Охтирка

ОХТИ́РКА — місто Охтирського ра­йону Сумської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця України (від 2001) та почесну від­знаку «Місто-герой України» (від 24 березня 2022; за по­двиг, масовий героїзм і стійкість громадян, проявлених під час від­січі рос. зброй. агресії). У жовтні 2019 з Охтир. міської ради обл. значе­н­ня (з селами Велике Озеро, Залужани, Козятин, При­стань) та Староіванів. сільс. ради Охтир. р-ну (з селами Будне, Климентове, Піски, Поділ, Сосонка) утвор. Охтир. міську громаду (82,8 км², 2020 — 48 221 особа). О. знаходиться на Слобожанщині, на лівому березі Ворскли (притока Дні­пра), за 351 км від Києва, 121 км від Харкова, 100 км від Полтави та 83 км від обл. центру. У межах міста протікають також річки Охтирка та Гусинка. Озера: Чернецьке, Ігнаткове, Біле, Зелене, Чисте, Мошенське, Соснове, Велике Соснове, Без­імен­не. Пл. міста 31,86 км². За пере­писом насел. 2001, проживала 49 721 особа (складає 98 % до 1989): українці (87,9 %), росіяни (8,2 %), азербайджанці, білоруси, вірмени, грузини, євреї, молдовани, татари, роми, поляки, німці; станом на 1 січня 2021 — 47 216 осіб. Проходять автомобіл. шляхи нац. значе­н­ня: Суми–Харків і Бєлгород–Лохвиця. Залізнична станція (від­крита 1895). Досліджено залишки поселень доби неоліту та бронзи. У давні часи на цих землях мешкали осілі землероб.-скотар. племена скіфів; у період Київ. Русі до монголо-татар. навали були словʼян. прикордон­ні укріпле­н­ня. 1641 на г. Охтир укр. козаки під керівництвом польс. урядника С. Кульчевського збудували прикордон­ну фортецю Охтирськ. Від 1647 — край. пд.-зх. пункт Бєлгород. оборон. лінії Моск. царства. Від 1650 тут функціонував сторож. пункт. Згодом пере­селенці з Прав­обереж. України заснували поселе­н­ня О., а монахи Лебедин. Свято-Троїц. монастиря — Охтир. Свято-Троїц. монастир. У серед. 1650-х рр. споруджені нові укріпле­н­ня. 1655–1765 — полк. місто. 1675 при Микол. церкві від­крито першу на Слобожанщині школу. На­прикінці 17 — 18 ст. О. стала знач. ремісн. і торг. центром. Тут працювали заводи з виготовле­н­ня цегли, посуду та вікон. скла, поташу, селітри. 1718 засн. першу в Україні тютюн. мануфактуру. Мешкало багато гончарів, теслярів, бондарів, килимарів, кравців, шевців. О. славилася виробництвом гарус. керизеї, з якої шили плахти. Щорічно в місті проводили 4 ярмарки, на яких торгували сукон. та шовк. виробами, кіньми, великою рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, заліз. і деревʼя­ним посудом. 1732 при церквах діяло 4 школи. 1764–65, 1770 в О. пере­бував укр. філософ-просвітитель Г. Сковорода. 1765–80, 1796–1835 — у складі Слобід.-Укр., 1835–1925 — Харків. губ.; 1780–96 — Харків. намісництва. 1765–79 — центр провінції, 1780–1923 — повіту. 1765 Охтир. слобід. козац. полк пере­формовано в гусарський. У ньому служили учасник боїв з наполеонів. військами Д. Давидов, поет М. Лермонтов, композитор О. Алябʼєв, декабрист А. Мурав­йов. 1790 від­крито мале нар. училище. У 19 ст. адміністративно О. була роз­ділена по р. Охтирка на пд. і пн. частини, що складалися з 10-ти сотень. До міста були зараховані слобода Гусинська та х. Мошенський. 1815 працювали 3 салоплавил., 2 екіпаж., 2 цегл. заводи та каретне під­приємство. 1874 засн. чол., 1875 — жін. гімназії; 1896 — міську бібліотеку-читальню. У місті минули дит. роки художника В. Сєрова. В Ох­тир. бурсі навч. поет П. Грабовський; в Охтир. духов. училищі — філософ М. Антонович; в Охтир. гімназії — письмен­ник, пере­кладач, літературо­знавець, мово­знавець, громад. діяч Б. Антоненко-Давидович, поет, літературо­знавець, літ. критик М. Зеров, прозаїк, поет, публіцист Микола Хвильовий, авіакон­структор М. Гуревич, бандурист В. Ємець, мистецтво­знавець С. Таранушенко. За Всерос. пере­писом насел. 1897, проживали 23 399 осіб: українців — 87,14 %, росіян — 11,13 %, євреїв — 0,72 %, поляків — 0,36 %, татар — 0,32 %. 1903 діяли 2 друкарні, 6 цегл., 2 миловар., 2 свічк. заводи, вос­кобійня, бійня та ковбасна ф-ка. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920 від­крито пед. технікум і нар. муз. школу. У квітні–листопаді 1923 — у складі Богодухів., від­тоді до червня 1925 — Охтир., 1925–30 — Харків. округ; 1932–39 — Харків., від 1939 — Сум. обл. Від 1923 — райцентр. 1925 введено в дію чавун­но-ливар. завод (1993–2012 — «Нафто­пром­маш»); у 1930-х — на поч. 1940-х рр. — труболивар. завод, взут­тєву та швейну ф-ки. Значну художню цін­ність мали скатертини, серветки, купони жін. блуз, рушники, постіл. білизна та ін. вироби Охтирської фабрики художніх виробів ім. 15 років Жовтня (засн. 1927 як артіль, від 1961 — ф-ка). Від 1930 функціонував Охтирсь­кий робітничо-селянський пере­сувний театр (1945 пере­ведено до Тернополя; див. Тернопільсь­кий академічний обласний драматичний театр ім. Т. Шевченка). Під час організованого рад. владою голодомору 1932–33 померло щонайменше 2746 осіб. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від 14 жовтня 1941 до 25 серпня 1943 — під нім. окупацією. 1943 бої на охтир. напрямку були частиною завершал. етапу Курс. битви. У серпні того ж року під час визволе­н­ня О. від­значилися Герої Рад. Союзу О. Бар­данов, О. Гайдаш, Г. Головін, І. Терещук та ін. Тут загинув Герой Радянського Союзу Т. Позолотін. 1959 засн. Охтир. ТЕЦ. 1961 на базі нафт. і газових родовищ створ. Охтир. нафто­промисел (див. «Охтирканафтогаз»). 1975–2020 О. мала статус міста обл. значе­н­ня. Від 24 лютого до 27 березня 2022 тривали бої за місто та Охтир. р-н між укр. військовими та рос. окупантами. У цей період О. за­знала багатораз. об­стрілів і бомбардувань. Загалом було вбито понад 110 українців (з них понад 30 цивільних), поранено 86 осіб (більшість цивільні). 2 березня присвоєно зва­н­ня Героя України командиру міської військ. частини Д. Дикому, 12 березня — старшому бо­йовому медику І. Дерусовій. 3 березня 2022 у лікарні Полтави помер живописець, графік О. Тарасенко, який під час бою побл. О. отримав осколк. поране­н­ня.

На поч. 2022 працювали під­приємства харч. галузі: пивовар. завод, мʼясо­комбінат, сирокомбінат, хлібокомбінат, комбінат хлібо­продуктів, молочна пром. компанія «Славія». Функціонували 10 закладів заг. серед. освіти, 9 дитсадків, міський Центр поза­шкіл. освіти «Мала АН учнів. молоді», ДЮСШ, Центр профес.-тех. освіти, фаховий коледж Сум. аграр. університету, філія Сум. університету; Охтирський міський крає­­знавчий музей, міський Центр культури і до­зві­л­ля «Кнєжа» (з філіями у селах Сосонка та Стара Іванівка), 5 б-к, дит. муз. школа ім. П. Білин­ника, дит. художня школа ім. Т. Шевченка; міський Центр первин. мед.-сан. допомоги, рай. лікарня, міська стоматол. поліклініка. Готелі: «Нафтовик», «Прага», «Палац», «Офелія», «Як вдома», «Дубрава». Здобули популярність оркестр духових інструментів (кер. — засл. арт. України В. Петрик), вокал. ансамбль «Барви» (О. Ходунай), ансамбль укр. пісні «Калина» (засл. працівник культури України К. Макаренко), хор. колектив ветеранів вій­ни, праці та військ. служби (О. Кравченко; усі — народні); вокал. ансамблі «Крошки» (Л. Крошка), «Колорит» (А. Сосєдко) та ансамбль класич. танцю «Арабески» (засл. працівник культури України З. Наклицька; усі — заслужені). 