Очаків

ОЧА́КІВ — місто Миколаївської області. Має статуси курорт. насел. пункту (від 1996) й істор. насел. місця України (від 2001). У червні 2020 з Очаків. міської ради обл. значе­н­ня і Покров. сільс. ради Очаків. р-ну утвор. Очаків. міську громаду (295 км², 14 621 особа, належать села Василівка, Покровка, Покровське), що у липні того ж року була зарахована до Микол. р-ну. О. знаходиться на пн. березі Дні­провсько-Бузького лиману, побл. його впаді­н­ня у Чорне море, за 59 км від Миколаєва. Пл. міста 12,49 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 16 929 осіб (складає 89,2 % до 1989): українці (78,19 %), росіяни (18,38 %), білоруси (0,88 %), молдовани (0,56 %), вірмени (0,33 %), болгари (0,19 %); станом на 1 січня 2021 — 13 927 осіб. Функціонально існує роз­поділ на Старе місто, Новий район, пром. і курортну зони. Серед міст-по­братимів — Огулин (Хорватія; від 2012), Біньяміна-Ґіват Ада (Ізраїль), Каспичан (Болгарія; обидва — від 2013), Гостомель (нині смт Бучан. р-ну Київ. обл.; від 2016). До віролом. нападу РФ на Україну 24 лютого 2022 під­приємство «Нібулон» забезпечувало водне сполуче­н­ня О. з Кінбурн. косою та Миколаєвом. Памʼятки археології: городище Очаків (1 ст. до н. е. — 3 ст. н. е.), поселе­н­ня Очаків ІІ (6 ст. до н. е.), поселе­н­ня Очаків ІІІ (6–3 ст. до н. е.). На думку деяких дослідників, на місці О. було укріпле­н­ня Алектор, про яке згадує давньогрец. філософ Діон Хрисостом (від­відав м. Ольвія у 99; див. «Ольвія» Національний історико-археологічний заповід­ник). У 2-й пол. 13 — 14 ст. тер. сучас. міста належала правителям Золотої Орди, від 1420-х рр. — Великого князівства Литовського. За наказом князя Вітовта тут була збудована фортеця Дашев, що вперше згадується під 1431. Згодом над цими землями від­новили контроль крим. хани. 1492 засн. татар. фортецю Джан-Керман (у перекл. з тюрк. — Нова фортеця). При­близно ж на цей період припадає виникне­н­ня назви О., що походить, ймовірно, від тюрк. слова оджак (вогнище). Від 2-ї чв. 16 ст. базувалася турец. фортеця Озі-Кале (Озі — тюрк. назва Дні­пра). 1570 О. став центром санджаку, 1599 — Очаківсько-Сілі­стрій. ейялету. Через небезпеку ворожого нападу резиденція управителя ейялету містилася не в О., а в Сілістрі (нині місто в Болгарії). У 1620-х рр. до фортеці Озі-Кале добудовано цитаделі Орта-паланка (Середин­на фортеця) та Гасан-паша-паланка (за імʼям будівничого). Побл. укріплень у перед­містях мешкали валахи, молдовани й ногайці. Додатково на низькому мисі турец. інженери спорудили Малу фортецю (Кючюк-Гасан-паша), а на протилеж. березі Дні­пров.-Бузького лиману — фортецю Кильбурун (Кінбурн). Побл. О. на рейді стояло багато галер, що разом з фортецями могли здійснювати об­стріл ворожих суден. 1651 та в ін. роки тут побував турец. держ. діяч, мандрівник, богослов Евлії Челебі, який залишив важливі спогади. Тривалий час очаків. гарнізон виконував зав­да­н­ня з пере­шкоджа­н­ня виходу козац. флотилій із Дні­провсько-Бузького лиману в Чорне море. Укр. козаки багаторазово, зокрема й 1523, 1660, 1688, 1692, 1694 здійснювали успішні напади на О., роз­громлювали турец. залогу та поверталися з числен. полоненими та цін­ними товарами. Під час козац. походів знач. мірою себе проявили Д. Вишневецький та І. Сірко. На поч. 18 ст. через за­грозу, окрім козац. рейдів, штурмів рос. регуляр. армією навколо комплексу очаків. фортець споруджено земляні укріпле­н­ня бастіон. типу.

