (1929 — 3 тис., зокрема й 562 респ. значе­н­ня), започаткована мережа істор.-культур. заповід­ників.

Протягом 1930-х рр. справа охорони памʼяток пере­бувала в зане­дбаному стані, припинили існува­н­ня центр. й місц. органи, що її здійснювали. Нище­н­ня культур. цін­ностей було під­несено на рівень офіц. політики. Особливо масово руйнували памʼятки церк. зодчества, серед них — Свято-Михайлів. Золотоверхий собор 12 ст. в Києві. Істот. втрат за­знала культурна спадщина України під час 2-ї світової вій­ни. За неповними даними, було зруйновано бл. 1 тис. цін­них памʼяток архітектури, з яких 347 втрачені повністю. У результаті масових руйнувань насел. пунктів практично повністю була знищена істор. забудова багатьох старовин. міст. По­страждало чимало істор.-мемор. памʼяток, зокрема будинки-музеї Т. Шевченка, М. Гоголя, Л. Глібова, М. Коцюбинського, Ю. Федьковича, Ю. Словацького.

1944–47 в Україні від­новлено держ. систему органів охорони памʼяток на центр. й обл. рівнях, вона складалася з Уряд. комісії по охороні памʼяток культури і старовини, Упр. охорони памʼяток культури і старовини при Комітеті у справах культурно-просвіт. установ (історія, археологія, мистецтво), від­ділу охорони памʼяток при Упр. у справах архітектури та спеціаліз. тресту «Будмонумент». 1948 у результаті за­провадже­н­ня заг.-союз. структури органів Уряд. комісію було скасовано. 1953 збереже­н­ня па­мʼяток історії, археології та мистецтва покладено на Міністерство культури УРСР, памʼяток архітектури — на Держбуд УРСР. У 1940-х — серед. 1950-х рр. були затверджені списки істор. міст (6 — заг.-союз. й респ. значе­н­ня, 27 — із великою кількістю архіт. памʼяток), держ. реєстри памʼяток архітектури (2070 од.), історії (21 200), археології (7027), мистецтва (818), роз­горнуті ре­ставрац. роботи на 600 обʼєктах, з яких 118 були завершені. Однак на­прикінці 1950-х рр. охорону па­мʼяток стали роз­глядати як марнотратство, держ. реєстри були скорочені: архіт. обʼєктів — на 36 % (на 740 од.), істор. — на 23 % (на 6701 од.), пере­важно за рахунок дожовтн. періоду. Кошти на ре­ставрацію практично не виділяли. Зі створе­н­ням 1966 Охорони па­мʼяток історії та культури Українського товариства від­булося по­жвавле­н­ня памʼятко­охорон. діяльності. Почали від­новлювати систему органів охорони памʼяток, за­проваджувати їхню нову реєстрацію. Ухвале­н­ня 1976 і 1978 від­повід­но заг.-союз. та респ. законів «Про охорону й викори­ста­н­ня памʼяток історії та культури» сприяло під­вищен­ню уваги держ. органів і громадськості до збереже­н­ня культур. спадщини. 1988 УРСР при­єд­налася до Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972. У 1977 в Україні налічувалося понад 47 тис. памʼяток, 1987 — 107 тис. 1977 ре­ставрац. роботи були проведені на суму 13,5 млн крб, 1979 — на 18,8 млн крб, 1980–85 — на 123 млн крб. 1986 роз­горнуто під­готовку багатотом. «Зводу па­мʼяток історії та культури України» (1999, 2004 і 2011 на­друковано 1–3 частини 1-ї книги «Київ», 2018 — «Купʼянськ і Купʼянський район», 2020 — «Чугуїв і Чугуївський район»). Однак памʼятко­охорон­ну діяльність вели під щільним ідеол. на­глядом, зосереджувалася вона пере­важно на памʼятках рев. боротьби й рад. доби, що складали 88,8 % від заг. кількості істор. обʼєктів.

Із від­новле­н­ням незалежності України від поч. 1990-х рр. пита­н­ня охорони памʼяток зна­йшли від­ображе­н­ня в Кон­ституції України (ст. 56), Основах законодавства про культуру (1992). У 2000 ухвалено Закон України «Про охорону культурної спадщини». Започатковано Держ. реєстр нац. культур. на­дба­н­ня. Від­булося значне зро­ста­н­ня кількості облікованих обʼєк­тів — із 121 801 в 1991 до понад 147 000 у 1999. Виявляють і зберігають памʼятки козач­чини, укр. нац.-визв. руху, повʼязані з масовими політ. ре­пресіями та голодоморами за рад. режиму. Значна увага приділяється пита­н­ням комплекс. збереже­н­ня істор.-культур. середовища, зокрема істор. міст, створен­ню істор.-культур. заповід­ників. Роз­роблено й роз­почато реалізацію держ. про­грами від­творе­н­ня втрачених ви­знач. па­мʼяток архітектури, зокрема 2000 від­будовано Свято-Михайлів. Золотоверхий собор та Успен. собор Києво-Печер. лаври. Нац. заповід­ник «Софія Київська», Києво-Печер. нац. істор.-культур. заповід­ник та істор. частина Львова зараховані до Списку всесвіт. культур. спадщини ЮНЕСКО.

