Очисні споруди

Визначення і загальна характеристика

ОЧИСНІ́ СПОРУ́ДИ  — комплекс спеціальних споруд і обладнання, призначених для послідовного очищення води від забруднень різного характеру. Розрізняють О. с. водопостачання (див. Водні ресурси) та водовідведення (див. Каналізація) залежно від вихід. якості води. О. с. водопостачання передбачають здійснення водопідготовки — підготовки води, що надходить із природ. джерел (поверхневих чи підземних), до використання. Зазвичай, полягає в очищенні води від грубодисперс. і колоїд. домішок, солей магнію та кальцію, оксидів заліза й міді, розчинених газів тощо. Для водопідготовки з поверхн. джерел вдаються до прояснювання, знебарвлення та знезараження. Підземні води у разі задовільного хім. складу тільки знезаражують. В ін. випадку вихідна вода зм’якшується (видалення солей кальцію та магнію), знезалізнюється (аерація, примус. аерація, фільтрація), дегазація здійснюється аерацією. У практиці водопідготовки широко застосовують спец. методи оброблення води: зворотній ос­мос, електродіаліз, опріснення, дефторування та ін. Апаратур. оформленням процесу очищення природ. вод є відстійники, фільтри, камери утворення пластівців, резервуари чистої води тощо.

О. с. водовідведення — інж. споруди, призначені для очищення, знешкодження та знезараження стіч. вод (див. також Очищення стічних вод). Згідно з «класич.» схемою стічна вода проходить стадії мех. очищення (решітки, піскоуловлювачі, первинні відстійники), біол. очищення (аеротенки/біофільтри, вторинні відстійники) та стадію доочищення (за необхідності) та знезараження. Для очищення специф. пром. стіч. вод передбачені спец. процеси очищення води — флотація, реагентне оброблення, вилучення цінних домішок. Апаратур. оформленням процесів є флотатор, фільтри з різним завантаженням, коагулятор тощо.

Згідно з хронікою розвитку цивілізації спочатку з’явилася система водопостачання, а потім вже почали розвиватися системи водовідведення, а ще згодом — з’яв­лятися та експлуатуватися системи водопідготовки та очищення стіч. вод. У період розквіту Давньої Греції та Риму розпочали будівництво централізов. систем водопостачання. Воду подавали до міста самопливом каналами й акведуками. Окрім водогонів, системи антич. водопостачання мали водойми-відстійники та розподіл. пристрій для розповсюдження води по місту. Її подачу здійснювали за допомогою трьох резервуарів: у 1-му накопичували воду для громад. колодязів та фонтанів, у 2-му — для бань, у 3-му — для приват. домоволодінь. О. с., що збереглися в Римі на водогоні Агріппи, передбачали послідовне проходження приміщень, розташ. на різних висот. позначках, де відбувалося відстоювання та осадження завислих речовин. Перше місто в Україні, де розпочалося водопостачання, — Євпаторія (нині АР Крим). Її водопостачання складалося з різних гідротех. споруд. На початк. етапі (кін. 15 — поч. 16 ст.) місто забезпечували водою з колодязів. Перший водопровід у Києві в докум. джерелах згадується в 17 ст. Тоді джерел. вода була підведена від київ. пагорбів до катол. домінікан. монастиря. Пізніше — 1636 — дозвіл на спорудження водопроводу одержав Брат. монастир. У 18 ст. збудовано Поділ. водопровід. Перший централізов. водопровід у Києві із забором води з Дніпра та очищенням (водопідготовкою) на піщаних фільтрах уведено в експлуатацію 1872. У 1895 пробурено перші дві артезіан. свердловини, 1897 — ще 9 свердловин, що були під’єднані до міської водопровід. мережі. Через спалах холери 1908 Київ перейшов лише на водопостачання підзем. водами — аж до 1939, коли було збудовано Дніпров. водозабір (нижче м. Вишгород Київ. обл.). Нині Київ живиться з трьох джерел: р. Десна, р. Дніпро, підземні води. Каналізац. система в Києві запрацювала 1894, однак вона обслуговувала лише частину міста, значну частину стіч. вод зливали у канави. Освоєння водних ресурсів у Харкові розпочато із заснування міста (1654), проте перший водопровід було здано в експлуатацію лише 1881. Тоді ж, у 1880-х рр., виникла потреба в розробленні каналізац. О. с. Початком історії харків. каналізації вважають 1914, коли введено в дію перший комплекс О. с. Гол. біостанції. Розвиток і становлення систем водопостачання та водовідведення в Україні зобов’язані багатьом кваліфіков. фахівцям. Досягнення в науці стали надій. основою для побудови ефектив. системи водопостачання та водовідведення укр. міст. Нині пріоритет. напрямом держ. стратегії розвитку водопровідно-каналізац. господарства є збереження водних ресурсів, покращення якості питної води та послуг централізов. водопостачання й водовідведення. Сферу централізов. водопостачання та водовідведення обслуговують 2716 підприємств водопровідно-каналізац. господарства переважно комунал. власності, нецентралізованого — різних форм власності. Серед факторів, що впливають на стан розвитку галузі, — фінанс.-екон., тех., правовий, адм., екол., соц. та політичний.

Завантажити статтю