Острог

ОСТРО́Г — місто Рівненського ра­йону Рівненської області. У липні 2019 з Остроз. міської ради обл. значе­н­ня та Роз­ваз. сільс. ради (див. Роз­важ) утвор. Остроз. міську громаду, до якої у червні 2020 при­єд­нано Білашів. (із селами Дере­вʼянче, Радужне, Точевики), Бухарів. (із селами Завозів, Михалківці), Верхів. (із селами Лебеді, Шлях), Вілій., Вельбівнен. (із с. Бадівка), Гремʼяц. (із селами Грозів, Михайлівка), Кутянків. (із селами Батьківці, Болотківці, Данилівка, Іл­ляшівка), Межиріц. (із селами Прикордон­не, Слобідка), Милятин., Могилянів. (із с. Черняхів), Мощаниц. (із селами Волосківці, Кургани), Новомалин. (із с. Лючин), Новородчиц. (із селами Посива, Теремне), Оженин. (із селами Бродів, Країв, Стадники), Плосків. (із с. Завидів), Почапків., Сіянців. (із селами Кураж, Садки), Тесів. (із с. Хрінів), Україн. (із селами Бубнівка, Вишеньки, Гай, Дубини), Хорів. (із с. Бродівське) сільс. ради (див. також Межиріч, Милятин, Могиляни, Мощаниця, Новомалин, Оженин, Сіянці, Хорів). О. знаходиться у місці впаді­н­ня р. Вілія у Горинь (бас. Дні­пра), за 48 км від Рівного, 3 км від м. Нетішин Шепетів. р-ну Хмельн. обл. та 12 км від залізнич. ст. Острог (с. Оженин). Площа 10,9 км². За пере­писом насел. 2001, проживала 14 801 особа (складає 114,0 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 15 195 осіб; пере­важно українці. Міста-по­братими: Берунь (від 2005), Сандомир (від 2007), Гнєв (від 2017; усі — Польща), Моравсь­кий Берунь (від 2014; Чехія).

На сх. окраїні (Нове місто) досліджено поселе­н­ня кін. 3 — поч. 2 тис. до н. е., 7–5 ст. до н. е.; у пд. частині (ур­очище Старий пляж) — поселе­н­ня лендел., комарів., черняхів. культур і могилян. групи та поселе­н­ня комарів. культури і могилян. групи. На вул. Замкова — городище літопис. міста Острога, що вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 1100, коли князю Давиду Ігоровичу пере­дали у володі­н­ня кілька міст у Погорині. Давньорус. артефакти виявлено й у межах укріплень середньовіч. міста та на про­спекті Незалежності. Міські памʼятки архітектури: комплекс замку князів Острозьких (Мурована вежа, серед. 14 ст.; Кругла, або Нова башта, 16 ст.; церква-фортеця Богоявле­н­ня Господнього, 1521), костел Внебовзя­т­тя Пресвятої Діви Марії (15–19 ст.), Луцька та Татарська надбрамні башти (обидві — 16 ст.; усі — нац. значе­н­ня), синагога (17–18 ст.), костел і монастир капуцинів (1758), садиба князів Яблоновських, цвинтарна каплиця на вул. Татарська (обидві — 18 ст.), межовий стовп (18–19 ст.), будинок Остроз. гімназії (1876), житл. будинки на вул. Героїв Май­дану, № 2, 4, 10, про­спекті Незалежності, № 45 (усі — 19–20 ст.), дзвіниця церкви Богоявле­н­ня Господнього, Микол. каплиця (обидві — 1905), Свято-Воскресен. церква (1910; усі — місц. значе­н­ня). 1981 створ. Острога міста Державний історико-культурний заповід­ник. Памʼятки монум. мистецтва: погру­д­дя Т. Шевченка (від­крито 1963 на місці, з якого 1846 поет оглядав Остроз. Успен. церкву, що згоріла 1889), памʼятник князям Острозьким (встановлено 2000 на честь 900-річчя першої згадки про О.; обидві — місц. значе­н­ня). Від 1983 охорон. статус мають памʼятка садово-парк. мистецтва Острозький парк (6,6 га) та комплексна памʼятка природи Дендропарк Остроз. держлісгоспу (0,6 га, вул. Академічна; обидві — місц. значе­н­ня). Є Дендропарк істор.-культур. заповід­ника, Остроз. зона від­починку (Верхів. лісництво), Лісопарк. частина міської зеленої зони (Новомалин. лісниц­тво), парки «Ювілейний», «Сагайдачного» та «40-річчя Пере­моги».

