Остафійчук Іван Васильович

Р. М. Яців

Остафійчук Іван Васильович

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Остафійчук Іван Васильович
Діяльність:: графік
Дата народження:: 28 лип. 1940

ОСТАФІЙЧУ́К Іван Васильович (28. 07. 1940, с. Тростянець, нині Коломий. р-ну Івано-Фр. обл.) — графік, живописець. Чоловік З. Остафійчук. Національна премія України імені Т. Шевченка (2007). Золота медаль 9-ї Міжнар. виставки в Брно (Чехословаччина, нині Чехія, 1980). Член НСХУ (1968). Закін. Львів. інститут прикладного та декоративного мистецтва (1966; викл. К. Звіринський, Л. Левицький, Я. Музика, Р. Сельський). Відтоді на творчій роботі. 1987–92 — в еміграції в Хорватії та Канаді. Від 1992 мешкає у Львові. Основні галузі — графіка, живопис, декор.-ужитк. мистецтво (текстиль, кераміка). Автор естампів, станк. графіки в автор. комбін. техніці, книжк. іл., полотен загострено-експрес. характеру. У формально-стил. вислові еволюціонував від неопримітивізму та неовізантизму до неоекспресіонізму. Творчість пронизана естетикою нар. культури, зокрема Гуцульщини. Проілюстрував новели В. Стефаника, драм. поему «На руїнах» Лесі Українки (1969), кн. «Карби» Марка Черемшини (1974; обидві — Київ), зб. віршів «Плесо» Д. Павличка (Л., 1984), «Слово о полку Ігоревім» (1985), «Сад нетанучих скульптур» Л. Костенко (1987; обидві — Київ), «Таке собі та інше» І. Калинця (Л., 1999). Учасник обл., всеукр., всесоюз., міжнар. мистецьких виставок від 1963. Персон. — у Львові (1978, 1980, 1986, 2002, 2005, 2010, 2021), Тернополі, Хмельницькому (обидві — 1980), Києві (2006), Заґребі (1987), Клівленді, Рочестері (обидві — 1988–89), Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Чикаґо (усі — 1990–91, США), Торонто (1988, 2002), Оттаві, Монреалі, Саскатуні (усі — 2002, Канада). Деякі твори зберігаються у Нац. худож. музеї України (Київ), Нац. музеї у Львові, Львів. галереї мистецтв, Музеї мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську, Терноп. ХМ, Канад.-Укр. мист. фундації в Торонто, Укр. музеї у Нью-Йорку.

Тв.: ліногравюри — «Аркан», «Рух — усе» (обидві — 1965), «Опришок», «Прометей», «Плач» (усі — 1968), «Ми — гуцули», «Селянин» (обидві — 1969), серія «Дилема» (1975), «Кассандра» (1983), «Гуцулка», «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима», «По селу», «Гуцул» (усі — 1985), «Тривога», «Вибух» (обидві — 1989), «Втеча» (1990), «Будяки», «Лілеї» (обидві — 1992), «Риби» (2004); офорти — «Полонина» (1970), «Довбуш. № 1–6» (1973), «Київська Русь», «Краєвид з маками, глечиком і медальйоном» (обидва — 1978); літографії — «Прихід велетів», «Стихія», «Мольфар», «Опришки», «Людина і худоба», «Гуцульські легенди» (усі — 1971); серії — «Подорож по Волині» (1974), «Літні враження» (1974–77; обидві — туш, перо, пензель), «Дилема. № 1–4» (мецо-тинто, ліногравюра), «Подорож до моря» (комбінована техніка; обидві — 1975), «Українські народні пісні» (1978), «Пори року» (1985), «Квіти» (2001); цикли — «Мандрівка в Батурин» (1983), «Українські народні пісні» (1989, монотипії), «Бойківська сага» (1980-і рр.), «Моя Україна» (2000-і рр.); живопис — «Бойкиня», «Нічний краєвид», «Бойківський краєвид», «Забави собак» (усі — 1983), «З драбиною», «Автопортрет», «Гуцулка», «Сосни», «Жінки» (усі — 1984), «Пастух» (1987), «Художник і модель» (1993), «Закохані і кава» (1997), «Лілії», «Квіти, птахи», «Перун у колі всесвіту», «Біля Трійці» (усі — 2001), «Стронцієва дорога» (2003), «Реквієм» (2005), «Рефлексії» (2014), «Іду з вогнем» (2015), «У леті часу» (2019); серії — «Дай їм спокій на віки вічні» (2014), «Дерево» (2015).

Літ.: Графіка Івана Остафійчука: Проспект виставки. К., 1978; D. Darewych. Ivan Ostafiychuk — Artist from Ukraine // Ukrainian Voice/Canadian Farmer. 1988, 11 Jan.; Попович В. Мистець оновлення — Іван Остафійчук // Сучасність. 1989. Ч. 1; Ivan Ostafiychuk: Catalogue. Toronto; Ontario, 1989; Ваврух М. Іван Остафійчук і його графічне мистецтво: Шляхи становлення та пошуки влас. стилю // Львів. нац. АМ. 2004. Вип. 15; Іван Остафійчук. Ретроспективна виставка графіки: Буклет. К., 2005; Яців Р. Мистецтво в «Моїй Україні» Івана Остафійчука // ЛУ. 2006, 16 лют.; Бесага М. Іван Остафійчук: джерела творчості: Альбом-монографія. К., 2013; Петрашик В. Остафійчукова винятковість лінії, форми, образу… // ОМ. 2021. Ч. 3.

Р. М. Яців

Додаткові відомості

Основні твори: ліногравюри — «Аркан», «Рух — усе» (обидві — 1965), «Опришок», «Прометей», «Плач» (усі — 1968), «Ми — гуцули», «Селянин» (обидві — 1969), серія «Дилема» (1975), «Кассандра» (1983), «Гуцулка», «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима», «По селу», «Гуцул» (усі — 1985), «Тривога», «Вибух» (обидві — 1989), «Втеча» (1990), «Будяки», «Лілеї» (обидві — 1992), «Риби» (2004); офорти — «Полонина» (1970), «Довбуш. № 1–6» (1973), «Київська Русь», «Краєвид з маками, глечиком і медальйоном» (обидва — 1978); літографії — «Прихід велетів», «Стихія», «Мольфар», «Опришки», «Людина і худоба», «Гуцульські легенди» (усі — 1971); серії — «Подорож по Волині» (1974), «Літні враження» (1974–77; обидві — туш, перо, пензель), «Дилема. № 1–4» (мецо-тинто, ліногравюра), «Подорож до моря» (комбінована техніка; обидві — 1975), «Українські народні пісні» (1978), «Пори року» (1985), «Квіти» (2001); цикли — «Мандрівка в Батурин» (1983), «Українські народні пісні» (1989, монотипії), «Бойківська сага» (1980-і рр.), «Моя Україна» (2000-і рр.); живопис — «Бойкиня», «Нічний краєвид», «Бойківський краєвид», «Забави собак» (усі — 1983), «З драбиною», «Автопортрет», «Гуцулка», «Сосни», «Жінки» (усі — 1984), «Пастух» (1987), «Художник і модель» (1993), «Закохані і кава» (1997), «Лілії», «Квіти, птахи», «Перун у колі всесвіту», «Біля Трійці» (усі — 2001), «Стронцієва дорога» (2003), «Реквієм» (2005), «Рефлексії» (2014), «Іду з вогнем» (2015), «У леті часу» (2019); серії — «Дай їм спокій на віки вічні» (2014), «Дерево» (2015).