Охримович Василь Остапович

ОХРИМО́ВИЧ Василь Остапович (псевд.: Філософ, Охало, Чужий, Пилип, Грузин та ін.; 24. 05. 1914, Львів — 18. 05. 1954, Київ) — учасник національно-визвольного руху. Майор-політвиховник УПА. Золотий хрест бо­йової заслуги 2-го кл. (1952). Закін. юрид. факультет Берлін. університету (1940). Від 1932 — чл. УВО та ОУН. 1933 очолив рай. організацію ОУН, згодом — керівник Терноп. повіт. екзекутиви ОУН, від 1936 — провід­ник під­пі­л­ля Тернопільщини. За націоналіст. діяльність неодноразово був заарешт. польс. поліцією. У березні 1938 на т. зв. процесі 11-ти чл. ОУН у Тернополі засудж. до 8 р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у концтаборі в Березі Картузькій (нині м. Береза Брест. обл., Білорусь). З поч. 2-ї світової вій­ни у вересні 1939 втік і при­єд­нався до бандерів. крила в ОУН. 1940 — референт пропаганди Кра­йового проводу ОУН у Генерал-губернаторстві; від літа 1941 — староста управи Терноп. обл.; з пере­ходом у під­пі­л­ля — очільник референтури навч.-вихов. роботи Кра­йового проводу ОУН(б) Галичини; від червня 1942 — керівник цього ж під­роз­ділу в Центр. проводі ОУН(б). Учасник 1–3-ї Конф. ОУН(б) у 1942–43. У червні–грудні 1943 — керівник Кра­йового проводу ОУН(б) Галичини. На 3-му Над­звич. зборі (зʼ­їзді) ОУН(б) у серпні 1943 при­єд­нався до прихильників демократизації внутр. життя націоналіст. руху. У червні 1944 взяв активну участь у створен­ні та уві­йшов до складу надпарт. органу — УГВР. Від поч. 1945 — на еміграції у Німеч­чині, був пред­ставником у регіон. від­діл. Закордон. частин ОУН(б). При­єд­нався до діячів ОУН, які критикували С. Бандеру за «вождізм» та небажа­н­ня демократизації організац. життя, від­мови від догмат. постулатів «інтеграл. націоналізму». Від лютого 1946 — чл. опозиц. до С. Бандери Закордон. пред­ставництва (ЗП) УГВР. Учасник Альпій. (серпень 1947) і Міт­тенвальд. (серпень 1948) конф. укр. націоналістів. З його ініціативи пленум УГВР на­прикінці 1945 створив Політико-інформ. службу (під проводом О.), до зав­дань якої від­несено пропаганду, роз­відку в середовищі політ. конкурентів, контр­розвідув. захист УГВР. Голова Ради референтів ЗП УГВР (1949–50). Від 1950 спів­працював з амер. роз­відкою, про­йшов спец. під­готовку в роз­від­школі у Кауфбейрені (ФРН). У травні 1951 десантований із літака на тер. Зх. України з метою під­порядкува­н­ня ЗП УГВР зброй. під­пі­л­ля ОУН і військ.-роз­відув. зав­да­н­нями. У жовтні 1951 налагодив звʼя­зок із остан­нім гол. командиром УПА В. Куком і був при­знач. ним кер. Кра­йових проводів Львівщини і за сумісництвом — політ. референтом УПА. У під­піл­лі написав критичні нариси щодо теорії націоналізму Д. Донцова, брошури-біо­графії про М. Грушевського, С. Петлюру, Є. Коновальця, низку організац. та пропагандист. праць, перший жит­тєпис Р. Шухевича «Перший серед перших». 6 жовтня 1952 захоплений агентурно-бо­йовою групою мін-ва держ. без­пеки УРСР і доправлений до Києва. Під час тривалих допитів дав сут­тєву інформацію про під­пі­л­ля ОУН у регіоні. О. та раніше завербованого його радиста рад. спец­служби планували викори­стати в оператив. грі «Траса» з ЗП УГВР та амер. роз­відкою. О. влаштували подорож Україною, за його участі під­готували низку радіо­грам за кордон, 1953 без­успішно намагалися залучити до схваленого очільником МВС СРСР Л. Берією плану зі створе­н­ня під­контрол. рад. спец­службам «центру» ОУН у Зх. Україні для пере­говорів із під­пі­л­лям та оператив. ігор із закордон. роз­відками та Ватиканом. Оскільки О. від­мовився зректися ідеол. пере­конань і ухилявся від спів­­роб-ва та участі у роз­шуку В. Кука, проти нього від­новлено кримінал. справу і 29 березня 1954 засудж. до роз­стрілу.

Завантажити статтю