Очисні споруди

ОЧИСНІ́ СПОРУ́ДИ — комплекс спеціальних споруд і обладна­н­ня, при­значених для послідовного очище­н­ня води від за­бруднень різного характеру. Роз­різняють О. с. водопо­стача­н­ня (див. Водні ресурси) та водовід­веде­н­ня (див. Ка­налізація) залежно від вихід. якості води. О. с. водопо­стача­н­ня перед­бачають здійсне­н­ня водопідготовки — під­готовки води, що надходить із природ. джерел (поверх­невих чи під­земних), до викори­ста­н­ня. За­звичай, полягає в очищен­ні води від грубодис­перс. і колоїд. домішок, солей магнію та кальцію, оксидів заліза й міді, роз­чинених газів тощо. Для водопідготовки з поверхн. джерел вдаються до прояснюва­н­ня, знебарвле­н­ня та знезараже­н­ня. Під­земні води у разі задовільного хім. складу тільки знезаражують. В ін. випадку вихідна вода змʼякшується (видале­н­ня солей кальцію та магнію), знезалізнюється (аерація, примус. аерація, фільтрація), дегазація здійснюється аерацією. У практиці водопідготовки широко за­стосовують спец. методи обробле­н­ня води: зворотній ос­мос, електродіаліз, опрісне­н­ня, дефторува­н­ня та ін. Апаратур. оформле­н­ням процесу очище­н­ня природ. вод є від­стійники, фільтри, камери утворе­н­ня пластівців, резервуари чистої води тощо.

О. с. водовід­веде­н­ня — інж. споруди, при­значені для очище­н­ня, зне­шкодже­н­ня та знезараже­н­ня стіч. вод (див. також Очище­н­ня стічних вод). Згідно з «класич.» схемою стічна вода проходить стадії мех. очище­н­ня (решітки, піскоуловлювачі, первин­ні від­стійники), біол. очище­н­ня (аеротенки/біо­фільтри, вторин­ні від­стійники) та стадію до­очище­н­ня (за необхідності) та знезараже­н­ня. Для очище­н­ня специф. пром. стіч. вод перед­бачені спец. процеси очище­н­ня води — флотація, ре­агентне обробле­н­ня, вилуче­н­ня цін­них домішок. Апаратур. оформле­н­ням процесів є флотатор, фільтри з різним завантаже­н­ням, коагулятор тощо.

Згідно з хронікою роз­витку цивілізації спочатку зʼявилася система водопо­стача­н­ня, а потім вже почали роз­виватися системи водовід­веде­н­ня, а ще згодом — зʼяв­лятися та екс­плуатуватися системи водопідготовки та очище­н­ня стіч. вод. У період роз­квіту Давньої Греції та Риму роз­почали будівництво централізов. систем водопо­стача­н­ня. Воду подавали до міста самопливом ка­налами й акведуками. Окрім водогонів, системи антич. водопо­стача­н­ня мали водо­йми-від­стійники та роз­поділ. при­стрій для роз­по­всюдже­н­ня води по місту. Її подачу здійснювали за допомогою трьох резервуарів: у 1-му накопичували воду для громад. колодязів та фонтанів, у 2-му — для бань, у 3-му — для приват. домоволодінь. О. с., що збереглися в Римі на водогоні Агріп­пи, перед­бачали послідовне проходже­н­ня приміщень, роз­таш. на різних висот. по­значках, де від­бувалося від­стоюва­н­ня та осадже­н­ня завислих речовин. Перше місто в Україні, де роз­почалося водопо­стача­н­ня, — Євпаторія (нині АР Крим). Її водопо­стача­н­ня складалося з різних гідротех. споруд. На початк. етапі (кін. 15 — поч. 16 ст.) місто забезпечували водою з колодязів. Перший водо­провід у Києві в докум. джерелах згадується в 17 ст. Тоді джерел. вода була під­ведена від київ. пагорбів до катол. домінікан. монастиря. Пізніше — 1636 — до­звіл на спорудже­н­ня водо­проводу одержав Брат. монастир. У 18 ст. збудовано Поділ. водо­провід. Перший централізов. водо­провід у Києві із забором води з Дні­пра та очище­н­ням (водопідготовкою) на піщаних фільтрах уведено в екс­плуатацію 1872. У 1895 пробурено перші дві артезіан. свердловини, 1897 — ще 9 свердловин, що були під­ʼ­єд­нані до міської водо­провід. мережі. Через спалах холери 1908 Київ пере­йшов лише на водопо­стача­н­ня під­зем. водами — аж до 1939, коли було збудовано Дні­пров. водозабір (нижче м. Вишгород Київ. обл.). Нині Київ живиться з трьох джерел: р. Десна, р. Дні­про, під­земні води. Ка­налізац. система в Києві запрацювала 1894, однак вона обслуговувала лише частину міста, значну частину стіч. вод зливали у канави. Освоє­н­ня водних ресурсів у Харкові роз­почато із заснува­н­ня міста (1654), проте перший водо­провід було здано в екс­плуатацію лише 1881. Тоді ж, у 1880-х рр., виникла потреба в роз­роблен­ні ка­налізац. О. с. Початком історії харків. ка­налізації вважають 1914, коли введено в дію перший комплекс О. с. Гол. біо­станції. Роз­виток і становле­н­ня систем водопо­стача­н­ня та водовід­веде­н­ня в Україні зобовʼязані багатьом кваліфіков. фахівцям. Досягне­н­ня в науці стали надій. основою для побудови ефектив. системи водопо­стача­н­ня та водовід­веде­н­ня укр. міст. Нині пріоритет. напрямом держ. стратегії роз­витку водо­провід­но-ка­налізац. господарства є збереже­н­ня водних ресурсів, покраще­н­ня якості питної води та послуг централізов. водопо­стача­н­ня й водовід­веде­н­ня. Сферу централізов. водопо­стача­н­ня та водовід­веде­н­ня обслуговують 2716 під­приємств водо­провід­но-ка­налізац. господарства пере­важно комунал. власності, нецентралізованого — різних форм власності. Серед факторів, що впливають на стан роз­витку галузі, — фінанс.-екон., тех., правовий, адм., екол., соц. та політичний.

Завантажити статтю