Оцінка

Визначення і загальна характеристика

ОЦІ́НКА  — спосіб вираження результатів оцінювання як процесу встановлення (призначення або визначення) цінності, рівня або значущості предмета оцінювання — явища, характеристик, параметрів, якостей особистості, її діяльності, поведінки, продуктів діяльності особистості (групи осіб). Оцінювання охоплює збір, синтез та інтерпретацію відомостей про предмет оцінювання на підґрунті визначення відповідності їх належ. нормам, критеріям, принципам, цінностям. О. передбачає наявність осн. компонентів: суб’єк­та, предмета та підґрунтя оцінювання. Суб’єктом оцінювання є особа (група осіб), яка здійснює (здійснюють) оцінювання. Предмет оцінювання — те (та, той), що (яка, який) підлягає оцінюванню (діяльність, продукт діяльності, якості та ін. характеристики предмета, явища, особистості тощо). Підґрунтям оцінювання зазвичай уважають те, в аспекті чого або з урахуванням чого здійснюється оцінювальна діяльність (користь, досягнення, відчуття, вартість тощо).

Види О. вирізняють за: характером ставлення суб’єкта до предмета оцінювання — позит., негат., нейтрал.; ступенем вияву неупередженості/впливу системи настанов (ставлень, уявлень, переконань, поглядів) суб’єкта щодо предмета оцінювання — об’єкт. (характеризує предмет оцінювання незалежно від системи настанов суб’єкта оцінювання), суб’єкт. (упереджена настановами суб’єк­та оцінювання, є виявом його персонал. думки про предмет оцінювання); ступенем вияву емоцій — емоц., рац.; характером предмета оцінювання — процедурна (О. процесу — того, як було досягнуто певного результату), результат. (О. кінц. результату діяльності незалежно від того, яким чином його було досягнуто), кількісна (співвідноситься з обсягом виконаних завдань), якісна (стосується якості виконаної роботи — точності, охайності, ретельності та ін. показників досконалості), матеріал. (зіставлення користі результатів і витрат (засобів) щодо їх досягнення); за модальністю оцінювання — порівнял. (передбачає порівняння, що виявляється в зіставленні предметів оцінювання один з одним), абсолютна (передбачає порівняння предмета оцінювання із стереотипом, критеріями та/або шкалою, на яку орієнтована О.) тощо.

Вид О. в освіті визначають типом шкали, що використовують при оцінюванні — діапазону числ. (буквених) значень, що відповідно до критеріїв оцінювання присвоюють якіс. характеристикам результатів навч. здобувачів освіти та є фіксов. показниками їхніх навч. досягнень. Результати пед. оцінювання можуть бути виражені вербал. (добре, відмінно, посередньо, зараховано/не зараховано), буквеними (А, В, F), числ. (бальними — 10, відсотк. — 58 %) та символ. (+, –) О. Оцінювання є невід’єм. складником освіт. процесу та показником якості освіти, що забезпечується, зокрема оприлюдненими критеріями, правилами та процедурами оцінювання здобувачів освіти та пед. діяльності пед. (наук.-пед.) працівників. Оцінювання результатів навч. здобувачів освіти є системат. процесом, спрямов. на з’ясу­вання того, що вони знають і що вони можуть робити (самостійно/автономно, за допомогою сторон. осіб або спільно з ін.) відповідно до свого оптимал. розвитку і цілей навч. програми, та має бути справедливим, неупередженим, об’єкт., незалеж., недискримінац. та доброчес. відповідно до норм законодавства.

