Оттони

ОТТО́НИ  — відома одеська родина. Веде свою історію від ресторатора Цезаря (Сезар; ? — 1860), який переїхав з Франції в Одесу на поч. 1820-х рр. Завдяки своїм підприємниц. і кулінар. здібностям здобув шанобливе ставлення серед відомих людей того часу. Його згадував О. Пушкін у додатках до роману «Евгений Онегин» («От­рывки из путешествия Онегина», 1833). Про нього схвально висловлювалися письменники М. Гоголь, Г. Данилевський, Б. Маркович. Про ресторатора Цезаря та сина

Людвіга Цезаровича (Людовик-Сезар; 1822, Франція — 1894, Одеса), який став визнач. одес. архітектором, залишив спогади історик О. Де-Рібас («Старая Одесса: Исторические очерки и воспоминания», О., 1913). Людвіг здобув освіту в королів. худож. школі у м. Бонн (Німеччина), стажувався в Алжирі та на Пд. Франції. Виконавши проект театру, 1850 отримав від С.-Пе­тербур. АМ звання неклас. художника та фактично офіц. дозвіл займатися архіт. діяльністю у Рос. імперії. Спочатку дотримувався принципів ампіру. В Одесі перебудував влас. будинок на розі провулка Казармений, № 2 і вул. Надеждинська (первісна будівля виконана у 1810-х рр. арх. Д. Фраполлі й інж. І. Кругом). Розквіт творчості припадає на 1840–50-і рр., коли він майстерно оперував стильовими формами франц. бароко та рококо. Серед найважливіших архіт. творів — особняк Абомелика на розі вул. Надеждинська, № 18 і провулка Малий, № 4 (серед. 19 ст., спів­автор К. Даллаква), гол. і госп. корпуси палац. комплексу князя Гагаріна на Ланжеронів. узвозі (1842–50), палац негоціанта Абази на розі вул. Пушкінська, № 9 і Грецька, № 16 (1856–58), палац купця Маразлі на розі вул. Пушкінська, № 4 і Дерибасівська, № 8 (1856). У серед. 19 ст. брав участь в опорядженні палацу Толстого у Сабанєєвому провулку над Військ. балкою (автор Дж. Торічеллі, 1830). У наступні десятиріччя продовжував займатися приват. практикою, але його будівлі вже мало чим вирізнялися від споруд рядових майстрів. Тоді використовував загальноприйняті форми неорос. стильового напряму, неоренесансу та необароко, про що свідчать такі роботи: Успен. церква і будинок притчу на вул. Преображенська, № 70 (1855–69, оздоблювал. роботи завершено 1875), грец. дівоче училище Родоконакі на вул. Троїцька, № 37а (1874), прибутк. будинок Баржанської на розі вул. Рішельєвська та Троїцька, № 35, прибутк. будинок Дмитренка на вул. Базарна, житл. будинок Барського у Базарному провулку (усі –1875), полог. притулок на розі вул. Старопортофранківська та Градоначальницька (1876, спів­автор Д. Тележинський), будинок Гольдмана на вул. Манежна, № 10 (1887), житл. флігель на вул. Мала Арнаутська, № 110 (1888), особ­няк Чижевича на вул. Садова, № 8, прибутк. будинок на вул. Херсонська, № 18 (обидва — 1893). Був співзасн. Одес. товариства красних мистецтв (1865), дійс. чл. Товариства с. господарства (1850-і рр.), Одес. товариства історії та старожитностей (від 1860-х рр.), чл. Товариства на користь французів в Одесі (від 1867) й Одес. міського кредит. товариства. Обирався гласним 1-ї міської думи, в якій належав до постій. ревізій. комісії (від 1873) та комісії з асфальту (від 1874). Архітектором став також і один з внуків Цезаря —

Генрих Людвігович (Анрі-Сезар; ?, Одеса — ?). Працював в Одесі наприкінці 19 ст. Використовував стильові форми неоренесансу, нео­бароко та неоготики. Серед реаліз. проектів — прибутк. і житл. будинки на розі вул. Троїцька, № 35 та Рішельєвська, № 37а (1875), притулок для старих при катол. парафії (1880-і рр.), флігелі на вул. Надеждинська, № 7 (1881), особняк на вул. Садова, № 8, прибутк. будинок Маврокордато у провулку Казармений, № 4 (обидва — 1885), богадільня Стурдзов. громади на вул. Базарна, № 4 (1887), будинки Вайнгорта на вул. Пушкінська, № 30, Пономаренка на вул. Ризівська, № 7 (обидва — 1890), на вул. Дігтярна, № 23, Коремненштейна на вул. Княжа, № 23 (обидва — 1892), Пастухова на вул. Базарна, № 41, Благіна на вул. Воронцовська, № 21, Іоффе на розі вул. Канатна і Старопортофранківська, Гайченка на розі вул. Ямська і провулка Різдвяний, Дем’янова на розі вул. Розкидайлівська та провулка Білявський, № 25/1, Сакеларі на розі вул. Південна і Розкидайлівська, № 12, Градника у провулку Трикутний, № 12, Гайченка на розі вул. Ямська та провулка Різдвяний, Ніколаєва на вул. Мала Арнаутська, № 22, Штейнгауза на вул. Канатна, № 55, Спектора на вул. Успенська, № 123 (усі — 1894). Ін. внук Цезаря —

Лев Людвігович (Леон-Сезар; 28. 07. 1859, Одеса — 12. 01. 1916, Париж) — був математиком. 1878–80 навч. у Політех. школі в париз. передмісті Палезо; відтоді — у Школі мостів і доріг у м. Шам-сюр-Марн (Франція), де й працював. 1882 у Сорбон. університеті захистив дис. «Recherches Sur Les Inté­grales Algébriques Des Équations Différentielles Linéaires À Coefficients Rationnels» («Дослідження алгебричних інтегралів диференціальних рівнянь з раціональними коефіцієнтами»). Наукові дослідження: алгебрична геометрія, диференціал. рівняння, лінійна алгебра. Брав участь у Міжнар. матем. конгресах (1897, 1900, 1904, 1908). Серед праць — «Sur La Théorie Des Équations Différentielles Du Premier Ordre Et Du Premier Degré» (1891), «Sur La Representation Des Courbes Gauches Algebriques» (1896), «Sur Les Formes Quaternai­res À Deux Séries De Variables: Appli­cations À La Géométrie Et Au Calcul Intégral» (1901), «Sur Les Formes Mixtes» (1905), «Notice Sur Les Recherches Mathématiques» (1913). Нагородж. орденом Почес. Легіону (1902).

Рекомендована література

1. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця 18 — початку 20 століть. К., 1999.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю