КОЗА́К Євген Оксенті­йович (21. 12. 1857, с. Слобода-Банилів, нині Вижницького р-ну Чернівецької обл. — 05. 09. 1933, Чернівці) — палео­граф, мово­знавець. Після закінче­н­ня 1878 Чернівецької гімназії на­вчався на філософському і теологічному факультетах Чернівецького університету. 1886 продовжив славістичні студії у Ві­денському університеті, де одночасно працював у бібліотеці словʼянського семінару. 1892 склав усні іспити із загальної славістики як основної спеціальності та порівняльного мово­знавства як другого фаху та захистив дисертацію на здобу­т­тя ступеня доктора філософії «Чернівецький збірник 1359 року. Його оцінка в літературно-історичному, палео­графічному, мовному і текс­туально-порівняльному аспектах». 1893 висвячений на священика, від­тоді служив у церкві св. Сави у Відні. 1896 пере­ведений до Буковинської єпархії, де до 1899 обі­ймав посаду духовного адміністратора у селах Веренчанка і Добринівці (обидва — нині За­ставнівського р-ну Чернівецької обл.). 1899–1923 — завідувач кафедри церковнословʼянської мови, водночас 1907–08 — ректор, 1919–20 — завідувач кафедри славістики Чернівецького університету. Наукові дослідже­н­ня: словʼянське письменство, палео­графія. Ви­вчав епітафії 15–18 ст. на саркофагах, надмогильних плитах та хрестах, виявлених у Пів­ден­ній Буковині.