КОЗА́К Бог­дан Микола­йович (27. 11. 1940, Львів — 26. 05. 2024, там само) — актор, режисер, театральний діяч, педагог. Академік АМУ (2004), професор (1997). Народний артист УРСР (1988). Національна премія України імені Т. Шевченка (2010). Премія імені Й. Гірняка СТДУ (1997). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1999, 2006, 2010), орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2015) та 4-го (2020) ступеня. Дійсний член НТШ (2009). Закінчив акторську студію при Львівському українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (1963; викладач Б. Тягно) та філологічний факультет Львівського університету (1971). Від 1963 — актор Національного українського драматичного театру імені М. Заньковецької; водночас 1978–86 викладав у студії при цьому театрі, 1990–98 — Вищому музичному ін­ституті у Львові. За сумісництвом від 1999 — завідувач кафедри театро­знавства та акторської майстерності, водночас 2004–10 — декан факультету культури і мистецтв Львівського університету. Акторському мистецтву К. притаман­ний синтез високої зовнішньої європейської сценічної культури та модерних національних рис формотворе­н­ня образу. Його широка жанрова палітра містить і трагедійні, і гострохарактерні, комедійні барви, та най­яскравішим виявом мистецької особистості актора був і залишається психологічний ґротеск, в якому з однаковою силою реалізується його аналітизм та ім­провізаційність, раціональне начало та ігрова природа творчого «я» митця. У творчій лабораторії К. однаково важливими є і без­доган­на точність слова, і максимально виразний пластичний малюнок ролі, і філі­гран­на точність у побудові характеру. Збагативши свій виконавський інструментарій здобутками провід­них акторських технологій 20 ст. — від К. Станіславського, М. Чехова, Леся Курбаса. В. Мейєрхольда до Є. Ґротовського — К. сьогодні є прикладом синтетичного актора, якому під­владні карколомні, парадоксальні сценічні виріше­н­ня, по­єд­нані із глибин­ним осягне­н­ням сутності образу. Окремий творчий внесок К. у національну культуру — телевізійна Шевченкіана, створена на Львівській телерадіокомпанії: поеми «Кавказ» (1995), «І мертвим, і живим...», містерія «Великий льох» (обидві — 1996), «Чернець» (1997). Автор книжки «Театральні від­лу­н­ня» (Л., 2010) та низки друкованих статей з про­блем акторської майстерності, історії театру. Упорядник та автор вступних статей книжки «Лесь Курбас — театральні закони і акценти» (1996), «Всеволод Мейєрхольд — мистецтво театру» (1997), «Єжи Ґротовський. Театр. Ритуал. Перформер» (1999; також здійснив пере­клади), «Український театр» Г. Лужницького (у 2-х томах, 2004; усі — Львів) та ін. Від 2001 — головний редактор журналу «Просценіум», «Вісника Львівського університету. Серія “Мистецтво­знавство”». Має низку аудіозаписів літературно-музичних композицій: «Царський вʼязень» (про Андрея Шептицького) за поезіями Б. Лепкого, В. Пачовського (2003), «Думи» за поезіями Т. Шевченка (2005), «Зівʼяле листя» за поезіями І. Франка (2006). Серед учнів — Л. Боровська, І. Вітовська, О. Ґарда, О. Гринько, Р. Держипільський, О. Люта, Н. Хвостенко.