Оцінка

ОЦІ́НКА  — спосіб та результат ціннісного відношення людини до світу, встановлення важливості значимості багатоманітності предметних виявів пізнавального і перетворювального способів освоєння дійсності. О. як діяльніс. вимір суб’єкта по суті є його атрибутив. характеристикою, органічно по­в’язана з внутр. світом людини, його ціннісно-смисл. універсумом. О. може бути емоційною або раціональною. Емоц. О. є первинною та інтуїтивною, раціональна — потребує обґрунтування та відповідності певним змістов. критеріям. Метою гносеол. О. є відтворення властивостей об’єкта в повноті його іманент. характеристик, максимально елімінувавши суб’єктив. чинник із результату пізнавал. акту. Предметом практ. О. стають ті властивості об’єкта, що мають утилітарно-практ. (прагматичну) значимість в соц. вимірі. Понятійна експлікація О. здійснюється у різних науках — від соціології і психології до історії, етики, культурології. Проте в таких дослідж. домінують підходи, пов’язані з аналізом конкрет. сторін поліпредмет. і багатофункцій. феномену об’єкта оцінювання. Тому в таких обставинах необхідне цілісне теор. обґрунтування та інтерпретація О. Інтеграл. виміром цінності об’єкта є його аксіол. О. як актуал. чи потенційна можливість задовольняти ті чи інші соц. запити суб’єкта. Такі цінності об’єкта, що іманентні його природі, обумовлені світом універсал. цінностей та задають межі й смисли людського буття, тобто формують світ культури. Культуру ж варто розуміти як даність природи у формах людської практики, як взаємодію різних традицій та інновацій. Універсальність аксіол. О. полягає в тому, що будь-яка конкретна О. (гносеол. чи практ. природи) апелює до конкрет. властивостей об’єкта як цінностей, що задовольняють певні соц. чи комунікативні запити суб’єкта. О. застосовують у всіх сферах життєдіяльності людини: культурній, педагогічній, екон.-фінансовій, соц.-політичній, повсякденній тощо. Повсякденне мислення послуговується О. для розрізнення вчинків та поведінки людей щодо їхньої моральності, естетичності та правомірності. Морал. О. може виражати схвалення або осуд, естетична — художню досконалість мист. твору, образну виразність, правова — осудність особи або законність її дій.

В освіт. діяльності О. застосовують для встановлення результатів набуття знань, умінь і компетентностей здобувачів освіти. Пед. О. вчителя характеризує професіоналізм та майстерність. У закладах вищої освіти О. студента має відповідати меті та завданням освіт. програми, відповідно до Європ. системи трансферу оцінок (ECTS) та виражена 100-бальною системою.

В екон. галузі О. презентує якісні та кількісні характеристики матеріал. речей, тех.-технол. засобів і послуг, їх відповідність фінанс.-ринк. ко­н’юнктурі та потребам людей.

У суспільно-політ. сфері О. слугує з’ясу­ванню рівня демократичності та свободи особи, критеріїв поступу соціуму до сталого розвитку. О. дійсного соц. поступу (І. Франко) — емансипація людини. На політ. рівні О. презентує значущість політ. подій, держ. ухвал і соц. практик для суспільства загалом та кожного громадянина. Зокрема, рефлексивну О. використовують у гносеології, епістемології, філософії культури, соц. філософії тощо. О. інструм. істинності та корисності знання у гносеології прагматизму (В. Джеймс) — це успішність дій у досягненні поставлених цілей. О. здатності людини до культури (А. Ґелен) виражає міру укоріненості в ній особи, як варіабельності способів мислення та форм діяльності.

Завантажити статтю