Очаків

ОЧА́КІВ  — місто Миколаївської області. Має статуси курорт. насел. пункту (від 1996) й істор. насел. місця України (від 2001). У червні 2020 з Очаків. міської ради обл. значення і Покров. сільс. ради Очаків. р-ну утвор. Очаків. міську громаду (295 км², 14 621 особа, належать села Василівка, Покровка, Покровське), що у липні того ж року була зарахована до Микол. р-ну. О. знаходиться на пн. березі Дніпровсько-Бузького лиману, побл. його впадіння у Чорне море, за 59 км від Миколаєва. Пл. міста 12,49 км². За переписом насел. 2001, проживали 16 929 осіб (складає 89,2 % до 1989): українці (78,19 %), росіяни (18,38 %), білоруси (0,88 %), молдовани (0,56 %), вірмени (0,33 %), болгари (0,19 %); станом на 1 січня 2021 — 13 927 осіб. Функціонально існує розподіл на Старе місто, Новий район, пром. і курортну зони. Серед міст-побратимів — Огулин (Хорватія; від 2012), Біньяміна-Ґіват Ада (Ізраїль), Каспичан (Болгарія; обидва — від 2013), Гостомель (нині смт Бучан. р-ну Київ. обл.; від 2016). До віролом. нападу РФ на Україну 24 лютого 2022 підприємство «Нібулон» забезпечувало водне сполучення О. з Кінбурн. косою та Миколаєвом. Пам’ятки археології: городище Очаків (1 ст. до н. е. — 3 ст. н. е.), поселення Очаків ІІ (6 ст. до н. е.), поселення Очаків ІІІ (6–3 ст. до н. е.). На думку деяких дослідників, на місці О. було укріплення Алектор, про яке згадує давньогрец. філософ Діон Хрисостом (відвідав м. Ольвія у 99; див. «Ольвія» Національний історико-археологічний заповідник). У 2-й пол. 13 — 14 ст. тер. сучас. міста належала правителям Золотої Орди, від 1420-х рр. — Великого князівства Литовського. За наказом князя Вітовта тут була збудована фортеця Дашев, що вперше згадується під 1431. Згодом над цими землями відновили контроль крим. хани. 1492 засн. татар. фортецю Джан-Керман (у перекл. з тюрк. — Нова фортеця). Приблизно ж на цей період припадає виникнення назви О., що походить, ймовірно, від тюрк. слова оджак (вогнище). Від 2-ї чв. 16 ст. базувалася турец. фортеця Озі-Кале (Озі — тюрк. назва Дніпра). 1570 О. став центром санджаку, 1599 — Очаківсько-Сілістрій. ейялету. Через небезпеку ворожого нападу резиденція управителя ейялету містилася не в О., а в Сілістрі (нині місто в Болгарії). У 1620-х рр. до фортеці Озі-Кале добудовано цитаделі Орта-паланка (Серединна фортеця) та Гасан-паша-паланка (за ім’ям будівничого). Побл. укріплень у передмістях мешкали валахи, молдовани й ногайці. Додатково на низькому мисі турец. інженери спорудили Малу фортецю (Кючюк-Гасан-паша), а на протилеж. березі Дніпров.-Бузького лиману — фортецю Кильбурун (Кінбурн). Побл. О. на рейді стояло багато галер, що разом з фортецями могли здійснювати обстріл ворожих суден. 1651 та в ін. роки тут побував турец. держ. діяч, мандрівник, богослов Евлії Челебі, який залишив важливі спогади. Тривалий час очаків. гарнізон виконував завдання з перешкоджання виходу козац. флотилій із Дніпровсько-Бузького лиману в Чорне море. Укр. козаки багаторазово, зокрема й 1523, 1660, 1688, 1692, 1694 здійснювали успішні напади на О., розгромлювали турец. залогу та поверталися з числен. полоненими та цінними товарами. Під час козац. походів знач. мірою себе проявили Д. Вишневецький та І. Сірко. На поч. 18 ст. через загрозу, окрім козац. рейдів, штурмів рос. регуляр. армією навколо комплексу очаків. фортець споруджено земляні укріплення бастіон. типу.