У липні 1737 після дводен. облоги рос. війська під командува­н­ням генерал-фельдмаршала Б.-К. Мініха взяли О. під свій контроль та утримували до 1738. За Белґрад. мирним договором 1739, залишився за Осман. імперією. У 1740–50-х та 1780-х рр. за участі франц. інженерів очаків. укріпле­н­ня реконстру­йовано. У 2-й пол. 18 ст. навколо перед­мість зведено вал. У цей період О. був знач. екон. осередком, сюди при­їжджали торгувати також і українці. Під час рос.-турец. вій­ни 1787–91 рос. військо на чолі з генерал-фельд­маршалом Г. Потьомкіним на­прикінці червня 1788 після вимушеного від­ходу турец. кораблів почало облогу О. У грудні того ж року, за­знавши великих втрат, рос. військовики після вдалого штурму захопили місто; турец. гарнізон і мешканці були знищені майже повністю. У мор. боях і штурмі фортеці брали участь козац. загони на чолі з С. Білим, А. Головатим, З. Чепігою. Завершал. етапом стало рівня­н­ня із землею міста та руйнува­н­ня укріплень (вціліли Мала фортеця і роз­ташована в ній мечеть, а також християн. церква, яку знесли 1808). За Яс­ським мирним договором 1791, навколишні землі ві­ді­йшли до Рос. імперії. 1795 знову затверджено міський статус. 1795–96 — у складі Вознесен. намісництва; 1797– 1802 — Новорос., 1802–03 — Микол., 1803–1919 — Херсон. губ.; 1825–1920 — Одес. пов. Від 1803 — заштатне місто. 1830 в О. народився художник-мариніст Р. Судковський (зберігся будинок на вул. Спаська, № 4, де він жив; 1982 у приміщен­ні колиш. військ. казарм засн. Очаківський музей мариністичного живопису ім. Р. Судковського). Під час Крим. вій­ни 1853–56 англо-франц. флот двічі бомбардував О. У 19 ст., з роз­витком Одеси, О. втратив значе­н­ня торг. порту, до його при­стані заходили лише риболовец. судна. У 1870-х рр. засн. кілька пром. під­приємств. До поч. 1880-х рр. побл. О. спорудили кілька берег. артилер. батарей, зокрема й Миколаївську на штуч. о-ві між містом і Кінбурн. косою (від 1921 — о-в Первомайський). У місті почав базуватися великий військ. гарнізон. Від­тоді донині О. є потуж. військ. центром. У лютому 1906 тут проходив суд над П. Шмідтом та ін. учасниками пов­ста­н­ня на крейсері «Очаків».

У листопаді 1917 — січні 1918, березні–квітні 1918 О. пере­бував під владою УНР, квітні–листопаді 1918 — Української Держави. У січні–березні 1918, березні–серпні 1919 — під контролем більшовиків; у березні–листопаді 1918 — австро-нім., потім — антантів. військ; у серпні 1919 — лютому 1920 — ЗС Пд. Росії. Від­тоді 7 десятиліть — під більшов.-комуніст. владою. Влітку 1919 більшов. гарнізон Очаків. фортеці пере­шкодив спробі кораблів англо-франц., влітку 1920 — врангелів. флотів увійти в Дні­пров. лиман. 1919–20, 1923–25 — у складі Одес., 1920–22 — Микол. губ.; 1920–23 — Микол. пов.; 1923–30 — Микол. округи; 1932–37 — Одес., від 1937 — Микол. обл.; 1963–65 та від 2020 — Микол. р-ну. 1923–63 та 1965–2020 — райцентр. 1925–38 — смт; 1938 знову на­дано статус міста (1991–2020 — обл. значе­н­ня). За пере­писом 1926, мешкали 5154 особи, з них 54,9 % українців, 29,9 % росіян, 12,9 % євреїв, 0,6 % молдован, 0,4 % німців, 0,1 % болгар, 0,1 % греків. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від 21 серпня 1941 до 31 березня 1944 — під окупацією Румунії. У складі губернаторства Транс­ністрія був утвор. Очаків. пов. 1957 засн. Очаківський військово-історичний музей ім. О. Суворова. 2017 на тер. 73-го Мор. центру спец. операцій від­крито Алею памʼяті офіцерів і матросів, які загинули за незалежність та цілісність України. Від 24 лютого 2022 воєн. порт і цивіл. обʼєкти міста за­знають ракет. ударів рос. агресора. Унаслідок ворожих атак отримали поране­н­ня як укр. військові, так і мешканці О., кілька осіб вбито.

