Козак Богдан Миколайович
КОЗА́К Богдан Миколайович (27. 11. 1940, Львів — 26. 05. 2024, там само) — актор, режисер, театральний діяч, педагог. Академік АМУ (2004), професор (1997). Народний артист УРСР (1988). Національна премія України імені Т. Шевченка (2010). Премія імені Й. Гірняка СТДУ (1997). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1999, 2006, 2010), орден князя Ярослава Мудрого 5-го (2015) та 4-го (2020) ступеня. Дійсний член НТШ (2009). Закінчив акторську студію при Львівському українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (1963; викладач Б. Тягно) та філологічний факультет Львівського університету (1971). Від 1963 — актор Національного українського драматичного театру імені М. Заньковецької; водночас 1978–86 викладав у студії при цьому театрі, 1990–98 — Вищому музичному інституті у Львові. За сумісництвом від 1999 — завідувач кафедри театрознавства та акторської майстерності, водночас 2004–10 — декан факультету культури і мистецтв Львівського університету. Акторському мистецтву К. притаманний синтез високої зовнішньої європейської сценічної культури та модерних національних рис формотворення образу. Його широка жанрова палітра містить і трагедійні, і гострохарактерні, комедійні барви, та найяскравішим виявом мистецької особистості актора був і залишається психологічний ґротеск, в якому з однаковою силою реалізується його аналітизм та імпровізаційність, раціональне начало та ігрова природа творчого «я» митця. У творчій лабораторії К. однаково важливими є і бездоганна точність слова, і максимально виразний пластичний малюнок ролі, і філігранна точність у побудові характеру. Збагативши свій виконавський інструментарій здобутками провідних акторських технологій 20 ст. — від К. Станіславського, М. Чехова, Леся Курбаса. В. Мейєрхольда до Є. Ґротовського — К. сьогодні є прикладом синтетичного актора, якому підвладні карколомні, парадоксальні сценічні вирішення, поєднані із глибинним осягненням сутності образу. Окремий творчий внесок К. у національну культуру — телевізійна Шевченкіана, створена на Львівській телерадіокомпанії: поеми «Кавказ» (1995), «І мертвим, і живим...», містерія «Великий льох» (обидві — 1996), «Чернець» (1997). Автор книжки «Театральні відлуння» (Л., 2010) та низки друкованих статей з проблем акторської майстерності, історії театру. Упорядник та автор вступних статей книжки «Лесь Курбас — театральні закони і акценти» (1996), «Всеволод Мейєрхольд — мистецтво театру» (1997), «Єжи Ґротовський. Театр. Ритуал. Перформер» (1999; також здійснив переклади), «Український театр» Г. Лужницького (у 2-х томах, 2004; усі — Львів) та ін. Від 2001 — головний редактор журналу «Просценіум», «Вісника Львівського університету. Серія “Мистецтвознавство”». Має низку аудіозаписів літературно-музичних композицій: «Царський вʼязень» (про Андрея Шептицького) за поезіями Б. Лепкого, В. Пачовського (2003), «Думи» за поезіями Т. Шевченка (2005), «Зівʼяле листя» за поезіями І. Франка (2006). Серед учнів — Л. Боровська, І. Вітовська, О. Ґарда, О. Гринько, Р. Держипільський, О. Люта, Н. Хвостенко.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Дон Хуан («З коханням не жартують» П. Кальдерона), Борис («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького), Моцарт («Моцарт і Сальєрі» О. Пушкіна), Кларенс («Річард III» В. Шекспіра), Брянський («Прапороносці» О. Гончара, Б. Антківа), Іван («Суєта» І. Карпенка-Карого), Задорожний («Украдене щастя» І. Франка), Тарєлкін («Смерть Тарєлкіна» О. Сухово-Кобиліна), Арбенін («Маскарад» М. Лермонтова), Яґо, Полоній, Макбет («Отелло», «Гамлет», «Макбет» В. Шекспіра), Тартюф (однойм. комедія Ж.-Б. Мольєра), Петро І («Павло Полуботок» К. Буревія), Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Йорген Тесман («Гедда Габлер» Г. Ібсена), Пилат («Ісус, Син Бога живого» В. Босовича), Абель Знорко («Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітта), Сальєрі («Амадей» П. Шеффера), Жевакін («Одруження» М. Гоголя), Інспектор Гуль («Він прийшов» Дж. Прістлі), Президент фон Вальтер («Підступність і кохання» Ф. Шіллера).
- Основні вистави
- «Три сестри» А. Чехова (1982), «Звичайна горошина» В. Данилевського, О. Костинського (1986), «Я вибираю “Березіль”» (1987), «В наймах у Мельпомени» за драм. композиціями Н. Бічуї (1988), «Орфеєве чудо» за Лесею Українкою (1991), «Жабуся» Г. Запольської (1994), «Французькі водевілі» («37 су пана Монтодуана», «Майор Кравашон») Е. Лабіша (1998), «Нора» Г. Ібсена (2003), «Готель між двома світами» Е.-Е. Шмітта (2007).