У липні 1737 після дводен. облоги рос. війська під командуванням генерал-фельдмаршала Б.-К. Мініха взяли О. під свій контроль та утримували до 1738. За Белґрад. мирним договором 1739, залишився за Осман. імперією. У 1740–50-х та 1780-х рр. за участі франц. інженерів очаків. укріплення реконструйовано. У 2-й пол. 18 ст. навколо передмість зведено вал. У цей період О. був знач. екон. осередком, сюди приїжджали торгувати також і українці. Під час рос.-турец. вій­ни 1787–91 рос. військо на чолі з генерал-фельд­маршалом Г. Потьомкіним наприкінці червня 1788 після вимушеного відходу турец. кораблів почало облогу О. У грудні того ж року, зазнавши великих втрат, рос. військовики після вдалого штурму захопили місто; турец. гарнізон і мешканці були знищені майже повністю. У мор. боях і штурмі фортеці брали участь козац. загони на чолі з С. Білим, А. Головатим, З. Чепігою. Завершал. етапом стало рівняння із землею міста та руйнування укріплень (вціліли Мала фортеця і розташована в ній мечеть, а також християн. церква, яку знесли 1808). За Ясським мирним договором 1791, навколишні землі відійшли до Рос. імперії. 1795 знову затверджено міський статус. 1795–96 — у складі Вознесен. намісництва; 1797– 1802 — Новорос., 1802–03 — Микол., 1803–1919 — Херсон. губ.; 1825–1920 — Одес. пов. Від 1803 — заштатне місто. 1830 в О. народився художник-мариніст Р. Судковський (зберігся будинок на вул. Спаська, № 4, де він жив; 1982 у приміщенні колиш. військ. казарм засн. Очаківський музей мариністичного живопису ім. Р. Судковського). Під час Крим. вій­ни 1853–56 англо-франц. флот двічі бомбардував О. У 19 ст., з розвитком Одеси, О. втратив значення торг. порту, до його пристані заходили лише риболовец. судна. У 1870-х рр. засн. кілька пром. підприємств. До поч. 1880-х рр. побл. О. спорудили кілька берег. артилер. батарей, зокрема й Миколаївську на штуч. о-ві між містом і Кінбурн. косою (від 1921 — о-в Первомайський). У місті почав базуватися великий військ. гарнізон. Відтоді донині О. є потуж. військ. центром. У лютому 1906 тут проходив суд над П. Шмідтом та ін. учасниками повстання на крейсері «Очаків».

У листопаді 1917 — січні 1918, березні–квітні 1918 О. перебував під владою УНР, квітні–листопаді 1918 — Української Держави. У січні–березні 1918, березні–серпні 1919 — під контролем більшовиків; у березні–листопаді 1918 — австро-нім., потім — антантів. військ; у серпні 1919 — лютому 1920 — ЗС Пд. Росії. Відтоді 7 десятиліть — під більшов.-комуніст. владою. Влітку 1919 більшов. гарнізон Очаків. фортеці перешкодив спробі кораблів англо-франц., влітку 1920 — врангелів. флотів увійти в Дніпров. лиман. 1919–20, 1923–25 — у складі Одес., 1920–22 — Микол. губ.; 1920–23 — Микол. пов.; 1923–30 — Микол. округи; 1932–37 — Одес., від 1937 — Микол. обл.; 1963–65 та від 2020 — Микол. р-ну. 1923–63 та 1965–2020 — райцентр. 1925–38 — смт; 1938 знову надано статус міста (1991–2020 — обл. значення). За переписом 1926, мешкали 5154 особи, з них 54,9 % українців, 29,9 % росіян, 12,9 % євреїв, 0,6 % молдован, 0,4 % німців, 0,1 % болгар, 0,1 % греків. Жит. зазнали сталін. репресій. Від 21 серпня 1941 до 31 березня 1944 — під окупацією Румунії. У складі губернаторства Трансністрія був утвор. Очаків. пов. 1957 засн. Очаківський військово-історичний музей ім. О. Суворова. 2017 на тер. 73-го Мор. центру спец. операцій відкрито Алею пам’яті офіцерів і матросів, які загинули за незалежність та цілісність України. Від 24 лютого 2022 воєн. порт і цивіл. об’єкти міста зазнають ракет. ударів рос. агресора. Унаслідок ворожих атак отримали поранення як укр. військові, так і мешканці О., кілька осіб вбито.

