Пильчиков Микола Дмитрович
ПИ́ЛЬЧИКОВ Микола Дмитрович (09(21). 05. 1857, Полтава — 06(19). 05. 1908, Харків) — фізик. Закінчив Харківський університет (1880), де відтоді й працював: від 1885 — приват-доцент, від 1889 — в. о. екстраординарного професора; заснував при університеті метеорологічну станцію (1891). У 1887 захистив у Санкт-Петербурзькому університеті магістерську дисертацію «Материалы к вопросу о местных аномалиях земного магнетизма». Стажувався 1888–89 у Парижі в лабораторіях видатних французьких фізиків М.-А. Корню, майбутнього Нобелівського лауреата Г. Ліппмана, Е.-Е. Маскара. Від 1893 — екстраординарний професор Новоросійського університету в Одесі. Тут П. уперше в світі розробив оптогальванічний метод створення зображення предметів шляхом нарощування рельєфу на металевих пластинах, названий автором фотогальванографією або електрофотографією. Також він, використовуючи трубку Пулюя , відкрив незнані до того часу властивості Х-променів. П. удосконалив трубку Пулюя, застосувавши в ній увігнутий антикатод, що давало можливість суттєво скоротити тривалість експозиції (з години до 3-х секунд) під час проведення рентґенологічних досліджень («фокус-трубка Пильчикова»). Вивчення рентґенівських променів учений розпочав одразу ж після їхнього відкриття у листопаді 1895 В. Рентґеном, який пізніше дякував українському вченому за їх популяризацію. П. був одним із перших у світі дослідників радіоактивності. Він товаришував із П. Кюрі та М. Склодовською-Кюрі, успішно вивчав радіоактивні властивості відкритого ними радію. Усі ґрунтовні дослідження вченого згодом були викладені у книжці «Радий и его лучи» (О., 1901). В Одесі П. здійснив експерименти з радіокерування пристроями. Цей визначний винахід він публічно продемонстрував 5 квітня 1898, що стало значним кроком у розвитку радіотелемеханіки. Однак першість у цій справі приписують американському фізику сербського походження Н. Теслі, який подав заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898, а публічно продемонстрував винахід у вересні того ж року. 1902 П. повернувся до Харкова, де очолив кафедру фізики Технологічного інституту. Тут він створив і оснастив різноманітними приладами фізичну лабораторію, що була однією з найкращих серед вищих навчальних закладів Російської імперії. У цей період учений створив модель радіокерованого протимінного захисту кораблів, обладнав метеорологічну станцію інституту, встановивши автоматичний покажчик електричних атмосферних розрядів. 1905 уперше в Російській імперії здійснив мобільний радіозв’язок із рухомим об’єктом. Установив пересувну радіостанцію на автомобілі, вивчав передавання та приймання радіосигналів між рухомими і нерухомими об’єктами; винайшов протектор для захисту радіоприймача від зовнішніх перешкод; відкрив спектральну поляризацію атмосфери. Вивчав природу блискавки та інших різновидів електричного розряду в газах. Одержав штучну блискавку в лабораторії за допомогою котушки Румкорфа. Окрім того П. перекладав літературні твори українською мовою, рідною мовою писав і ліричні вірші, які друкував у альманасі «Складка» під псевдонімом «М. П.». На його честь названо вулицю Харкова.
Рекомендована література
- Бавер В. І., Каменєва В. О. Микола Дмитрович Пильчиков. К., 1964;
- Плачинда В. П. Микола Дмитрович Пильчиків. К., 1983;
- Левицький І. Ю., Байназаров А. М. Два століття пізнаємо землю: З історії кафедри фізичної географії та картографії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Х., 2005;
- Колтачихіна О. Ю. 150 років з дня народження М. Д. Пильчикова // Наука та наукознавство. 2007. № 2.
Завантажити статтю
Людина 
