ОСМЬО́РКІН Олександр Олександрович (26. 11(08. 12). 1892, м. Єлисавет­град, нині Кропивницький — 25. 06. 1953, Москва) — живописець і педагог. Член товариства «Бубновий валет» (1914–18), Товариства моск. художників (від 1927). Навч. у вечір. малювал. класах при Єлисаветгр. земс. реал. училищі (1902–10; викл. Ф. Козачинський), Київ. худож. училищі (1911–13; викл. М. Пимоненко, І. Макушенко), студії І. Машкова в Москві (1913–15). Викладав у ВДХУТЕМАСі (згодом Вищий худож.-тех. ін­ститут) у Москві (1918–30), Ленінгр. ін­ституті живопису, скульптури і архітектури (нині С.-Пе­тер­бург, 1932–47; від 1932 — проф., кер. індивід. майстерні), Моск. ін­ституті образотвор. мистецтв (1937–48). Учасник мистецьких ви­ставок від 1913. Основні галузі — живопис, графіка. 1918 роз­писував агітпотяги, створив декор. панно на фасаді Великого театру, на будівлі театру Ради робітн. депутатів, 1923 виконав оформлюв. роботи на Всерос. с.-г. і ку­старно-пром. ви­ставці (усі — Москва). Автор порт­ретів, пейзажів, натюрмортів, сюжетно-темат. картин, театр. декорацій. Твори ран­нього періоду творчості (1913–25) вирізняються впливом новіт. на той час мист. напрямів кубізму та сезан­нізму, другого (серед. 1920-х– 1930-і рр.) — класич. мистецтва, зокрема творчості Рем­­брандта, Веласкеса, О. Іванова, В. Сурикова; роботам характерні романтизм, ліричність, декоративність у побудові й кольор. вирішен­ні композицій, колоритність живопису, уважне ставле­н­ня до предметів і деталей, висока живописна культура. Творам остан. періоду (2-а пол. 1940-х — поч. 1950-х рр.) притаман­ні сміливість формал. рішень, композиц. гострота й колірна звучність, коли колір активно вивільнюється з напів­тону. Оформив низку ви­став, зокрема «Фуенте овехуна» Лопе де Веґи (Вільний театр, Москва, 1919–20; Білорус. євр. театр, Мінськ, 1927, реж. М. Рафальський), «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна (Моск. камер. театр, 1936, реж. О. Таїров; пре­мʼєра не від­булася), «Пушкінська ви­става» («Сцени з лицарських часів», «Моцарт і Сальєрі», «Русалка»; Великий драм. театр ім. М. Горького, Ленін­град, 1936–37), «Гаряче серце» О. Островського (Казан. Великий драм. театр, 1943; обидва — реж. О. Дикий). Серед учнів — нар. художники СРСР (Н. Крилов, О. Моісеєнко), України (В. Токарев), Білорусі (Є. Зайцев), Вірменії (М. Асламазян, М. Абегян), РФ (А. Нікіч, М. Кончаловський). 1948 О. був звинувачений у формалізмі, від­сторонений від викла­да­н­ня та ви­ставк. діяльності. З поч. т. зв. хрущов. від­лиги творчі здобутки митця стали від­критими. Від­булися посмертні ви­ставки в Мос­кві (1959, 1989), Ленін­граді (1967). З ініціативи вдови митця 1985 створ. Кірово­градський художньо-меморіальний музей О. Ос­мьоркіна; 1992 його імʼям у Кропивницькому на­звано міську художню школу та вулицю, 2005 засн. обл. премію у сфері образотвор. мистецтва та мистецтво­­знавства ім. О.; Укрпошта випустила художні конверти до 110-річчя (2002) та 120-річчя (2012) від дня народж. Деякі твори зберігаються у Нац. музеї «Київська картин­на галерея», Музеї мистецтв та Худож.-мемор. музеї О. Ос­мьоркіна (обидва — Кропивницький), ДТГ, Держ. музеї образовтор. мистецтва ім. О. Пушкіна (обидва — Москва), Рос. музеї (С.-Пе­тербург) та ін.