Осинове

ОСИ́НОВЕ — село Старобільського (до липня 2020 — Новопсковського) району Луганської області. 2006 знято з облік. даних с. Сухе Осинів. сільс. ради. У жовтні 2015 Осинів. сільс. раду з селами Ікове, Макартетине, Тев’яшеве, Хворостяне зараховано до Новопсков. селищ. громади. О. знаходиться на лівому березі р. Айдар (притока Сіверського Дінця), за 91 км від м. Сіверськодонецьк, 35 км від м. Старобільськ, 25 км від смт Білокуракине, 2 км від смт Новопсков та бл. 30 км від укр.-рос. кордону. Пл. 12,35 км². За переписом насел. 2001, проживали 2240 осіб; станом на 1 січня 2021 — 1878 осіб; переважно українці. Досліджено 3 давніх могильники. О. виникло у 1-й пол. 17 ст. побл. балки Осиновий Яр. Вперше згадується у писем. джерелах 1637. У 1708 було знищене царськими військами через підтримку повстання під проводом К. Булавіна. У 1730-х рр. цю місцевість заселили селянами з Правобережжя та козаками слобід. полків. Від 1732 — сотен. центр Острогоз. полку. Поступово О. стало знач. слободою. 1765–80, 1796–1835 — у складі Слобід.-Укр., 1835–1920 — Харків. губ.; 1780–96 — Харків. намісництва; 1797–1923 — Старобіл. пов. У 17–18 ст. в урочищі Рудня побл. Ведмежого лісу працював залізоплавил. завод. Від 1829 деякий час — центр Новопсков. кірасир. полку. Пізніше — волос. центр. 1885 були 483 двори, проживали 2580 осіб. У цей період проводили 5 ярмарків на рік. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Восени 1921 відбувся бій між чекістами та селян. повстан. загоном на чолі з І. Каменюкою. 1920–25 — у складі Донец. губ.; 1923–30, 1933–38 — Старобіл., влітку 1930 — Луган. округ; 1932–38 — Донец., від 1938 — Луган. (до 1958 та 1970–90 — Ворошиловгр.) обл.; 1931–2020 — Новопсков., від 2020 — Старобіл. р-нів. 1923 з Осинів. і Пісчан. волостей утвор. Осинів. р-н, що 1931 був розформований. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 359 осіб), зазнали сталін. репресій. Від липня 1942 до січня 1943 — під нім. окупацією. Споруджено пам’ятник (1967) і меморіал (1983) воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. 1987 відкрито погруддя Т. Шевченка. 2000 засн. с.-г. кооператив «Слобожанський». Виявлені поклади заліз. руди, крейди, мергелю, піщаника, вапняку. Знайдено відбитки та скам’янілості зі слідами первіс. папоротей і молюсків. Об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: пам’ятки природи Осинівська (116 га, ботан.), Осинівські піщаники (5 га, геол.), заповідне урочище Огидне (71 га). Пам’ятка архітектури нац. значення — цегл. Свято-Успен. церква (1802). Є зразком перенесення звичної для України дерев’яної тридільності в кам’яну арх-ру нової доби. У плані — квадрат з заокругленими кутами; у сх. і зх. частинах — прибудови. На єдиній великій бані — купол зі світл. ліхтариком. Верх. ярус зх. прибудови використовують як дзвіницю. Збереглися розписи 19 ст. Є також Свято-Михайлів. парафія. Станом на січень 2022 функціонували 2 філії Новопсков. закладу заг. серед. освіти, дитсадок; Будинок культури, клуб, 2 б-ки; 2 фельдшер.-акушер. пункти. У лютому 2022 О. окупували рос. війська. Серед видат. уродженців — брати історик, дійс. чл. С.-Петербур. АН Петро й освіт. діяч Михайло Буткови.

Літ.: Гурський В. А., Золотарьов В. І. Путівник по Новопсковщині. Лг., 1987; Олефіренко В. Успенська церква села Осинове // Перемога. 2002, 23 жовт.; Іванов М. Г. Наша історія. Новопсков, 2012; Чорнуха О. Осинове від сивої давнини до сьогодення // Новопсковщина. 2012, 27 лип.; Грачова І. О., Сап’ян Т. І. Дивосвіт рідного краю: інформ. вид. про природу Новопсковщини. Новопсков, 2019.

О. В. Сухорада