Острог

ОСТРО́Г — місто Рівненського району Рівненської області. У липні 2019 з Остроз. міської ради обл. значення та Розваз. сільс. ради (див. Розваж) утвор. Остроз. міську громаду, до якої у червні 2020 приєднано Білашів. (із селами Дерев’янче, Радужне, Точевики), Бухарів. (із селами Завозів, Михалківці), Верхів. (із селами Лебеді, Шлях), Вілій., Вельбівнен. (із с. Бадівка), Грем’яц. (із селами Грозів, Михайлівка), Кутянків. (із селами Батьківці, Болотківці, Данилівка, Ілляшівка), Межиріц. (із селами Прикордонне, Слобідка), Милятин., Могилянів. (із с. Черняхів), Мощаниц. (із селами Волосківці, Кургани), Новомалин. (із с. Лючин), Новородчиц. (із селами Посива, Теремне), Оженин. (із селами Бродів, Країв, Стадники), Плосків. (із с. Завидів), Почапків., Сіянців. (із селами Кураж, Садки), Тесів. (із с. Хрінів), Україн. (із селами Бубнівка, Вишеньки, Гай, Дубини), Хорів. (із с. Бродівське) сільс. ради (див. також Межиріч, Милятин, Могиляни, Мощаниця, Новомалин, Оженин, Сіянці, Хорів). О. знаходиться у місці впадіння р. Вілія у Горинь (бас. Дніпра), за 48 км від Рівного, 3 км від м. Нетішин Шепетів. р-ну Хмельн. обл. та 12 км від залізнич. ст. Острог (с. Оженин). Площа 10,9 км². За переписом насел. 2001, проживала 14 801 особа (складає 114,0 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 15 195 осіб; переважно українці. Міста-побратими: Берунь (від 2005), Сандомир (від 2007), Гнєв (від 2017; усі — Польща), Моравський Берунь (від 2014; Чехія).

На сх. окраїні (Нове місто) досліджено поселення кін. 3 — поч. 2 тис. до н. е., 7–5 ст. до н. е.; у пд. частині (урочище Старий пляж) — поселення лендел., комарів., черняхів. культур і могилян. групи та поселення комарів. культури і могилян. групи. На вул. Замкова — городище літопис. міста Острога, що вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 1100, коли князю Давиду Ігоровичу передали у володіння кілька міст у Погорині. Давньорус. артефакти виявлено й у межах укріплень середньовіч. міста та на проспекті Незалежності. Міські пам’ятки архітектури: комплекс замку князів Острозьких (Мурована вежа, серед. 14 ст.; Кругла, або Нова башта, 16 ст.; церква-фортеця Богоявлення Господнього, 1521), костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (15–19 ст.), Луцька та Татарська надбрамні башти (обидві — 16 ст.; усі — нац. значення), синагога (17–18 ст.), костел і монастир капуцинів (1758), садиба князів Яблоновських, цвинтарна каплиця на вул. Татарська (обидві — 18 ст.), межовий стовп (18–19 ст.), будинок Остроз. гімназії (1876), житл. будинки на вул. Героїв Майдану, № 2, 4, 10, проспекті Незалежності, № 45 (усі — 19–20 ст.), дзвіниця церкви Богоявлення Господнього, Микол. каплиця (обидві — 1905), Свято-Воскресен. церква (1910; усі — місц. значення). 1981 створ. Острога міста Державний історико-культурний заповідник. Пам’ятки монум. мистецтва: погруддя Т. Шевченка (відкрито 1963 на місці, з якого 1846 поет оглядав Остроз. Успен. церкву, що згоріла 1889), пам’ятник князям Острозьким (встановлено 2000 на честь 900-річчя першої згадки про О.; обидві — місц. значення). Від 1983 охорон. статус мають пам’ятка садово-парк. мистецтва Острозький парк (6,6 га) та комплексна пам’ятка природи Дендропарк Остроз. держлісгоспу (0,6 га, вул. Академічна; обидві — місц. значення). Є Дендропарк істор.-культур. заповідника, Остроз. зона відпочинку (Верхів. лісництво), Лісопарк. частина міської зеленої зони (Новомалин. лісництво), парки «Ювілейний», «Сагайдачного» та «40-річчя Перемоги».