Оцінювання може здійснюватись як у процесі (поточне), так і на різних рубіж. етапах навч. (підсумк. — темат., семестр., річне). Поточне оцінювання (оцінювання навч.) передбачає документування та облік прогресу досягнення здобувачами освіти конкрет. результатів навч., визнач. навч. програмою, під час освіт. процесу (здебільшого бальне або рівневе констатувал. оцінювання, що ґрунтується на вимогах програми; критеріал.-орієнтов.; часто розглядають як систему підзвітності). В умовах оцінювання проміж. результатів безпосередньо в процесі навч. з’являється можливість виправлення недоліків у формуванні знаннєвих і деяких діяльніс. характеристик здобувачів освіти. Ця особливість поточ. оцінювання вплинула на виокремлення у його структурі формувал. оцінювання, що в рамках гуманіст. парадигми особистісно-орієнтов. навч. стало центр. поняттям (трендом) у сучас. підходах до оцінювання. Формувал. оцінювання (оцінювання як навч., оцінювання для навч.) спрямов. на визначення освіт. потреб здобувачів освіти і відстеження динаміки їхнього особистіс. розвит­ку з метою визначення стратегій вдосконалення навч. діяльності й набуття навч. досвіду як основи формування компетентності, побудови індивід. траєкторії розвитку та корегування підходів до навч. з урахуванням результатів оцінювання (здебільшого вербал., спрямов. на розвиток пізнавал. процесів і вміння вчитися). З огляду на це формувал. оцінювання розглядають як модерніз. форму поточ. оцінювання в аспекті розширення його цілей, функцій і завдань (вдосконалення процесу та покращення результатів навч.).

У процесі поточ. й формувал. оцінювання можуть застосовуватися одні й ті ж оцінювал. інструменти та види робіт. Поточні О. можуть виставлятися за результатами формувал. оцінювання. Водночас формувал. О. стає лише тоді, коли педагог використовує інформацію про досягнення здобувача освіти для прийняття рішень щодо того, як адаптувати навч. до його потреб. За стилем оцінювал. діяльності педагога формувал. оцінювання передбачає співпрацю зі здобувачами освіти (спільне планування вимірюваних і зрозумілих цілей навч. та визначення ефективності шляхів їх досягнення), поточне облік. оцінювання передбачає керівництво педагогом — здобувачів освіти інформують про те, що вони мають зробити, а потім оцінюють, наскільки добре вони це виконали. Формувал. оцінювання є гнучким постій. процесом, на який впливають потреби здобувачів освіти та відгуки педагогів, поточне облік. оцінювання є сталим — фіксована міра того, що досягнуто здобувачами освіти на момент оцінювання відповідно до визнач. нормат. документами критеріїв оцінювання. У процесі формувал. оцінювання зворот. зв’язок є операт. і надається педагогом здобувачам освіти з метою інформування, як покращити результати навч. відповідно до поставлених цілей; у процесі поточ. облік. оцінювання зворот. зв’язок надається з метою констатувал. інформування (здобувачів освіти, адміністрації закладу освіти, батьків, стейкхолдерів) про досягнуті на момент оцінювання результати навч. Попри дещо різні функції формувал. та облік. оцінювання, вони є взаємопов’язаними та складають цілісну систему поточ. оцінювання, що впливає на результати підсумк. оцінювання.

Мета підсумк. оцінювання — співвіднесення навч. досягнень здобувачів освіти з обов’язк. результатами, визнач. держ. освіт. стандартами, та підведення підсумків на певному етапі навч. — наприкінці семестру, навч. року або циклу навч. (нормат.-орієнтов.). Пед. оцінювання охоплює широкий спектр видів робіт, методів та інструментів, що використовують вчителі та викл. для вимірювання (діагностування) та документування академ. готовності, прогресу в навч., набуття навичок, рівень розвитку компетентностей або освіт. потреб здобувачів освіти: усні види робіт (доповіді, дебати), письмові роботи (вправи та завдання, тести, есе та ін. види твор. робіт), цифр. роботи (завдання, що виконують за допомогою інформ.-комунікац. технологій), проекти, практ. роботи (дослідж., експериментування, створення певних виробів, мист., інформ. та ін. продуктів навч. діяльності), портфоліо тощо.

Завантажити статтю