Остарбайтери

ОСТАРБА́ЙТЕРИ Під час 2-ї світової вій­ни терміном «О.» (від нім. Оstarbeiteren — східні робітники), поряд із на­звами «цивіл. росіяни», «рад. росіяни», нацист. чиновники називали багатонац. групу цивіл. робітників, вивезених з окупов. тер. СРСР, чітко по­значаючи таким чином їхнє соц.-правове становище, від­мін­не від ін. іноз. робітників у Третьому райху. Робітники із Зх. України (дистрикту «Галичина»), Зх. Білорусі, країн Балтії знаходилися у Третьому райху в ін. політ. статусі. Більшість О. до­ставлено на тер. нацист. Німеч­чини та її союзників примусово. Третина з них працювала у с. госп-ві, 45 % — у промисловості, причому в деяких галузях і на окремих під­приємствах від­соток робітників із СРСР був ще більшим: частка О. на під­приємствах видобувної промисловості становила 60 %, на металург. під­приємствах — 52 %, у хім. промисловості — 36 %, на буд-ві — 23 %, на транс­порті — 52 %. Щоб від­різняти О. від ін. іноз. робітників, їх зобовʼязали носити на верх­ньому одязі роз­пі­знавал. знак «ОST», робітники польс. національності з Генеральної губернії на одязі мали літеру «Р». Станом на 30 вересня 1944 заг. кількість О. складала 2 461 163 особи, за весь період 2-ї світової вій­ни залучено до роботи 2 775 000 О. (із заг. кількості 8 435 000 іноз. робітників). У цих даних не врахована кількість робітників, які від­бували покара­н­ня у концентраційних таборах і штрафних таборах Третього райху, кількість померлих і від­правлених додому за станом здоровʼя. За статево-віковим складом серед О. найбільший від­соток складали жінки — 51 %, неповнолітні — майже 41 % серед чоловіків і 60 % серед жінок. Осн. групи за етніч. походже­н­ням: росіяни, українці, білоруси, крим. татари. Зафіксовані випадки, коли євреї з окупов. України, вербуючись на роботу в Німеч­чину, рятувалися таким чином від знище­н­ня. За обчисле­н­нями «Цивільної комісії обліку жертв злодіянь німців на території СРСР», станом на 1 березня 1946 з України (у сучас. кордонах) вивезено 1 759 719 робітників, які мали статус О., що становить 49 % від їхньої заг. кількості.

Осн. положе­н­ня щодо викори­ста­н­ня «цивіл. росіян» були викладені у т. зв. указах про О. (Ostarbeitererlasse), під­готовлених спец. комісією Гол. упр. імпер. без­пеки Німеч­чини та під­писаних райхсфюрером СС Г. Гім­млером 20 лютого 1942 (перед­бачали контроль над працею, пере­сува­н­ням, до­зві­л­лям і навіть статевим жи­т­тям О.). Їх утримували у спец. таборах (труд. таборах, таборах для О.) під суворою охороною та забороною залишати табір, окрім виходу на роботу. На виробництві О. ізолювали від нім. насел., решти іноз. робітників і земляків-військовополонених. Задоволе­н­ня духов. потреб, від­відува­н­ня церков та ін. установ культури заборонено. Зар­плата О. становила не більше 50 % зарплати нім. робітника, з неї вираховували кошти на утрима­н­ня. Норми харчува­н­ня О. були найнижчими серед ін. категорій іноз. робітників і в середньому становили 2283 калорії на день. Роз­роблено спец. систему на­гляду та контролю за О., які мали від­мін­ні від ін. іноземців штрафні санкції за труд. і політ. провини — від тілес. покарань до від­правки на кілька тижнів до штраф. або концентрац. таборів. За статеві контакти О. з нім. жінкою перед­бачена смертна кара для партнера і концтабір для партнерки. Упродовж вій­ни законодавство щодо О. змінювалося. На­прикінці 1942 їм до­зволили листуватися з рідними (надсилати 2 листівки на місяць), від листопада 1943 — виходити за межі табору з до­зволу кер-ва, на­прикінці 1944 модифікували знак «ОSТ» на знаки з нац. символікою для українців, росіян і білорусів, прирівняли норми харчува­н­ня О. до норм ін. іноз. робітників.

Після закінче­н­ня бо­йових дій у Європі 1945 більшість О. деякий час пере­бувала у таборах для пере­міщ. осіб або Ді-Пі. Згідно з між­нар. угодами між союзниками по антигітлерівській коаліції, ухваленими на Кримській конференції 1945 та Потсдамсь­кій конференції 1945, поверне­н­ня (репатріація) до СРСР було обовʼязковим для всіх О. За даними Комісії у справах репатріації при РМ УРСР, 1950 зареєстр. 1850 тис. репатріантів, серед них — значна кількість колиш. О. Ті з них, хто не захотіли повертатися до СРСР і змогли уникнути примус. репатріації, склали т. зв. 3-ю хвилю еміграції з України. 1946 Між­народний військовий трибунал у м. Нюрнберґ (Німеч­чина) ви­знав нацист. практику ви­гна­н­ня та примус. праці іноземців злочином проти людяності й грубим поруше­н­ням норм між­нар. права. Проте пита­н­ня ви­зна­н­ня О. жертвами нацизму і їхнього права на компенсацію тривалий час знаходилося поза межами між­нар.-правового та внутр.-держ. регулюва­н­ня. 1993 закінчилися пере­говори між обʼ­єд­наною Німеч­чиною та СРСР/РФ, що тривали від кін. 1980-х рр., про виплату гуманітар. допомоги колиш. примус. робітникам із СРСР. Для цього ФРН мала надати у роз­порядже­н­ня фондів «Взаєморо­зумі­н­ня і примире­н­ня», що мали бути створ. у Києві, Мінську, Москві, 1 млрд нім. марок. Указом КМ України від 16 липня 1993 засн. Укр. нац. фонд «Взаєморо­зумі­н­ня і примире­н­ня» та його регіон. пред­ставництва. До 1 вересня 1999 гуманітарні виплати в Україні отримали 631 375 осіб, на що виділено 377 407 тис. нім. марок. 1988 у Києві з ініціативи письмен­ника і журналіста В. Литвинова та під­тримки Рад. дит. фонду ім. В. Леніна проведено першу всесоюзну зу­стріч колиш. вʼязнів нацист. концтаборів. Її учасники стали фундаторами засн. 1991 Укр. спілки малоліт. вʼязнів нацист. концтаборів, 1998 створ. Укр. спілку вʼязнів — жертв нацизму, що є офіц. виразником інтересів і колиш. О. 2000 ВР України ухвалила Закон «Про жертви нацистських пере­слідувань», де ви­значено правові, екон. й організац. засади держ. політики стосовно цієї категорії громадян, зокрема колиш. О., гарантовано їхній захист і збереже­н­ня памʼяті про поневіря­н­ня та жертви. Під потужним між­нар. тиском 2000 у ФРН створ. фонд «Памʼять, від­повід­альність та майбутнє», у заснуван­ні й діяльності якого взяла участь не лише держава, а й пром. кола Німеч­чини. Його зав­да­н­ня — виплата не гуманітар. допомоги, а саме компенсації колиш. примус. робітникам. До 2007, коли було офіційно завершено виплати, у понад 100 країнах світу 1,6 млн людей отримали загалом 4,37 млрд євро. Укр. нац. фонд «Взаєморо­зумі­н­ня і примире­н­ня» здійснив виплати 471 тис. претендентів, зокрема колиш. О. або їхнім спадкоємцям, у роз­мірі 867 млн євро.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю