Пильчиков Микола Дмитрович

ПИ́ЛЬЧИКОВ Микола Дмитрович (09(21). 05. 1857, Полтава — 06(19). 05. 1908, Харків) — фізик. Закінчив Харківський університет (1880), де від­тоді й працював: від 1885 — приват-доцент, від 1889 — в. о. екс­траординарного професора; заснував при університеті метеорологічну станцію (1891). У 1887 захистив у Санкт-Петербурзькому університеті магістерську дисертацію «Материалы к во­просу о местных аномалиях земного магнетизма». Стажувався 1888—89 у Парижі в лабораторіях видатних французьких фізиків М.-А. Корню, майбутнього Нобелівського лауреата Г. Ліп­пмана, Е.-Е. Маскара. Від 1893 — екс­траординарний професор Новоросійського університету в Одесі. Тут П. уперше в світі роз­робив оптогальванічний метод створе­н­ня зображе­н­ня предметів шляхом нарощува­н­ня рельєфу на металевих пластинах, на­званий автором фотогальвано­графією або електрофото­графією. Також він, використовуючи трубку Пулюя , від­крив не­знані до того часу властивості Х-променів.  П. удосконалив трубку Пулюя, за­стосувавши в ній увігнутий антикатод, що давало можливість сут­тєво скоротити тривалість екс­позиції (з години до 3-х секунд) під час проведе­н­ня рентґенологічних досліджень («фокус-трубка Пильчикова»). Ви­вче­н­ня рентґенівських променів учений роз­почав одразу ж після їхнього від­кри­т­тя у листопаді 1895 В. Рентґеном, який пізніше дякував українському вченому за їх популяризацію. П. був одним із перших у світі дослідників радіо­активності. Він товаришував із П. Кюрі та М. Склодовською-Кюрі, успішно ви­вчав радіо­активні властивості від­критого ними радію. Усі ґрунтовні дослідже­н­ня вченого згодом були викладені у книжці «Радий и его лучи» (О., 1901). В Одесі П. здійснив екс­перименти з радіокерува­н­ня при­строями. Цей ви­значний винахід він публічно продемонстрував 5 квітня 1898, що стало значним кроком у роз­витку радіотелемеханіки. Однак першість у цій справі приписують американському фізику сербського походже­н­ня Н. Теслі, який подав заявку на патентува­н­ня радіокерованого судна 1 липня 1898, а публічно продемонстрував винахід у вересні того ж року. 1902 П. повернувся до Харкова, де очолив кафедру фізики Технологічного ін­ституту. Тут він створив і оснастив різноманітними приладами фізичну лабораторію, що була однією з найкращих серед вищих на­вчальних закладів Російської імперії. У цей період учений створив модель радіокерованого протимін­ного захисту кораблів, обладнав метеорологічну станцію ін­ституту, встановивши автоматичний покажчик електричних атмо­сферних роз­рядів. 1905 уперше в Російській імперії здійснив мобільний радіозвʼязок із рухомим обʼєктом. Установив пере­сувну радіо­станцію на автомобілі, ви­вчав пере­дава­н­ня та при­йма­н­ня радіосигналів між рухомими і нерухомими обʼєктами; вина­йшов протектор для захисту радіо­при­ймача від зовнішніх пере­шкод; від­крив спектральну поляризацію атмо­сфери. Ви­вчав природу блискавки та інших різновидів електричного роз­ряду в газах. Одержав штучну блискавку в лабораторії за допомогою котушки Румкорфа. Окрім того П. пере­кладав літературні твори українською мовою, рідною мовою писав і ліричні вірші, які друкував у альманасі «Складка» під псевдонімом «М. П.». На його честь на­звано вулицю Харкова.

Завантажити статтю