Остарбайтери

Визначення і загальна характеристика

ОСТАРБА́ЙТЕРИ Під час 2-ї світової вій­ни терміном «О.» (від нім. Оstarbeiteren — східні робітники), поряд із назвами «цивіл. росіяни», «рад. росіяни», нацист. чиновники називали багатонац. групу цивіл. робітників, вивезених з окупов. тер. СРСР, чітко позначаючи таким чином їхнє соц.-правове становище, відмінне від ін. іноз. робітників у Третьому райху. Робітники із Зх. України (дистрикту «Галичина»), Зх. Білорусі, країн Балтії знаходилися у Третьому райху в ін. політ. статусі. Більшість О. доставлено на тер. нацист. Німеччини та її союзників примусово. Третина з них працювала у с. госп-ві, 45 % — у промисловості, причому в деяких галузях і на окремих підприємствах відсоток робітників із СРСР був ще більшим: частка О. на підприємствах видобувної промисловості становила 60 %, на металург. підприємствах — 52 %, у хім. промисловості — 36 %, на буд-ві — 23 %, на транспорті — 52 %. Щоб відрізняти О. від ін. іноз. робітників, їх зобов’язали носити на верхньому одязі розпізнавал. знак «ОST», робітники польс. національності з Генеральної губернії на одязі мали літеру «Р». Станом на 30 вересня 1944 заг. кількість О. складала 2 461 163 особи, за весь період 2-ї світової вій­ни залучено до роботи 2 775 000 О. (із заг. кількості 8 435 000 іноз. робітників). У цих даних не врахована кількість робітників, які відбували покарання у концентраційних таборах і штрафних таборах Третього райху, кількість померлих і відправлених додому за станом здоров’я. За статево-віковим складом серед О. найбільший відсоток складали жінки — 51 %, неповнолітні — майже 41 % серед чоловіків і 60 % серед жінок. Осн. групи за етніч. походженням: росіяни, українці, білоруси, крим. татари. Зафіксовані випадки, коли євреї з окупов. України, вербуючись на роботу в Німеччину, рятувалися таким чином від знищення. За обчисленнями «Цивільної комісії обліку жертв злодіянь німців на території СРСР», станом на 1 березня 1946 з України (у сучас. кордонах) вивезено 1 759 719 робітників, які мали статус О., що становить 49 % від їхньої заг. кількості.

Осн. положення щодо використання «цивіл. росіян» були викладені у т. зв. указах про О. (Ostarbeitererlasse), підготовлених спец. комісією Гол. упр. імпер. безпеки Німеччини та підписаних райхсфюрером СС Г. Гіммлером 20 лютого 1942 (передбачали контроль над працею, пересуванням, дозвіллям і навіть статевим життям О.). Їх утримували у спец. таборах (труд. таборах, таборах для О.) під суворою охороною та забороною залишати табір, окрім виходу на роботу. На виробництві О. ізолювали від нім. насел., решти іноз. робітників і земляків-військовополонених. Задоволення духов. потреб, відвідування церков та ін. установ культури заборонено. Зар­плата О. становила не більше 50 % зарплати нім. робітника, з неї вираховували кошти на утримання. Норми харчування О. були найнижчими серед ін. категорій іноз. робітників і в середньому становили 2283 калорії на день. Розроблено спец. систему нагляду та контролю за О., які мали відмінні від ін. іноземців штрафні санкції за труд. і політ. провини — від тілес. покарань до відправки на кілька тижнів до штраф. або концентрац. таборів. За статеві контакти О. з нім. жінкою передбачена смертна кара для партнера і концтабір для партнерки. Упродовж вій­ни законодавство щодо О. змінювалося. Наприкінці 1942 їм дозволили листуватися з рідними (надсилати 2 листівки на місяць), від листопада 1943 — виходити за межі табору з дозволу кер-ва, наприкінці 1944 модифікували знак «ОSТ» на знаки з нац. символікою для українців, росіян і білорусів, прирівняли норми харчування О. до норм ін. іноз. робітників.

Після закінчення бойових дій у Європі 1945 більшість О. деякий час перебувала у таборах для переміщ. осіб або Ді-Пі. Згідно з міжнар. угодами між союзниками по антигітлерівській коаліції, ухваленими на Кримській конференції 1945 та Потсдамсь­кій конференції 1945, повернення (репатріація) до СРСР було обов’язковим для всіх О. За даними Комісії у справах репатріації при РМ УРСР, 1950 зареєстр. 1850 тис. репатріантів, серед них — значна кількість колиш. О. Ті з них, хто не захотіли повертатися до СРСР і змогли уникнути примус. репатріації, склали т. зв. 3-ю хвилю еміграції з України. 1946 Міжнародний військовий трибунал у м. Нюрнберґ (Німеччина) визнав нацист. практику вигнання та примус. праці іноземців злочином проти людяності й грубим порушенням норм міжнар. права. Проте питання визнання О. жертвами нацизму і їхнього права на компенсацію тривалий час знаходилося поза межами міжнар.-правового та внутр.-держ. регулювання. 1993 закінчилися переговори між об’єднаною Німеччиною та СРСР/РФ, що тривали від кін. 1980-х рр., про виплату гуманітар. допомоги колиш. примус. робітникам із СРСР. Для цього ФРН мала надати у розпорядження фондів «Взаєморозуміння і примирення», що мали бути створ. у Києві, Мінську, Москві, 1 млрд нім. марок. Указом КМ України від 16 липня 1993 засн. Укр. нац. фонд «Взаєморозуміння і примирення» та його регіон. представництва. До 1 вересня 1999 гуманітарні виплати в Україні отримали 631 375 осіб, на що виділено 377 407 тис. нім. марок. 1988 у Києві з ініціативи письменника і журналіста В. Литвинова та підтримки Рад. дит. фонду ім. В. Леніна проведено першу всесоюзну зустріч колиш. в’язнів нацист. концтаборів. Її учасники стали фундаторами засн. 1991 Укр. спілки малоліт. в’язнів нацист. концтаборів, 1998 створ. Укр. спілку в’язнів — жертв нацизму, що є офіц. виразником інтересів і колиш. О. 2000 ВР України ухвалила Закон «Про жертви нацистських переслідувань», де визначено правові, екон. й організац. засади держ. політики стосовно цієї категорії громадян, зокрема колиш. О., гарантовано їхній захист і збереження пам’яті про поневіряння та жертви. Під потужним міжнар. тиском 2000 у ФРН створ. фонд «Пам’ять, відповідальність та майбутнє», у заснуванні й діяльності якого взяла участь не лише держава, а й пром. кола Німеччини. Його завдання — виплата не гуманітар. допомоги, а саме компенсації колиш. примус. робітникам. До 2007, коли було офіційно завершено виплати, у понад 100 країнах світу 1,6 млн людей отримали загалом 4,37 млрд євро. Укр. нац. фонд «Взаєморозуміння і примирення» здійснив виплати 471 тис. претендентів, зокрема колиш. О. або їхнім спадкоємцям, у розмірі 867 млн євро.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю