Петраківський Олександр Петрович

Визначення і загальна характеристика

ПЕТРАКІ́ВСЬКИЙ Олександр Петрович (04. 06. 1988, Житомир — 29. 08. 2021, Хмельницький, похований 02. 09. 2022 на Алеї Героїв Хмельницького міського кладовища) — військовик. Полковник (2021, посмертно). Герой України (2014). Під час на­вча­н­ня в школі № 2 в м. Ізяслав (нині Шепетівського р-ну Хмельницької обл.) від­відував парашутний гурток «Каскад», де здійснив понад 100 стрибків. Закінчив факультет аеромобільних військ за спеціальністю «бо­йове за­стосува­н­ня та управлі­н­ня діями аеромобільних під­роз­ділів» Академії сухопутних військ імені геть­мана П. Сагайдачного у Львові (2009). Служив у 8-му окремому полку спеціального при­значе­н­ня в Хмельницькому. Від весни 2014 капітан Олександр Петраківський брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Він очолював групу спеціального при­значе­н­ня Оперативного командува­н­ня «Пів­ніч» Збройних сил України, з якою неодноразово виходив на викона­н­ня складних і ризикованих зав­дань, зокрема й у тил противника. 20 липня його група, забезпечуючи проходже­н­ня колони техніки Збройних сил України та сил добровольчого баталь­йону «Айдар» до аеропорту Луганська, виявила засідку по­близу м. Щастя та вступила в бій; колона про­йшла запасним шляхом. Під час бою Олександр Петраківський отримав важке поране­н­ня, однак продовжував керувати діями групи, виносив поранених у без­печне місце. Це при­звело до значних ускладнень зі здоровʼям, від­тоді був прикутий до ліжка. Тривалий час боровся за життя у лікувальних закладах України та за кордоном. У серпні 2015 став почесним громадянином Хмельницького; потім — почесним громадянином Ізяслава; 23 вересня 2021 — почесним громадянином Житомира. У Києві на території Національного університету оборони України імені І. Черняховського встановлено стелу з іменем Героя. 3 вересня 2022 від­крито меморіальну дошку в Ізяславі. У квітні 2022 вулицю Ланову у Хмельницькому та у листопаді 2022 вулицю Вокзальна в Ізяславі пере­йменовано на честь Олександра Петраківського.

Ю. Г. Тюлькін

Завантажити статтю