Оскіл

ОСКІ́Л (до 1919 — Цареборисів, 1919–2016 — Червоний Оскіл) — село Ізюмського району Харківської області. У липні 2017 з Оскіл. (належало с. Букине), Капитолів. (Діброва), Комарів. (Миколаївка), Студенок. (Пасіка, Яремівка) сільс. рад утвор. Оскіл. громаду (360,5 км², 5926 осіб), до якої у червні 2020 зараховано Бражків. (Сулигівка), Вірнопіл. (Дмитрівка, Карнаухівка), Довгеньків., Завод. (Андріївка, Петропілля, Придонецьке, Співаківка) та Малокомишувас. (Донецьке, Копанки, Семенівка, Сніжківка, Топольське, Шпаківка) сільс. ради (нині тер. громади 853,191 км², 2021 — 9239 осіб). О. знаходиться побл. межі з Донец. обл., на р. Оскіл (більша частина — на правому березі; притока Сіверського Дінця), у місці впадіння в неї р. Бахтин, за 126 км від обл. центру та 5 км від м. Ізюм. У селі — гребля Оскіл. водосховища (1698 га) та ГЕС. Прилягає великий сосн. масив. Пл. О. 5,56 км². За переписом насел. 2001, проживали 3217 осіб; станом на 1 січня 2021 — 2537 осіб; переважно українці. Обстежено поселення 2-ї пол. 2 тис. до н. е. та 24 кургани 3 тис. до н. е. — 1 тис. н. е. Виявлено слов’ян. артефакти давньорус. періоду. Наприкінці 16 ст. тут було засн. укріплене поселення та назване на честь моск. царя Бориса Годунова. 1612 зруйновано татар. загонами. Пам’ятка історії місц. значення — місце, де знаходилася Цареборисів. фортеця кін. 16 — поч. 17 ст. У серед. 1650-х рр. оселилися козаки з центр. частин України, які відновили фортецю. 1679 Цареборисів став частиною Ізюм. оборон. лінії. Від серед. 1680-х рр. — сотенне містечко Ізюм. полку. 1780–96 — у складі Харків. намісництва; 1796–1835 — Слобід.-Укр., 1835–1925 — Харків. губ.; 1780–1923 — Ізюм. пов. Тривалий час існувала Цареборисів. (1919–23 — Червонооскіл.) волость. 1885 було 616 дворів, проживали 3450 осіб. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. мешкали понад 4 тис. осіб. Діяли трикласна початк. та двокласна церк.-парафіял. школи; працювали 3 водяні млини, цегел. завод, олійниця, винокурня; щонеділі проводили базари, 4 рази на рік — ярмарки. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1919–2016 — Червоний Оскіл. У 1920-х рр. відбувалися селян. антибільшов. повстання. 1923–30 — у складі Ізюм. округи; від 1932 — Харків. обл. 1923 з Ізюм. і Червонооскіл. волостей утвор. Ізюм. р-н. Багато людей потерпали від голодомору 1932–33 (померли щонайменше 224 особи), зазнали сталін. репресій. Від 22 червня 1942 до 2 лютого 1943 — під нім. окупацією. Діяло рад. підпілля. Споруджено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. 2016 під час декомунізації село отримало сучасну назву. До повномасштаб. вторгнення РФ в Україну 2022 діяли заг.-осв. школа-ліцей, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія; Свято-Микол. церква. На поч. березня рос. військовики розпочали захоплення тер. Оскіл. громади, згодом контролювали 95 % її земель. Тривалий час лінія фронту проходила по р. Оскіл, а с. О. перебувало в т. зв. сірій зоні та зазнавало постій. обстрілів. Під час успіш. контрнаступу в Харків. обл. 10 вересня ЗС України звільнили Ізюм, 17 вересня взяли під контроль лівий берег Осколу, а 23 вересня відвоювали с. Яцьківка Краматор. р-ну Донец. обл., внаслідок чого в О. та громаді була відновлена укр. влада. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі залізнич. транспорту В. Головко, письменник В. Різниченко, Герой Радянського Союзу М. Галицький.

Літ.: Ісаєв Т. О. Цареборисів: від заснування до утворення Ізюмського слобідського полку // Вісн. Харків. університету. Сер. Історія України. Українознавство. 2010. Вип. 13, № 906; Бондаренко С. Ізюмщина: краєзнавчий нарис від давнини до сучасності: (до 95-ї річниці заснування Ізюм. р-ну). Слов’янськ, 2018.

Г. М. Загоруйко