Сліпак Василь Ярославович

СЛІПА́К Василь Ярославович (20. 12. 1974, Львів — 29. 06. 2016, смт Луганське Бахмутського р-ну Донецької обл., похований у рідному місті) — спів­ак, громадський діяч, добробатівець. Герой України (2017, посмертно). Орден «За мужність» 1-го ступеня (2016, посмертно). У 1983—94 спів­ав у Львівській хоровій капелі «Дударик» (художній керівник М. Кацал), якій 1989 присуджено Національну премію України імені Т. Шевченка. У дитячі та юнацькі роки ви­ступав разом з Л. Божко, Н. Свободою, В. Ігнатенком, Н. Матвієнко, П. Плішкою та іншими ві­домим українськими спів­аками. У складі капели спів­ав у багатьох країнах світу, зокрема у США, Канаді, Франції, Польщі, Угорщині, Словач­чині, Австрії, Італії, Ватикані, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Литві, Естонії, Білорусі, Грузії, Молдові. 1992—96 на­вчався у Вищому музичному ін­ституті ім. М. Лисенка у Львові, де професор М. Байко роз­винула його унікальний голос — контртенор. 1994 вирішальним у творчості Василя Сліпака став ви­ступ на 10-му Між­народному музичному фестивалі-конкурсі у м. Клермон-Фер­ран (Франція), де був від­значений Ґран-Прі. Того ж року він спів­ав у Парижі та мав сольний концерт в опері французького м. Віші. Від­тоді почалася його світова слава. 1997 був зарахований до складу Паризької опери. У столиці Франції продовжував на­вчатися в кращих педагогів Європи. У 2000-х — 1-й половині 2010-х років спів­ав на найві­доміших сценах світу та в Україні. 1998 отримав приз «Молода надія» на Між­народному конкурсі в м. Марманд (Франція); 2011 — фіналіст Між­народного оперного конкурсу «Armel», здобувши приз «Найкращий чоловічий ви­ступ». Серед оперних партій — Мефістофель («Фауст» Ш. Ґуно; Василь Сліпак вважав її най­улюбленішою), Ескамільо, Ральф («Кармен», «Перська красуня» Ж. Бізе), Фіґаро, Дон Жуан, Командор, Мазет­то, Зарастро, Оратор посвячених, Принц Пріст, Дон Альфонсо («Весі­л­ля Фіґаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Так чинять усі» В.-А. Моцарта), Рамфіс, Спарафучільо, Банко, Джован­ні да Прочіда, Філіп II, король Іспанії («Аїда», «Ріґолет­то», «Макбет», «Сицилійська вечірня», «Дон Карлос» Дж. Верді), Борис («Борис Годунов» М. Мусоргського), Ігор («Князь Ігор» О. Бородіна), Грьомін, Рене, король Провансу («Євгеній Онєгін», «Іоланта» П. Чайковського), Ліндорф, Дапертут­то, Коп­пеліус, Міракль («Казки Гоф­фман­на» Ж. Оф­фенбаха), Кол­лен, Марсель («Богема» Дж. Пуч­чіні), Базиліо («Севільський цирульник» Дж. Рос­сіні), Граф Родольфо («Сомнамбула» В. Бел­ліні), Демон (одно­ймен­на опера А. Рубінштейна), Смерть, Гучномовець («Імператор Атлантиди» В. Ульман­на), Священик, Борсук, Браконьєр («Пригоди лукавої Лисички» Л. Яначека). Василь Сліпак активно під­тримав Революцію гідності. У Парижі очолив волонтерський рух і координував акції на під­тримку України. Для потреб Євромай­дану збирав гроші, організовував благодійні концерти. У Парижі 12 січня 2014 провів мітинг солідарності на під­тримку май­данівців, 5 березня 2014 — маніфестацію проти агресії РФ. 25 травня 2014 у Ліонській опері (Франція) в «Аїді» ви­йшов на сцену з прапором України. У цьому ж році разом із ві­домими європейськими оперними спів­аками створив асоціацію «Opera friends for children / Оперні виконавці — дітям», а для допомоги українським захисникам — благодійну організацію «Українське братство / Fraternité Ukrainienne». 10 червня 2016 організував Між­народний марш «Stop Putin War in Ukraine!», в якому взяли участь пред­ставники близько 30-ти країн світу. Уперше по­їхав на фронт у травні 2015. Більше місяця воював у с-щі Піски Ясинуватського р-ну, брав участь у боях за м. Авдіївка (нині обидва — Покровського р-ну Донецької обл.) у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого баталь­йону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Отримав поране­н­ня. Згодом знову при­їжджав на Донбас. 18 червня 2016 втретє прибув на фронт, планував залишитися там на пів­року. Загинув у бою від кулі снайпера, прикриваючи по­братимів з кулемета. Того ж дня започатковано Між­народну некомерційну благочин­ну організацію «Фундація Василя Сліпака» задля під­тримки культурних ініціатив, обʼ­єд­наних ідеєю транс­формації українського су­спільства згідно з європейськими ідеалами.

2016 на будівлі Львівської школи № 46 (на­вчався у ній 1981—91) встановлено меморіальну дошку; 2018 на його могилі — памʼятник; 2019 по­близу смт Луганське — памʼятний хрест (2022 його тричі нищили російські окупанти) із зображе­н­ням Василя Сліпака. 29, 30 червня та 1 липня 2017 під гаслом «Тихі дні любові і музика миру» у Львові від­бувся Між­народний музичний марафон його памʼяті. 15—20 грудня 2017 у Львівській обласній філармонії про­йшов 1-й Між­народний конкурс молодих вокалістів імені В. Сліпака. Його імʼям на­звано Велику залу Оперної студії Національної музичної академії України ім. П. Чайковського в Києві (2017), Культурно-інформаційний центр при Посольстві України у Франції (2018), Малу залу Хмельницької обласної філармонії (2019), Українську суботню школу при громаді УГКЦ у м. Сан-Фаліу-да-Ґішулса (Іспанія; 2020), Центр духовного і культурно-мистецького просвітництва при храмі святителя Петра Могили в м. Маріуполь Донецької обл. (2021). На честь Василя Сліпака на­звано Культурно-мистецький сквер на розі Андріївського узвозу та вулиці Боричів Тік у Києві (2017), сквер на вулиці Дорошенка у Львові (2019; на будинку № 9 від­крито 2020 мурал «Наш Сліпак — вічний міф»), нові вулиці в Тернополі (2018) та м. Калуш Івано-Франківської обл., пере­йменовано вулиці Ватутіна в м. Камʼянець-Подільський Хмельницької обл. (обидві — 2019), Чайковського в Івано-Франківську, Глінки в Рівному, Димитрова в м. Балта та Зої Космодемʼянської в м. Ізмаїл Одеської обл., Єрмолової в Дні­прі, Матросова у Він­ниці (також про­їзд і 1-й та 2-й провулки Матросова), Трьох Космонавтів у м. Кременчук Полтавської обл. (усі — 2022), Галана в м. Шостка та Трудова в м. Конотоп Сумської обл., Олега Кошового в Кропивницькому, Блінова в м. Кр­аматорськ Донецької обл., Гайдара в м. Бахмач Ніжинського р-ну Чернігівської обл. (усі — 2023), Ватутіна в м. Словʼянськ Кр­аматорського р-ну (2024). Його образ викори­стали при роз­писах низки храмів, зокрема у м. Кременець Тернопільської обл. (2017) та на Аскольдовій могилі в Києві (2018). У каплиці св. Володимира й Ольги УГКЦ у м. Інсбрук (Австрія) Василь Сліпак став прототипом ікони св. Володимира (2019), а на іконостасі церкви св. апостолів Петра і Павла в с. Добрівляни Стрийського р-ну Львівської обл. Василя Сліпака зображено в козацькому вбран­ні (2020). У листопаді 2017 в серії «Героям Слава!» «Укрпоштою» випущено художній маркований конверт, присвячений спів­акові; у червні 2021 Національним банком України — монету. Про жит­тєвий шлях знято документальні фільми «Моя війна. Два життя Василя Сліпака» (світова премʼєра 14 жовтня 2017), «Міф» (8 лютого 2018; режисер обох — Л. Кантер), «Арія, пере­рвана кулею» (18 грудня 2020; режисер Т. Дородніцина). 2020 львівська журналістка І. Вовк видала книгу спогадів «Василь Сліпак». Особисті речі Василя Сліпака (концертний одяг хорової капели «Дударик», дипломи між­народних конкурсів, ноти, спорядже­н­ня із зони антитерористичної операції) пред­ставлено окремим екс­позиційним комплексом у Львівському історичному музеї. Йому присвячено фотови­ставки в холі Львівської обласної філармонії (грудень 2016) та у Вільнюському кон­грес-холі (вересень 2017), багато концертів, музичних виконань, художніх (порт­рети, плакети, плакати, екслібриси), літературних (пісні, вірші, поеми) і музичних творів, флешмобів тощо.

Завантажити статтю