Мис, на якому лежить істор. частина міста, зі сх. боку омивається пріс. лиман., а із зх. — солоними мор. водами. Клімат помірно-континентальний з мʼякою малосніж. зимою і з жарким посушливим літом. На тер. та в околицях О. виявлено джерела мінерал. вод, лікувал. грязі, а мор. повітря в прибереж. смузі міста збагачене киснем, солями йоду, брому, хлору. Все це робить місто цін­ним обʼєк­том реабілітац. та рекреац. спрямува­н­ня. Є 17 санаторно-курорт. закладів. В О. — 3 заклади заг. серед. освіти, 3 дитсадки; ДЮСШ, муз. і художня школи; міські Палац культури та б-ка; центр первин. мед.-сан. допомоги. Функціонує галерея одес. митця, нар. художника України М. Прокопенка — місце по­стій. екс­позиції понад 200 його живопис. і графіч. творів. Нар. колективи: ансамбль танцю «Золотий колос», хореогр. ансамбль «Нова Галактика», вокал. гурт «Козаченьки» та хор «Ветеран». Здобув популярність зразк. ансамбль нар. танцю «Радість». Газети: «Чорноморська зірка», «Очаків», «Очаківський тиждень». Потреби вірян забезпечують 2 православ., 1 греко-катол. і 4 проте­стант. громади. Памʼятки архітектури: нац. значе­н­ня — Свято-Микол. церква (1804); місц. — особняк на вул. Суворова, № 34 (поч. 19 ст.), маяк на вул. Торгова, № 31 (1826), офіцер. зі­бра­н­ня на вул. Шмідта, № 16, картин­на галерея на вул. Старофортечна, № 11, житл. будинки на вул. Миру, № 31, Торгова, № 23 (усі — серед. 19 ст.), Лоцманська, № 36 (1887), адм. будинки на вул. Лоцманська, № 10 та Торгова, № 27 (обидва — кін. 19 — поч. 20 ст.), казарма і штаб Воєн­но-мор. училища на вул. Чижикова (поч. 20 ст.).

Серед видат. уродженців — математик М. Карташов, економіст О. Суслов; поет А. Копштейн, письмен­ник О. Сергєєв; графік, етно­граф А. Ждаха; живописці, графіки В. Марусенко, О. Татаренко; архітектор Л. Погорєлов; Герої Рад. Союзу Г. Потьомкін, Г. Смирнов. З О. повʼязані життя та діяльність фізиків В. Шевчука, І. Шестака, археологів Б. Фармаковського, С. Крижицького, А. Буракова; прозаїків, поетів, журналістів О. Глушка, братів Капранових, Л. Куличенка, О. Стражного, Я. Цвєтова, А. Білоножкіна, А. Горчакова, Г. Громового, В. Зелинсь­кого, С. Зубця, А. Редкинського, О. Шелеста, Г. Шехо­данова; істориків, крає­знавців В. Глушка, І. Шостаки, О. Бурденка, В. Єрмілова, О. Барана, Г. Крикун; художника театру, живописця В. Зебека; спортс­менів і тренерів О. Зозулі, Л. Погодаєва, С. Погодаєва, В. Рохмана, В. Журавка, О. Бородіна, Ю. Лагунова, С. Алопського, В. Погановського, В. Левіна, В. Оглобліна.