У Густин. літописі під 1340 вперше фігурує «князь Данило з О.» — родоначальник князів Острозьких. На місці давньорус. дитинця, спорудивши замок, вони сформували міське ядро, до якого прилягали укріплені Пригородок і власне місто. У 14 — серед. 17 ст. О. став одним із найбільших центрів Волині. У 1-й пол. 16 ст. проводили 2 щотижневих торги та 3 щоріч. ярмарки. Після укладення Люблін. унії 1569 О. відійшов до складу Польщі. 1585 надано Маґдебур. право. У цей період було 16 ремісн. цехів. Поступово виникли передмістя Загороддя (на поч. 17 ст. зведено вал із бастіонами), Татарське (Зарванське), Заріччя, Бельмаж; на правому березі Вілії (протилежному від замку) — Нове місто (Застав’я), що тривалий час було самостій. поселенням. Наприкінці 16 ст. чисельність насел. досягала бл. 5 тис.; у серед. 17 ст. — бл. 10 тис. осіб. Більшість мешканців становили українці. Проживали також поляки, татари, євреї. Діяли кілька православ. церков, катол. і юдей. громади, мечеть (від 1565). Бл. 1576 князь В.-К. Острозький заснував академію (її наук.-пед. традиції відроджено після відновлення незалежності України; нині «Острозька академія» Національний університет). При синагозі діяла вища школа рабинів, знач. розвиток якої розпочався наприкінці 16 ст. 1624–1773 функціонував єзуїт. колегіум; 1777–93 — греко-катол. василіян. школа. Тиражування книг здійснювали 2 друкарні. Саме з О. пов’язана найплідніша діяльність книгодрукаря І. Федорова. У 1590-х рр. звідси розпочалося козац.-селян. повстання на чолі із С. Наливайком. 1636 княгиня А.-А. Острозька-Ходкевич завдяки своїй антиправослав. діяльності спровокувала міське повстання, що було жорстоко придушене. Пізніше О. належав князям Заславським, Вишневецьким, Санґушкам; 1802–75 — Яблоновським. 1648, 1649, 1650, 1654 під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького місто здобували козац. загони. Унаслідок бойових дій воно значно занепало, а кількість жит. зменшилася до бл. 2 тис. осіб. 1670 підписано Остроз. угоду між польс. владою та представниками гетьмана М. Ханенка. 1747–1832 діяв монастир капуцинів; 1777–1809 — монастир кармелітів. Наприкінці 18 ст. в О. проживали бл. 4,7 тис. осіб. Після 2-го поділу Польщі 1793 відійшов до Рос. імперії. 1793–95 — у складі Заслав., 1795–96 — Волин. намісництв; 1796–1920 — Волин. губ. 1795–1925 — повіт. центр. У місті перебував великий рос. гарнізон. 1796–1825 діяла Волин. духовна семінарія. 1865 графиня А. Блудова стала фундаторкою Свято-Кирило-Мефодіїв. братства, при якому діяло кілька доброчин. і навч. закладів, зокрема й жін. училище. 1868 на базі дворян. училища створ. Остроз. прогімназію (від 1897 — г-зія), в якій навч. сходознавець, академік АН УРСР, дійс. чл. НТШ А. Кримський, дипломат, компарт. діяч, академік АН УРСР Д. Мануїльський, історик права, академік ВУАН І. Малиновський, генерал-хорунжий Армії УНР В. Сальський (обидва народилися в О.), мистецтвознавець П. Жолтовський, мовознавець М. Волинський, публіцист, поет, перекладач В. Боровик, громад.-політ. діячі Б. Козубський, М. М. Ковальський, М. Кривинюк, живописець, графік В. Константинов та ін. Від кін. 19 ст. більшість мешканців складали євреї: 1897 — 9208 осіб (при заг. кількості насел. 14 749 осіб), 1921 — відповідно 7991 (12 975). У 1909 засн. Братство ім. князів Острозьких, що займалося істор.-краєзн. і пам’яткоохорон. діяльністю. 1917 створ. товариство «Просвіта».

Від кін. того ж року — у складі УНР та Української Держави. У січні–лютому 1918, травні–серпні 1919, липні–вересні 1920 — під контролем більшовиків. У серпні 1919 — липні 1920 та від вересня 1920 — під владою Польщі. 1921–39 — місто Волин. воєводства; 1925–39 — Здолбунів. пов. 1925–39 діяв музей Й. Новицького. У вересні 1939 увійшли рад. війська. Від листопада того ж року — у складі Рівнен. обл.; 1940–62, 1965–95 — Остроз., 1962–64 — Гощан., від 2020 — Рівнен. р-нів. 1940–95 — місто рай., 1995–2020 — обл. значення. 1940–62, 1965–2020 — райцентр. Від 3 липня 1941 до 13 січня 1944 — під нім. окупацією. У передмісті нацисти створили табір для військовополонених. За час окупації в місц. ґетто вбили бл. 9 тис. євреїв. До серед. 1950-х рр. вело боротьбу оунів. підпілля.

Нині працюють Остроз. завод мінерал. води, підприємства «Трансформатор» (будівництво трубопроводів), «Зібарт» (виробництво опалювал., водонагрівал., твердопалив., піроліз., стал. котлів типу «Ziehbart»), «Дах» (виготовлення піщано-цемент. черепиці), швей. цех АТ «Рівнестиль» Львів. фірми «Тротолла» (пошиття верх. одягу). В О. — Остроз. вище профес. училище (веде історію від ПТУ № 13 і СПТУ № 28, що виникли відповідно 1968 і 1983, а 1997 були об’єднані), Остроз. обл. ліцей з посиленою військ.-фіз. підготовкою (засн. 2001), 2 заг.-осв. школи, г-зія, 2 дитсадки; Центр культури й дозвілля, 3 б-ки, школа мистецтв; обл. психіатр. лікарня, міські лікарня та центр первин. мед.-сан. допомоги. Газети: «Життя і слово», «Замкова гора». Здобули популярність аматор. колективи Центру культури й дозвілля: театр (кер. — М. Кінах), духовий оркестр (С. Бережнюк), хор (засл. працівник культури України М. Крет), вокал. тріо «Барви» (С. Поліщук), вокал.-інструм. гурт «Надія» (О. Скороход), гурт «Вечірня школа» (Н. Балаушко). Потреби вірян забезпечують 4 православ. парафії, громади УГКЦ, РКЦ, християн віри євангельської, баптистів і п’ятидесятників.

Серед видат. уродженців — правознавець, чл. Серб. АН і мистецтв Є. Спекторський, вчений-агроном С. Веремеєнко, ботанік Б. Заверуха, хімік О. Заречнюк, фахівець у галузі геодезії М. Відуєв, геолог Т. Ізотова, історик М. П. Ковальський, фізик С. Козицький, мовознавець В. Кульчинський; журналіст В. Болотнюк; графік, письменник М. Богданець, живописець О. Яновська, скульптор, графік Г. Кудрявченко, скульптор Л. Тирович; диригент, фольклорист П. Бігдаш-Бігдашев; політ. діяч, архівіст К. Ляхович; фехтувальниця О. Жовнір, футболіст, заслужений тренер України В. Косовський.