У Густин. літописі під 1340 вперше фігурує «князь Данило з О.» — родоначальник князів Острозьких. На місці давньорус. дитинця, спорудивши замок, вони сформували міське ядро, до якого прилягали укріплені Пригородок і власне місто. У 14 — серед. 17 ст. О. став одним із найбільших центрів Волині. У 1-й пол. 16 ст. проводили 2 щотижневих торги та 3 щоріч. ярмарки. Після укладе­н­ня Люблін. унії 1569 О. ві­ді­йшов до складу Польщі. 1585 на­дано Маґдебур. право. У цей період було 16 ремісн. цехів. По­ступово виникли перед­містя Загоро­д­дя (на поч. 17 ст. зведено вал із бастіонами), Татарське (Зарванське), Заріч­чя, Бельмаж; на правому березі Вілії (протилежному від замку) — Нове місто (За­ставʼя), що тривалий час було само­стій. поселе­н­ням. На­прикінці 16 ст. чисельність насел. досягала бл. 5 тис.; у серед. 17 ст. — бл. 10 тис. осіб. Більшість мешканців становили українці. Проживали також поляки, татари, євреї. Діяли кілька православ. церков, катол. і юдей. громади, мечеть (від 1565). Бл. 1576 князь В.-К. Острозький заснував академію (її наук.-пед. традиції від­роджено після від­новле­н­ня незалежності України; нині «Острозька академія» Національний університет). При синагозі діяла вища школа рабинів, знач. роз­виток якої роз­почався на­прикінці 16 ст. 1624–1773 функціонував єзуїт. колегіум; 1777–93 — греко-катол. василіян. школа. Тиражува­н­ня книг здійснювали 2 друкарні. Саме з О. повʼязана найплідніша діяльність книго­друкаря І. Федорова. У 1590-х рр. звідси роз­почалося козац.-селян. пов­ста­н­ня на чолі із С. Наливайком. 1636 княгиня А.-А. Острозька-Ходкевич завдяки своїй антиправослав. діяльності спровокувала міське пов­ста­н­ня, що було жорстоко придушене. Пізніше О. належав князям Заславським, Вишневецьким, Санґушкам; 1802–75 — Яблоновським. 1648, 1649, 1650, 1654 під час Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького місто здобували козац. загони. Унаслідок бо­йових дій воно значно занепало, а кількість жит. зменшилася до бл. 2 тис. осіб. 1670 під­писано Остроз. угоду між польс. владою та пред­ставниками геть­мана М. Ханенка. 1747–1832 діяв монастир капуцинів; 1777–1809 — монастир кармелітів. На­прикінці 18 ст. в О. проживали бл. 4,7 тис. осіб. Після 2-го поділу Польщі 1793 ві­ді­йшов до Рос. імперії. 1793–95 — у складі Заслав., 1795–96 — Волин. намісництв; 1796–1920 — Волин. губ. 1795–1925 — повіт. центр. У місті пере­бував великий рос. гарнізон. 1796–1825 діяла Волин. духовна семінарія. 1865 графиня А. Блудова стала фундаторкою Свято-Кирило-Мефодіїв. братства, при якому діяло кілька доброчин. і навч. закладів, зокрема й жін. училище. 1868 на базі дворян. училища створ. Остроз. прогімназію (від 1897 — г-зія), в якій навч. сходо­знавець, академік АН УРСР, дійс. чл. НТШ А. Кримський, дипломат, компарт. діяч, академік АН УРСР Д. Мануїльський, історик права, академік ВУАН І. Малиновський, генерал-хорунжий Армії УНР В. Сальський (обидва народилися в О.), мистецтво­знавець П. Жолтовський, мово­знавець М. Волинський, публіцист, поет, пере­кладач В. Боровик, громад.-політ. діячі Б. Козубський, М. М. Ковальський, М. Кривинюк, живописець, графік В. Кон­стантинов та ін. Від кін. 19 ст. більшість мешканців складали євреї: 1897 — 9208 осіб (при заг. кількості насел. 14 749 осіб), 1921 — від­повід­но 7991 (12 975). У 1909 засн. Братство ім. князів Острозьких, що за­ймалося істор.-краєзн. і памʼятко­охорон. діяльністю. 1917 створ. товариство «Просвіта».

