Охримович Василь Остапович

ОХРИМО́ВИЧ Василь Остапович (псевд.: Філософ, Охало, Чужий, Пилип, Грузин та ін.; 24. 05. 1914, Львів — 18. 05. 1954, Київ) — учасник національно-визвольного руху. Майор-політвиховник УПА. Золотий хрест бойової заслуги 2-го кл. (1952). Закін. юрид. факультет Берлін. університету (1940). Від 1932 — чл. УВО та ОУН. 1933 очолив рай. організацію ОУН, згодом — керівник Терноп. повіт. екзекутиви ОУН, від 1936 — провідник підпілля Тернопільщини. За націоналіст. діяльність неодноразово був заарешт. польс. поліцією. У березні 1938 на т. зв. процесі 11-ти чл. ОУН у Тернополі засудж. до 8 р. ув’язнення. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій (нині м. Береза Брест. обл., Білорусь). З поч. 2-ї світової вій­ни у вересні 1939 втік і приєднався до бандерів. крила в ОУН. 1940 — референт пропаганди Крайового проводу ОУН у Генерал-губернаторстві; від літа 1941 — староста управи Терноп. обл.; з переходом у підпілля — очільник референтури навч.-вихов. роботи Крайового проводу ОУН(б) Галичини; від червня 1942 — керівник цього ж підрозділу в Центр. проводі ОУН(б). Учасник 1–3-ї Конф. ОУН(б) у 1942–43. У червні–грудні 1943 — керівник Крайового проводу ОУН(б) Галичини. На 3-му Надзвич. зборі (з’їзді) ОУН(б) у серпні 1943 приєднався до прихильників демократизації внутр. життя націоналіст. руху. У червні 1944 взяв активну участь у створенні та увійшов до складу надпарт. органу — УГВР. Від поч. 1945 — на еміграції у Німеччині, був представником у регіон. відділ. Закордон. частин ОУН(б). Приєднався до діячів ОУН, які критикували С. Бандеру за «вождізм» та небажання демократизації організац. життя, відмови від догмат. постулатів «інтеграл. націоналізму». Від лютого 1946 — чл. опозиц. до С. Бандери Закордон. представництва (ЗП) УГВР. Учасник Альпій. (серпень 1947) і Міттенвальд. (серпень 1948) конф. укр. націоналістів. З його ініціативи пленум УГВР наприкінці 1945 створив Політико-інформ. службу (під проводом О.), до завдань якої віднесено пропаганду, розвідку в середовищі політ. конкурентів, контррозвідув. захист УГВР. Голова Ради референтів ЗП УГВР (1949–50). Від 1950 співпрацював з амер. розвідкою, пройшов спец. підготовку в розвідшколі у Кауфбейрені (ФРН). У травні 1951 десантований із літака на тер. Зх. України з метою підпорядкування ЗП УГВР зброй. підпілля ОУН і військ.-розвідув. завданнями. У жовтні 1951 налагодив зв’я­зок із останнім гол. командиром УПА В. Куком і був признач. ним кер. Крайових проводів Львівщини і за сумісн. — політ. референтом УПА. У підпіллі написав критичні нариси щодо теорії націоналізму Д. Донцова, брошури-біографії про М. Грушевського, С. Петлюру, Є. Коновальця, низку організац. та пропагандист. праць, перший життєпис Р. Шухевича «Перший серед перших». 6 жовтня 1952 захоплений агентурно-бойовою групою мін-ва держ. безпеки УРСР і доправлений до Києва. Під час тривалих допитів дав суттєву інформацію про підпілля ОУН у регіоні. О. та раніше завербованого його радиста рад. спецслужби планували використати в оператив. грі «Траса» з ЗП УГВР та амер. розвідкою. О. влаштували подорож Україною, за його участі підготували низку радіограм за кордон, 1953 безуспішно намагалися залучити до схваленого очільником МВС СРСР Л. Берією плану зі створення підконтрол. рад. спецслужбам «центру» ОУН у Зх. Україні для переговорів із підпіллям та оператив. ігор із закордон. розвідками та Ватиканом. Оскільки О. відмовився зректися ідеол. переконань і ухилявся від спів­роб-ва та участі у розшуку В. Кука, проти нього відновлено кримінал. справу і 29 березня 1954 засудж. до розстрілу.

Рекомендована література

1. Камінський А. Василь Охримович: Біогр. нарис. Торонто; Нью-Йорк; Лондон, 1999;
   Google Scholar Internet
2. Веденєєв Д. В., Биструхін Г. С. Двобій без компромісів. К., 2007.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю