Осмьоркін Олександр Олександрович
ОСМЬО́РКІН Олександр Олександрович (26. 11(08. 12). 1892, м. Єлисаветград, нині Кропивницький — 25. 06. 1953, Москва) — живописець і педагог. Член товариства «Бубновий валет» (1914–18), Товариства моск. художників (від 1927). Навч. у вечір. малювал. класах при Єлисаветгр. земс. реал. училищі (1902–10; викл. Ф. Козачинський), Київ. худож. училищі (1911–13; викл. М. Пимоненко, І. Макушенко), студії І. Машкова в Москві (1913–15). Викладав у ВДХУТЕМАСі (згодом Вищий худож.-тех. інститут) у Москві (1918–30), Ленінгр. інституті живопису, скульптури і архітектури (нині С.-Петербург, 1932–47; від 1932 — проф., кер. індивід. майстерні), Моск. інституті образотвор. мистецтв (1937–48). Учасник мистецьких виставок від 1913. Основні галузі — живопис, графіка. 1918 розписував агітпотяги, створив декор. панно на фасаді Великого театру, на будівлі театру Ради робітн. депутатів, 1923 виконав оформлюв. роботи на Всерос. с.-г. і кустарно-пром. виставці (усі — Москва). Автор портретів, пейзажів, натюрмортів, сюжетно-темат. картин, театр. декорацій. Твори раннього періоду творчості (1913–25) вирізняються впливом новіт. на той час мист. напрямів кубізму та сезаннізму, другого (серед. 1920-х– 1930-і рр.) — класич. мистецтва, зокрема творчості Рембрандта, Веласкеса, О. Іванова, В. Сурикова; роботам характерні романтизм, ліричність, декоративність у побудові й кольор. вирішенні композицій, колоритність живопису, уважне ставлення до предметів і деталей, висока живописна культура. Творам остан. періоду (2-а пол. 1940-х — поч. 1950-х рр.) притаманні сміливість формал. рішень, композиц. гострота й колірна звучність, коли колір активно вивільнюється з напівтону. Оформив низку вистав, зокрема «Фуенте овехуна» Лопе де Веґи (Вільний театр, Москва, 1919–20; Білорус. євр. театр, Мінськ, 1927, реж. М. Рафальський), «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна (Моск. камер. театр, 1936, реж. О. Таїров; премʼєра не відбулася), «Пушкінська вистава» («Сцени з лицарських часів», «Моцарт і Сальєрі», «Русалка»; Великий драм. театр ім. М. Горького, Ленінград, 1936–37), «Гаряче серце» О. Островського (Казан. Великий драм. театр, 1943; обидва — реж. О. Дикий). Серед учнів — нар. художники СРСР (Н. Крилов, О. Моісеєнко), України (В. Токарев), Білорусі (Є. Зайцев), Вірменії (М. Асламазян, М. Абегян), РФ (А. Нікіч, М. Кончаловський). 1948 О. був звинувачений у формалізмі, відсторонений від викладання та виставк. діяльності. З поч. т. зв. хрущов. відлиги творчі здобутки митця стали відкритими. Відбулися посмертні виставки в Москві (1959, 1989), Ленінграді (1967). З ініціативи вдови митця 1985 створ. Кіровоградський художньо-меморіальний музей О. Осмьоркіна; 1992 його імʼям у Кропивницькому названо міську художню школу та вулицю, 2005 засн. обл. премію у сфері образотвор. мистецтва та мистецтвознавства ім. О.; Укрпошта випустила художні конверти до 110-річчя (2002) та 120-річчя (2012) від дня народж. Деякі твори зберігаються у Нац. музеї «Київська картинна галерея», Музеї мистецтв та Худож.-мемор. музеї О. Осмьоркіна (обидва — Кропивницький), ДТГ, Держ. музеї образовтор. мистецтва ім. О. Пушкіна (обидва — Москва), Рос. музеї (С.-Петербург) та ін.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Автопортрет» (1912), «Дама з лорнеткою» (1917), «Портрет К. Баркової», «Натюрморт з бандурою (Гітара та ліра)», «Натюрморт з білою піалою» (усі — 1921), «Жінка, яка спить, і собака» (1925), «Україна» (1926), «Оголена», «Оголена, яка сидить», «Академія мистецтв. Набережна» (усі — 1920–30-і рр.), «Кримський пейзаж з тополями» (1938), «Портрет А. Ахматової. Біла ніч. Ленінград» (1939–40), «Асторія, номер 103» (1945), «Профіль і квіти (У майстерні художника)» (1946), «Лілії та настурції», «Бабине літо. Загорськ», «Зелене пальто. Портрет Н. Осмьоркіної» (усі — 1947), «Портрет В. Юркевича» (1948), «Букет польових квітів із соняшником» (1951), «Портрет Катрусі», «Пльоскове. Незакінчений пейзаж» (обидва — 1953).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
.jpg)
Людина 