Від кін. того ж року — у складі УНР та Української Держави. У січні–лютому 1918, травні–серпні 1919, липні–вересні 1920 — під контро­лем більшовиків. У серпні 1919 — липні 1920 та від вересня 1920 — під владою Польщі. 1921–39 — місто Волин. воєводства; 1925–39 — Здолбунів. пов. 1925–39 діяв музей Й. Новицького. У вересні 1939 уві­йшли рад. війська. Від листопада того ж року — у складі Рівнен. обл.; 1940–62, 1965–95 — Остроз., 1962–64 — Гощан., від 2020 — Рівнен. р-нів. 1940–95 — місто рай., 1995–2020 — обл. значе­н­ня. 1940–62, 1965–2020 — райцентр. Від 3 липня 1941 до 13 січня 1944 — під нім. окупацією. У перед­місті нацисти створили табір для військовополонених. За час окупації в місц. ґетто вбили бл. 9 тис. євреїв. До серед. 1950-х рр. вело боротьбу оунів. під­пі­л­ля.

Нині працюють Остроз. завод мінерал. води, під­приємства «Транс­форматор» (будівництво трубо­проводів), «Зібарт» (виробництво опалювал., водона­грівал., твердопалив., піроліз., стал. котлів типу «Ziehbart»), «Дах» (виготовле­н­ня піщано-цемент. черепиці), швей. цех АТ «Рівнестиль» Львів. фірми «Тротол­ла» (поши­т­тя верх. одягу). В О. — Остроз. вище профес. училище (веде історію від ПТУ № 13 і СПТУ № 28, що виникли від­повід­но 1968 і 1983, а 1997 були обʼ­єд­нані), Остроз. обл. ліцей з посиленою військ.-фіз. під­готовкою (засн. 2001), 2 заг.-осв. школи, г-зія, 2 дитсадки; Центр культури й до­зві­л­ля, 3 б-ки, школа мистецтв; обл. психіатр. лікарня, міські лікарня та центр первин. мед.-сан. допомоги. Газети: «Життя і слово», «Замкова гора». Здобули популярність аматор. колективи Центру культури й до­зві­л­ля: театр (кер. — М. Кінах), духовий оркестр (С. Бережнюк), хор (засл. працівник культури України М. Крет), вокал. тріо «Барви» (С. Поліщук), вокал.-інструм. гурт «Надія» (О. Скороход), гурт «Вечірня школа» (Н. Балаушко). Потреби вірян забезпечують 4 православ. парафії, громади УГКЦ, РКЦ, християн віри євангельсь­кої, баптистів і пʼятидесятників.

Серед видат. уродженців — право­знавець, чл. Серб. АН і мистецтв Є. Спекторський, вчений-агроном С. Веремеєнко, ботанік Б. Заверуха, хімік О. Заречнюк, фахівець у галузі геодезії М. Від­уєв, геолог Т. Ізотова, історик М. П. Ковальський, фізик С. Козицький, мово­знавець В. Кульчинський; журналіст В. Болотнюк; графік, письмен­ник М. Бог­данець, живописець О. Яновська, скульптор, графік Г. Кудрявченко, скульптор Л. Тирович; диригент, фольклорист П. Бігдаш-Бігдашев; політ. діяч, архівіст К. Ляхович; фехтувальниця О. Жовнір, футболіст, заслужений тренер України В. Косовський.