Очевидність
ОЧЕВИ́ДНІСТЬ — безпосереднє сприйняття певних типів знання як істинного, його характеристика з точки зору чіткості та ясності, що не викликають сумніву й заперечення. До такого типу належить масив чуттєво даного, емпірично зафіксов. знання, що дістало предметне підтвердження у багатовік. практ. діяльності людства й отримало назву аксіом. Окрім того існують раціоналізов. форми, що узагальнюють практ. і пізнавал. діяльність людини та відображаються в науках у формі постулатів і принципів. Повсякденне мислення стверджує О. досвід. знання як безпосередньо даного. О. є однією із характеристик матем. знання. Матем. міркування ґрунтуються на О. аксіом, що є одним із чинників достовірності логіко-матем. доведень та висновків.
О., як категорія картезіан. філософії (Р. Декарт), означає безпосередню даність істинності знання, що не потребує доведення та обґрунтування. Напр., О. є ознакою апріор. суджень (Р. Декарт): ціле є більше частини, все тілесне має протяжність, сумнів є атрибутом мислення тощо. Наук. пізнання має розпочинатися із самоочевид. фактів та міркувань, які інтелект людини уявляє так ясно і виразно, що не дає жодного приводу сумніватися. Рац.-логічне мислення через «методичний сумнів» віднаходить очевидні (а отже, достовірні) засновки пізнання, що притаманні людині в інтелектуал. інтуїції. На основі достовір. засновків шляхом дедуктив. розмірковувань мислення дає чітке й зрозуміле знання про дійсність (див. Можливість і Дійсність). Філософія (Р. Декарт) — в ідеалі як «універсальна математика», з невеликої кількості О. аксіом за допомогою дедукції (див. Індукція і Дедукція) також мала б виводити всі висновки. Пошук інтуїтивно-очевид. і безсумнів. знання здійснюється через «методичний сумнів». Однак у самій настанові сумніву є дещо безсумнівне, власне, — сам факт сумніву. Філософ формулює дві очевидні аксіоми пізнання: у всьому варто сумніватися; я мислю, а отже, існую. Пізнання визначається безсумнів. О. цих аксіом.
О. — вихід. принцип феноменології (Е. Гуссерль), осн. завданням якої є проведення безпосеред. споглядал. дослідження феноменів свідомості та конструювання відповідно до обʼєкта аналізу предметно-смисл. структур мислення. Феноменологія досліджує О. як те, що дано безпосередньо, тому безпосереднє знання, як першопочаткове, лежить в основі будь-якого ін. знання. Безпосередність є необхідною, але недостат. умовою О. Все, що очевидне, є безпосереднім, але не все, що безпосереднє, є очевидним. Так, предмети, що надані нам у сприйнятті, хоч і дані нам безпосередньо, але справж. О. не мають. Наук. знання та його обʼєктивна істинність зумовлена трансцендентал. структурами свідомості — апріорними О., як-от: просторово-часові відношення, причинова залежність, якісні та кількісні відношення, модальність тощо. Ці О. через інтенціональність (предметність) конституюють предметне поле науки, її системно-структурну організацію. Предмети як феномени наук. знання можуть бути чуттєво сприйнятими або логічно мислимими, а тому вони мають різну міру О. Е. Гуссерль виокремлює аподиктичну та неаподиктичну О. Неаподиктична О., що дана у чуттєвому сприйнятті, не може бути достатньою підставою істини, аподиктична — дає споглядання сутностей (ейдосів). Вона усуває будь-який можливий сумнів, як безпредметний. Прикладом аподиктич. О. є матем. істини. Трансцендентал. структури свідомості — це межові О. до- і позанаук. світу феноменів, як власне основи «життєвого світу». Феноменол. інтерпретація наук. знання ґрунтується на апріорно-трансцендентал. конструктах «життєвого світу», що не лише конституюють логічну єдність теор. істин наук. дисципліни, а й гарантують абсолютну істинність наук. знання. Обʼєктив. значенням у свідомості відповідає переживання О. як переживання істини. О. як «переживання» істини є характеристикою пізнавал. акту. Він відбувається за умови ідентифікації значення з мислимим предметом, тобто коли предмет не просто мислиться, а стверджується як О. Це і є констатацією істинності знання в пізнавал. акті.