Разом із тим, в умовах пере­ходу до ринк. економіки держ. система охорони памʼяток виявилася недо­статньо ефективною. Заг. кількість памʼяток культури, що пере­бувають на держ. обліку, зменшилася. Набули пошире­н­ня незакон­ні археол. роз­копки з метою продажу зна­йдених речей. Числен­ними є факти проведе­н­ня ор­них робіт на місцях роз­ташува­н­ня курганів і старовин. поселень. В істор. центрах міст руйнують давню забудову, споруджують висотні будинки й офісні центри. Так, знач. громад. і між­нар. резонанс викликала забудова навколо Нац. заповід­ника «Софія Київська», що стало предметом роз­гляду фахівцями ЮНЕСКО.

Знач. шкоди памʼятко­охорон. справі в Україні зав­дано рос. окупацією Криму та Донбасу (2014), а також під час повномас­штаб. вторгне­н­ня військ РФ на укр. землі (2022). З тимчасово захоплених насел. пунктів окупанти без­карно вивозять цінні істор. артефакти (напр., у квітні 2022 з Мелітопол. краєзн. музею у Запоріз. обл.). На Херсонщині рос. військові знищують давні кургани, що роз­таш. вздовж доріг. З метою порятунку в ін. регіони України вивезено найцін­ніші колекції з краєзн. і худож. музеїв у Запоріж­жі. Нині в музеї Ал­ларда Пірсона в Амстердамі зберігається унікал. скіф. золото з крим. музей. скарбів, що було привезене до Нідерландів для проведе­н­ня ви­ставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі» ще до анексії Крим. п-ова. Унаслідок рішень нідерланд. суду воно має повернутися на тер., що під­контрольна укр. владі. 2022 через об­стріли рос. військ по­шкоджено чи повністю зруйновано: будівлі худож. музею ім. А. Куїнджі та Донец. обл. драм. театру у м. Маріуполь Донец. обл., Іванків. істор.-краєзн. музею (разом з картинами М. Примаченко), Нац. музею-заповід­ника «Битва за Київ у 1943» у с. Нові Петрівці Вишгород. р-ну Київ. обл., Охтир., Тростянец. краєзн. музеїв у Сум. обл., Харків. худож. музею, Нац. літ.-мемор. музею Г. Сковороди у с. Сковородинівка Богодухів. р-ну Харків. обл., Черніг. літ.-мемор. музею-заповід­ника М. Коцюбин­ського, Черніг. обл. худож. музею ім. Г. Ґалаґана; Свято-Микол. (Брян.) собор у Дні­прі (поч. 20 ст., нині Будинок орган. і камер. музики), будинок Гампера у Маріуполі (серед. 19 — поч. 20 ст.), кілька культ. споруд Свято-Успен. Святогір. лаври у Кр­аматор. р-ні Донец. обл., церкву Різдва Богородиці у с. Вʼязівка Коростен. р-ну Житомир. обл. (1862), синагогу «Кравців» у Запоріж­жі (1888), садибу Попова у м. Василівка Запоріз. обл. (2-а пол. 19 ст.), Лукʼянів. нар. будинок у Києві (1900–02), Георгіїв. церкву у с. Заворичі (1873), церкву Вознесі­н­ня у с. Лукʼя­нів­ка (1879) Бровар. р-ну, дачу Чоколова у м. Ірпінь Бучан. р-ну (поч. 20 ст.) Київ. обл., бельг. спадщину у м. Лисичанськ Луган. обл., Воронцов. палац у Одесі (поч. 19 ст.), Круглий двір (18 ст.), будинок Л. Кенінга (1911) у м. Тростянець Сум. обл., Успен. собор (1771–1884), будинок Маслов­ського (1911), Чоботар. синагогу (1912), будинки Наркомпраці (1916) та «Слово» (1920-і рр.) у Харкові, Хрестовоздвижен. церкву (1821), Вознесен. собор (1826) у м. Ізюм, церкви Димитрія Солунського у смт Васищеве (1880), Різдва Богородиці у м. Дергачі (1838) Харків. р-ну Харків. обл., будівлі Єлец. Успен. (11–19 ст.), Троїцько-Іллін. (17–18 ст.), Свято-Троїц. (1679–95) монастирів, Преображен. (11 ст.), Іллін. (кін. 11 — поч. 12 ст.), Катеринин. (1710–15), Казан. ікони Божої Матері (1820–27) церкви, будинки В. Тарнов­ського (кін. 19 ст.), міськради (1908), дворян. і селян. поземел. банку (1910–13, нині обл. наук. б-ка), молодіж. центру (1935–47) у Чернігові, Вознесен. церкву у с. Лукашівка Черніг. р-ну (1913), чол. гімназію у м. Новгород-Сіверський (1834) Черніг. обл.

Завантажити статтю