Осадча Олена Анатоліївна

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Осадча Олена Анатоліївна
Діяльність:: живописець
Дата народження:: 9 черв. 1978

ОСА́ДЧА Олена Анатоліївна (09. 06. 1978, Рівне) — живописець, педагог. Канд. мистецтвознавства (2010). Член НСХУ (2012), Національної спілки іконописців України (2017). Закін. Нац. академію образотвор. мистецтва та архітектури (Київ, 2004; майстерня Ф. Гуменюка), аспірантуру Київ. інституту декор.-приклад. мистецтва і дизайну (2009). Від 2005 працює в Київ. академії декор.-приклад. мистецтва і дизайну: 2011–17 — декан факультету декор.-приклад. мистецтва, 2017–21 — завідувач кафедри монум.-декор. і сакрал. мистецтва, від 2022 — ректор. Наукові дослідження: укр. хатня ікона-образ кін. 18–20 ст. як етнокультур. феномен; поєднання іконогр. традиції та новаторства в укр. іконописі, візант. вплив на його стиліст. концепцію. Авторка урбаніст. пейзажів, портретів, картин на істор. і філос. тематику. Для творчості О. характерне фіксування піднес. психол. внутр. стану, що народжується у спілкуванні з природою або містом. В урбаніст. пейзажах змальовано не буттєво-земне, а позачасове, вічне, адже в кожному творі — таємничість, смислові коди ін. виміру. Колорит робіт будується на спорідн. відтінках склад. колір. співвідношень. Картини мають філос. підґрунтя і випромінюють внутр. світло. Від 2010 займається іконописом. Учасниця всеукр. худож. виставок від 2000. Персон. — у Києві (2001–04, 2008, 2018), Львові (2001). Роботи О. зберігаються у Львів. музеї історії релігії, а також на Укр. антаркт. станції «Академік Вернадський».

Додаткові відомості

Основні твори: живопис — «Засновники Києво-Печерської лаври» (2001), «Джордано Бруно: “Спалити — не означає спростувати”» (2003), «Одкровення Ріхарда Ваґнера» (2004); цикли урбаніст. пейзажів Європи (2002–04) та Чорногорії (2008); цикл робіт за євангел. сюжетами — «Я — хліб життя [Ів. 6: 48]» (2009), «Гетсиманський сад», «Сходи Якова» (обидва — 2010), «Святе Причастя» (2011); «Дерево Життя» (2019), «Онтологія серця» (2020); ікони — «Гріхи наші на Собі понесе», «Замилування» (обидві — 2012), «Святий апостол і євангеліст Лука» (2014), «Божа Мати Виленська» (2015), «Цілителька», «Святий чудотворець Сергій Радонезький» (обидві — 2016), «Богородиця Годувальниця», «Свята Анна» (обидві — 2019–20), «Свята Марта» (2021).
Основні праці: Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Техніка фрески». К., 2013; Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Українська народна (хатня) ікона кінця XVIII–XX століть як етнокультурний феномен (історія, типологія, художні особливості)». К., 2014; Функція української хатньої ікони у створенні іконічного образу селянського житла кінця XVIII — початку XX століття (досвід ієротопічного методу дослідження). К., 2016; Композиційна структура ікони як формотворчий принцип внутрішнього облаштування храму (на прикладі ікони «Всевидяче Око»). К., 2016; Основні художні методи створення просторової складової ікони. К., 2017; Структурно-просторова схема Дерева Життя у топографічній іконічності міста-храму-ікони-людини. К., 2018; Принципи сферичності в іконописі візантійської традиції. К., 2019; Відображення принципів іконічності в іконографічному образі. Р., 2020.