Мис, на якому лежить істор. частина міста, зі сх. боку омивається пріс. лиман., а із зх. — солоними мор. водами. Клімат помірно-континентальний з м’якою малосніж. зимою і з жарким посушливим літом. На тер. та в околицях О. виявлено джерела мінерал. вод, лікувал. грязі, а мор. повітря в прибереж. смузі міста збагачене киснем, солями йоду, брому, хлору. Все це робить місто цінним об’єк­том реабілітац. та рекреац. спрямування. Є 17 санаторно-курорт. закладів. В О. — 3 заклади заг. серед. освіти, 3 дитсадки; ДЮСШ, муз. і художня школи; міські Палац культури та б-ка; центр первин. мед.-сан. допомоги. Функціонує галерея одес. митця, нар. художника України М. Прокопенка — місце постій. експозиції понад 200 його живопис. і графіч. творів. Нар. колективи: ансамбль танцю «Золотий колос», хореогр. ансамбль «Нова Галактика», вокал. гурт «Козаченьки» та хор «Ветеран». Здобув популярність зразк. ансамбль нар. танцю «Радість». Газети: «Чорноморська зірка», «Очаків», «Очаківський тиждень». Потреби вірян забезпечують 2 православ., 1 греко-катол. і 4 протестант. громади. Пам’ятки архітектури: нац. значення — Свято-Микол. церква (1804); місц. — особняк на вул. Суворова, № 34 (поч. 19 ст.), маяк на вул. Торгова, № 31 (1826), офіцер. зібрання на вул. Шмідта, № 16, картинна галерея на вул. Старофортечна, № 11, житл. будинки на вул. Миру, № 31, Торгова, № 23 (усі — серед. 19 ст.), Лоцманська, № 36 (1887), адм. будинки на вул. Лоцманська, № 10 та Торгова, № 27 (обидва — кін. 19 — поч. 20 ст.), казарма і штаб Воєнно-мор. училища на вул. Чижикова (поч. 20 ст.).

Серед видат. уродженців — математик М. Карташов, економіст О. Суслов; поет А. Копштейн, письменник О. Сергєєв; графік, етнограф А. Ждаха; живописці, графіки В. Марусенко, О. Татаренко; архітектор Л. Погорєлов; Герої Рад. Союзу Г. Потьомкін, Г. Смирнов. З О. пов’язані життя та діяльність фізиків В. Шевчука, І. Шестака, археологів Б. Фармаковського, С. Крижицького, А. Буракова; прозаїків, поетів, журналістів О. Глушка, братів Капранових, Л. Куличенка, О. Стражного, Я. Цвєтова, А. Білоножкіна, А. Горчакова, Г. Громового, В. Зелинсь­кого, С. Зубця, А. Редкинського, О. Шелеста, Г. Шеходанова; істориків, краєзнавців В. Глушка, І. Шостаки, О. Бурденка, В. Єрмілова, О. Барана, Г. Крикун; художника театру, живописця В. Зебека; спортсменів і тренерів О. Зозулі, Л. Погодаєва, С. Погодаєва, В. Рохмана, В. Журавка, О. Бородіна, Ю. Лагунова, С. Алопського, В. Погановського, В. Левіна, В. Оглобліна.

Завантажити статтю