2008 засн. клуб любителів мистецтв «Сокіл», який обʼ­єд­нує твор. особистостей громади. Газети: «Прапор пере­моги» (міськра­йон­на), «Роксолана максі», «Город А». Від 1980 веде свій від­лік футбол. клуб «Нафтовик». Парки: «Міський» та «Юрського періоду». Реліг. громади: 7 православних, 5 проте­стантсь­ких, 1 греко-католицька, 1 юдейська. Памʼятки архітектури: нац. значе­н­ня — Покров. собор (1753–68), Введен. церква-дзвіниця (1784), церква Різдва Христового (1825), Михайлів. церква (1884); місц. — Мироносиц. церква (1822) з дзвіницею та брамою (2-а пол. 19 ст.), повіт. училище (1830-і рр. — 1901), торг. та житл. будинки купця Ф. Курила, офіцер. зі­бра­н­ня (усі — кін. 19 ст.), Спасо-Преображен. церква (1907), Георгіїв. церква (1908), будинок електро­станції (1909), особняк на вул. Незалежності, № 4 (1910), Нар. будинок (1911–14), будинки священиків Георгіїв. і Микол. церков, купец. торг. будинок, приміще­н­ня музею, чол. і жін. гімназії (усі — поч. 20 ст.). У березні 2022 внаслідок авіац. бомбардува­н­ня рос. агресором за­знали руйнувань багато будівель, зокрема й приміще­н­ня міськради, рай. Будинок культури (Нар. дім) і музей; зруйновано залізничну станцію та ТЕЦ. 17 травня ворог випустив 5 ракет по цивіл. обʼєктах, зокрема й по дитсадку «Казка». Серед видат. уродженців — гравер Г. Сребреницький (2-а пол. 18 ст.), архітектор П. Ярославсь­кий (2-а пол. 18 — поч. 19 ст.), мово­­знавець Д. Борзенков, фармаколог, фармацевт Є. Гордієнко, поет Я. Щоголів, композитор, піаніст А. Гус­саковський (усі — 19 ст.); економіст, чл.-кор. АН УРСР О. Нестеренко, фахівець у галузі молекуляр. біо­логії, чл.-кор. НАНУ О. Корнелюк, фахівець у галузі лісівниц­тва, селекції та генетики, академік УААН І. Патлай, культуролог, чл.-кор. НАМУ В. Шейко; фізики М. Айзацький, А. Шаталов, матеріало­­знавець М. Сліпченко, математик О. Нерух, гірн. інженер С. Борисенко, геолог О. Ємець, хімік С. Колісник, гідробіо­лог, радіо­еколог М. Кузьменко, біо­хімік Н. Субота, фахівець у галузі лісівництва і дендрології А. Гурський, фахівець у галузі механізації с. господарства В. Корабельський, селекціонер Г. Кучмай, агроном, економіст, публіцист А. Терниченко, агроном М. Шевченко, економісти В. Клочко, А. Радченко, фахівець у галузі транс­порту Є. Милославський, хірург М. Дрюк, дерматовенеролог Б. Задорожний, епідеміолог, імунолог О. Карабан, патофізіолог М. Клименко, травматолог-ортопед Л. Науменко, терапевт І. Топчій, психолог В. Клименко, історик В. Без­драбко, літературо­­знавець, поетеса Іван­на Чорно­бривець (О. Сулима-Блохин), педагог М. Подберезський, філософ А. Швецова, археолог, музеє­знавець Михайло та його сес­тра пере­кладачка, музеє­знавець Євгенія Рудинські, етно­граф, мистецтво­знавець В. Білецька, мистецтво­знавець М. Чернова, етно­граф, крає­знавець О. Твердохлібов; поет, прозаїк, публіцист, політ. діяч Іван Багряний, письмен­ник, гончар В. Рисцов (засл. діяч мистецтв України), письмен­ниця, пере­кладачка К. Гловацька, журналіст, діяч кооп. руху С. Бородаєвський, шаховий композитор, журналіст, письмен­ник В. Капуста; живописці Н. Вергун (нар. художник України), А. Бабич, В. Жажкова, С. Степанов, скульпторка, графік і художник театру І. Голець, художник театру, живописець Б. Данченко, живописець, графік М. Ісіченко, скульптор, живописець, графік О. Калашник, графік І. Мандрика; спів­аки П. Білин­ник (нар. арт. СРСР), П. Дорохова (нар. арт. Казах­стану, засл. працівник культури України), Є. Петренко (засл. діяч мистецтв РРФСР); актор А. Під­лісний (нар. арт. України), режисер О. Ріпко (засл. діяч мистецтв УРСР); легко­атлетка (біг) Т. Головченко, спів­ак, спортс­мен (планер. спорт) В. Гончаренко; військ. діяч Української Держави О. Ліницький, учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу Ю. Горбушко, С. Дикалов, захисник держ. суверенітету та територ. цілісності України, Герой України О. Бринжала. У старших класах охтир. школи навч. актор, нар. арт. України Ю. Попов. З О. повʼязані життя та діяльність художника, культур. діяча К. Власовського; акторів В. Шептекіти (нар. арт. України), Г. Голець, бандуриста, майстра з виготовле­н­ня бандур Ф. Доробітька; Героїв Рад. Союзу О. Гангаєва, П. Леденьова, В. Симона (також мав зва­н­ня засл. учителя УРСР). В місті бували Т. Шевченко, живописець, графік К. Трутовський, письмен­ник А. Чехов, фольк­ло­рист, академік ВУАН, дійс. чл. НТШ М. Сумцов та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю