Охорона пам’яток історії та культури

ОХОРО́НА ПА́М’ЯТОК ІСТО́РІЇ ТА КУЛЬТУ́РИ – комплекс заходів, що здійснюють на державному або громадському рівні з метою захисту та збереження об’єктів історико-культурної спадщини та історичного середовища в цілому. До О. п. і. та к. зараховують: облік (виявлення, наук. вивчення, класифікація, держ. реєстрація), консервацію, реставрацію, музеєфікацію, належне утримання й використання пам’яток. Цілеспрямовані пошуки старожитностей почали здійснювати протягом 18 ст., однак ставлення до них обмежувалося фіксацією й описом. Лише на поч. 19 ст. наук. та культурна громадськість почала порушувати питання про охорону пам’яток старовини й мистецтва. До 1917, за умов відсутності відповід. законодавства та системи держ. органів охорони пам’яток, вивчення і збереження старожитностей базувалися на громад. ініціативі й меценатстві. На укр. землях, що входили до складу Рос. імперії, знач. внесок у вирішення питань збереження культур. спадщини зробили наук. товариства, губерн. вчені архівні комісії та стат. комітети, зокрема Київ. археогр. комісія, Київ. товариство старожитностей і мистецтв, Київ. товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва, Київ. церк.-археол. товариство, Товариство дослідників Волині, Харків. істор.-філол. товариство, Поділ. єпархіал. істор.-стат. комітет. Значна па­м’яткоохоронна діяльність була пов’язана також із підготовкою і проведенням на теренах України Археол. з’їздів. У Зх. Україні, що перебувала у складі Австро-Угорщини, зокрема в Галичині, протягом 19 — поч. 20 ст. діяли центр. та місцеві громад. комісії з вивчення й охорони пам’яток архітектури, історії та мистецтва. Велику увагу збереженню укр. старовини приділяло НТШ. Однак наслідком перебування укр. земель у складі ін. держав стало вивезення до столиць метрополій найцінніших пам’яток, особливо до С.-Пе­тербурга та Москви у зв’язку з діяльністю на теренах України Імператор. археол. комісії та Моск. археол. товариства.

1917 за УЦР та УНР розпочали діяльність Центр. комітет охорони па­­м’яток старовини і мистецтва в Україні та відділ музеїв і охорони па­м’яток старовини й мистецтва ген. секретарства (згодом нар. мін-ва) освіт. справ, Київ. археол. інститут. 1918 за Української Держави справу контролю за вивченням і збереженням старожитностей покладено на відділ охорони пам’яток старовини і мистецтва у складі гол. управління мистецтв і нац. культури. 1919–20 нагляд за пам’ятками здійснювало нар. мін-во нар. освіти УНР, а в прифронт. р-нах — культ.-осв. відділ при гол. управі Ген. штабу військ УНР. На тер., контрольованих рад. владою, діяв Всеукр. комітет охорони пам’яток мистецтва і старовини при нар. комісаріаті освіти УСРР. Гол. зусилля в цей час спрямовували на фіз. збереження старожитностей і творів мистецтва, разом із тим уперше було оголошено їх держ. захист, започатковано заг. реєстрацію, заходи із запобігання незакон. археол. розкопкам і вивезенню культур. цінностей, розроблено проекти законодав. актів про охорону пам’яток. Проте численні визнач­ні культурні цінності в період 1917–22 було втрачено, особливо багато зруйновано поміщиц. палаців і садиб.

У добу т. зв. укр. відродження 1920-х рр. відбулося піднесення пам’яткоохорон. руху. Наук. керівництво й контроль за збереженням пам’я­ток здійснювали Всеукр. археол. комітет при ВУАН та Гол. інспектура охорони пам’яток культури у складі нар. комісаріату освіти УСРР, крайові комісії охорони пам’яток, Укр. комітет охорони пам’яток культури. У цей час ухвалено низку важливих рішень уряду з питань збереження культур. спадщини, вперше по всій тер. України були організовані системат. археол. дослідження, здійснена реєстрація нерухомих пам’яток (1929 — 3 тис., зокрема й 562 респ. значення), започаткована мережа істор.-культур. заповідників.

Протягом 1930-х рр. справа охорони пам’яток перебувала в занедбаному стані, припинили існування центр. й місц. органи, що її здійснювали. Нищення культур. цінностей було піднесено на рівень офіц. політики. Особливо масово руйнували пам’ятки церк. зодчества, серед них — Свято-Михайлів. Золотоверхий собор 12 ст. в Києві. Істот. втрат зазнала культурна спадщина України під час 2-ї світової вій­ни. За неповними даними, було зруйновано бл. 1 тис. цінних пам’яток архітектури, з яких 347 втрачені повністю. У результаті масових руйнувань насел. пунктів практично повністю була знищена істор. забудова багатьох старовин. міст. Постраждало чимало істор.-мемор. пам’яток, зокрема будинки-музеї Т. Шевченка, М. Гоголя, Л. Глібова, М. Коцюбинського, Ю. Федьковича, Ю. Словацького.

1944–47 в Україні відновлено держ. систему органів охорони пам’яток на центр. й обл. рівнях, вона складалася з Уряд. комісії по охороні пам’яток культури і старовини, Упр. охорони пам’яток культури і старовини при Комітеті у справах культурно-просвіт. установ (історія, археологія, мистецтво), відділу охорони пам’яток при Упр. у справах архітектури та спеціаліз. тресту «Будмонумент». 1948 у результаті запровадження заг.-союз. структури органів Уряд. комісію було скасовано. 1953 збереження па­м’яток історії, археології та мистецтва покладено на Міністерство культури УРСР, пам’яток архітектури — на Держбуд УРСР. У 1940-х — серед. 1950-х рр. були затверджені списки істор. міст (6 — заг.-союз. й респ. значення, 27 — із великою кількістю архіт. пам’яток), держ. реєстри пам’яток архітектури (2070 од.), історії (21 200), археології (7027), мистецтва (818), розгорнуті реставрац. роботи на 600 об’єктах, з яких 118 були завершені. Однак наприкінці 1950-х рр. охорону па­м’яток стали розглядати як марнотратство, держ. реєстри були скорочені: архіт. об’єктів — на 36 % (на 740 од.), істор. — на 23 % (на 6701 од.), переважно за рахунок дожовтн. періоду. Кошти на реставрацію практично не виділяли. Зі створенням 1966 Охорони па­м’яток історії та культури Українського товариства відбулося пожвавлення пам’яткоохорон. діяльності. Почали відновлювати систему органів охорони пам’яток, запроваджувати їхню нову реєстрацію. Ухвалення 1976 і 1978 відповідно заг.-союз. та респ. законів «Про охорону й використання пам’яток історії та культури» сприяло підвищенню уваги держ. органів і громадськості до збереження культур. спадщини. 1988 УРСР приєдналася до Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972. У 1977 в Україні налічувалося понад 47 тис. пам’яток, 1987 — 107 тис. 1977 реставрац. роботи були проведені на суму 13,5 млн крб, 1979 — на 18,8 млн крб, 1980–85 — на 123 млн крб. 1986 розгорнуто підготовку багатотом. «Зводу па­м’яток історії та культури України» (1999, 2004 і 2011 надруковано 1–3 частини 1-ї книги «Київ», 2018 — «Куп’янськ і Куп’янський район», 2020 — «Чугуїв і Чугуївський район»). Однак пам’яткоохоронну діяльність вели під щільним ідеол. наглядом, зосереджувалася вона переважно на пам’ятках рев. боротьби й рад. доби, що складали 88,8 % від заг. кількості істор. об’єктів.

Із відновленням незалежності України від поч. 1990-х рр. питання охорони пам’яток знайшли відображення в Конституції України (ст. 56), Основах законодавства про культуру (1992). У 2000 ухвалено Закон України «Про охорону культурної спадщини». Започатковано Держ. реєстр нац. культур. надбання. Відбулося значне зростання кількості облікованих об’єк­тів — із 121 801 в 1991 до понад 147 000 у 1999. Виявляють і зберігають пам’ятки козаччини, укр. нац.-визв. руху, пов’язані з масовими політ. репресіями та голодоморами за рад. режиму. Значна увага приділяється питанням комплекс. збереження істор.-культур. середовища, зокрема істор. міст, створенню істор.-культур. заповідників. Розроблено й розпочато реалізацію держ. програми відтворення втрачених визнач. па­м’яток архітектури, зокрема 2000 відбудовано Свято-Михайлів. Золотоверхий собор та Успен. собор Києво-Печер. лаври. Нац. заповідник «Софія Київська», Києво-Печер. нац. істор.-культур. заповідник та істор. частина Львова зараховані до Списку всесвіт. культур. спадщини ЮНЕСКО.

Разом із тим, в умовах переходу до ринк. економіки держ. система охорони пам’яток виявилася недостатньо ефективною. Заг. кількість пам’яток культури, що перебувають на держ. обліку, зменшилася. Набули поширення незаконні археол. розкопки з метою продажу знайдених речей. Численними є факти проведення ор­них робіт на місцях розташування курганів і старовин. поселень. В істор. центрах міст руйнують давню забудову, споруджують висотні будинки й офісні центри. Так, знач. громад. і міжнар. резонанс викликала забудова навколо Нац. заповідника «Софія Київська», що стало предметом розгляду фахівцями ЮНЕСКО.

Знач. шкоди пам’яткоохорон. справі в Україні завдано рос. окупацією Криму та Донбасу (2014), а також під час повномасштаб. вторгнення військ РФ на укр. землі (2022). З тимчасово захоплених насел. пунктів окупанти безкарно вивозять цінні істор. артефакти (напр., у квітні 2022 з Мелітопол. краєзн. музею у Запоріз. обл.). На Херсонщині рос. військові знищують давні кургани, що розташ. вздовж доріг. З метою порятунку в ін. регіони України вивезено найцінніші колекції з краєзн. і худож. музеїв у Запоріжжі. Нині в музеї Алларда Пірсона в Амстердамі зберігається унікал. скіф. золото з крим. музей. скарбів, що було привезене до Нідерландів для проведення виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі» ще до анексії Крим. п-ова. Унаслідок рішень нідерланд. суду воно має повернутися на тер., що підконтрольна укр. владі. 2022 через обстріли рос. військ пошкоджено чи повністю зруйновано: будівлі худож. музею ім. А. Куїнджі та Донец. обл. драм. театру у м. Маріуполь Донец. обл., Іванків. істор.-краєзн. музею (разом з картинами М. Примаченко), Нац. музею-заповідника «Битва за Київ у 1943» у с. Нові Петрівці Вишгород. р-ну Київ. обл., Охтир., Тростянец. краєзн. музеїв у Сум. обл., Харків. худож. музею, Нац. літ.-мемор. музею Г. Сковороди у с. Сковородинівка Богодухів. р-ну Харків. обл., Черніг. літ.-мемор. музею-заповідника М. Коцюбин­ського, Черніг. обл. худож. музею ім. Г. Ґалаґана; Свято-Микол. (Брян.) собор у Дніпрі (поч. 20 ст., нині Будинок орган. і камер. музики), будинок Гампера у Маріуполі (серед. 19 — поч. 20 ст.), кілька культ. споруд Свято-Успен. Святогір. лаври у Краматор. р-ні Донец. обл., церкву Різдва Богородиці у с. В’язівка Коростен. р-ну Житомир. обл. (1862), синагогу «Кравців» у Запоріжжі (1888), садибу Попова у м. Василівка Запоріз. обл. (2-а пол. 19 ст.), Лук’янів. нар. будинок у Києві (1900–02), Георгіїв. церкву у с. Заворичі (1873), церкву Вознесіння у с. Лук’я­нів­ка (1879) Бровар. р-ну, дачу Чоколова у м. Ірпінь Бучан. р-ну (поч. 20 ст.) Київ. обл., бельг. спадщину у м. Лисичанськ Луган. обл., Воронцов. палац у Одесі (поч. 19 ст.), Круглий двір (18 ст.), будинок Л. Кенінга (1911) у м. Тростянець Сум. обл., Успен. собор (1771–1884), будинок Маслов­ського (1911), Чоботар. синагогу (1912), будинки Наркомпраці (1916) та «Слово» (1920-і рр.) у Харкові, Хрестовоздвижен. церкву (1821), Вознесен. собор (1826) у м. Ізюм, церкви Димитрія Солунського у смт Васищеве (1880), Різдва Богородиці у м. Дергачі (1838) Харків. р-ну Харків. обл., будівлі Єлец. Успен. (11–19 ст.), Троїцько-Іллін. (17–18 ст.), Свято-Троїц. (1679–95) монастирів, Преображен. (11 ст.), Іллін. (кін. 11 — поч. 12 ст.), Катеринин. (1710–15), Казан. ікони Божої Матері (1820–27) церкви, будинки В. Тарнов­ського (кін. 19 ст.), міськради (1908), дворян. і селян. поземел. банку (1910–13, нині обл. наук. б-ка), молодіж. центру (1935–47) у Чернігові, Вознесен. церкву у с. Лукашівка Черніг. р-ну (1913), чол. гімназію у м. Новгород-Сіверський (1834) Черніг. обл.

Літ.: Історичне краєзнавство в Українській РСР. 1989; Акуленко В. І. Охорона пам’яток культури в Україні (1917–1990). 1991; Міжнародна охорона, захист і повернення культурних цінностей: Зб. док. 1993; Історико-культурна спадщина України (ХIХ ст. — початок ХХ ст.): Зб. док. 1995; Історико-культурна спадщина України: Проблеми дослідження та збереження. 1998; Пам’ятки історії та культури України: Каталог-довід. Зошит 1: Пам’ятки іс­торії та культури України. Дослідження та збереження. 2005; Пам’яткознавчі студії в Україні: теорія і практика. 2007 (усі — Київ).

С. І. Кот, А. І. Шушківський

Рекомендована література

1. Історичне краєзнавство в Українській РСР. 1989;
   Google ScholarInternet
2. Акуленко В. І. Охорона пам’яток культури в Україні (1917–1990). 1991;
   Google ScholarInternet
3. Міжнародна охорона, захист і повернення культурних цінностей: Зб. док. 1993;
   Google ScholarInternet
4. Історико-культурна спадщина України (ХIХ ст. – початок ХХ ст.): Зб. док. 1995;
   Google ScholarInternet
5. Історико-культурна спадщина України: Проблеми дослідження та збереження. 1998;
   Google ScholarInternet
6. Пам’ятки історії та культури України: Каталог-довід. Зошит 1: Пам’ятки іс­торії та культури України. Дослідження та збереження. 2005;
   Google ScholarInternet
7. Пам’яткознавчі студії в Україні: теорія і практика. 2007 (усі – Київ).
   Google ScholarInternet

завантажити статтю