Осадча Олена Анатоліївна

Визначення і загальна характеристика

ОСА́ДЧА Олена Анатоліївна (09. 06. 1978, Рівне) — живописець, педагог. Канд. мистецтво­знавства (2010). Член НСХУ (2012), Національної спілки іконописців України (2017). Закін. Нац. академію образотвор. мистецтва та архітектури (Київ, 2004; майстерня Ф. Гуменюка), аспірантуру Київ. ін­ституту декор.-приклад. мистецтва і дизайну (2009). Від 2005 працює в Київ. академії декор.-приклад. мистецтва і дизайну: 2011–17 — декан факультету декор.-приклад. мистецтва, 2017–21 — завідувач кафедри монум.-декор. і сакрал. мистецтва, від 2022 — ректор. Наукові дослідже­н­ня: укр. хатня ікона-образ кін. 18–20 ст. як етнокультур. феномен; по­єд­на­н­ня іконогр. традиції та новаторства в укр. іконописі, візант. вплив на його стиліст. концепцію. Авторка урбаніст. пейзажів, порт­ретів, картин на істор. і філос. тематику. Для творчості О. характерне фіксува­н­ня під­нес. психол. внутр. стану, що народжується у спілкуван­ні з природою або містом. В урбаніст. пейзажах змальовано не бут­тєво-земне, а позачасове, вічне, адже в кожному творі — таємничість, смислові коди ін. виміру. Колорит робіт будується на спорідн. від­тінках склад. колір. спів­від­ношень. Картини мають філос. під­ґрунтя і ви­промінюють внутр. світло. Від 2010 за­ймається іконописом. Учасниця всеукр. худож. ви­ставок від 2000. Персон. — у Києві (2001–04, 2008, 2018), Львові (2001). Роботи О. зберігаються у Львів. музеї історії релігії, а також на Укр. антаркт. станції «Академік Вернадський».

Пр.: На­вчально-методичний посібник до ви­вче­н­ня курсу «Техніка фрески». К., 2013; На­вчально-методичний посібник до ви­вче­н­ня курсу «Українська народна (хатня) ікона кінця XVIII–XX століть як етнокультурний феномен (історія, типологія, художні особливості)». К., 2014; Функція української хатньої ікони у створен­ні іконічного образу селянського житла кінця XVIII — початку XX столі­т­тя (досвід ієротопічного методу дослідже­н­ня). К., 2016; Композиційна структура ікони як формотворчий принцип внутрішнього облаштува­н­ня храму (на прикладі ікони «Всевидяче Око»). К., 2016; Основні художні методи створе­н­ня просторової складової ікони. К., 2017; Структурно-просторова схема Дерева Життя у топо­графічній іконічності міста-храму-ікони-людини. К., 2018; Принципи сферичності в іконописі візантійської традиції. К., 2019; Від­ображе­н­ня принципів іконічності в іконо­графічному образі. Р., 2020.

Тв.: живопис — «Засновники Києво-Печерської лаври» (2001), «Джор­дано Бруно: “Спалити — не означає спростувати”» (2003), «Одкрове­н­ня Ріхарда Ваґ­нера» (2004); цикли урбаніст. пейзажів Європи (2002–04) та Чорногорії (2008); цикл робіт за євангел. сюжетами — «Я — хліб життя [Ів. 6: 48]» (2009), «Гетсиманський сад», «Сходи Якова» (обидва — 2010), «Святе Причастя» (2011); «Дерево Життя» (2019), «Онтологія серця» (2020); ікони — «Гріхи наші на Собі понесе», «Замилува­н­ня» (обидві — 2012), «Святий апостол і євангеліст Лука» (2014), «Божа Мати Виленська» (2015), «Цілителька», «Святий чудотворець Сергій Радонезький» (обидві — 2016), «Богородиця Годувальниця», «Свята Анна» (обидві — 2019–20), «Свята Марта» (2021).

Літ.: Бойчук М. Свет добра и любви… // Праця. 1996. № 25–26; Позняк Н. Картини, зі­ткані з подиву // Україна молода. 2003, 22 квіт.; Кульова В. Природа і місто по­єд­налися в картинах Олени Осадчої та Сергія Журавля // Хрещатик. 2003, 5 верес.; Європа Олени Осадчої // The Ukrainian. 2004; Гриценко М. Сходами духовності // Банкиръ. 2012. № 3.

Д. І. Крохмалюк

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю