КОЗА́К Микола (псевдоніми: Вівчар, Смок, Степан Орач; 1914, с. Рахиня, нині Долинського р-ну Івано-Франківської обл. — 08. 02. 1948, с. Пітушків Млинівського р-ну Рівненської обл.) — військовий діяч ОУН. Майор Служби без­пеки ОУН(б). Від­значений Золотим Хрестом заслуги УПА. Від 1934 — член ОУН, вів національну пропаганду в гімназійних на­вчальних закладах. 1937–39 за вироком польського суду пере­бував у вʼязниці. 1940–41 — повітовий провід­ник ОУН(б) на Лемківщині; 1941–42 — член похідних груп ОУН(б) на землях Східної України, керівник окружного проводу на Він­нич­чині; 1943–45 — референт Служби без­пеки військової округи та Кра­йового проводу ОУН(б) на Волині. Зробив значний внесок у формува­н­ня територіальних органів Служби без­пеки, за­провадив єдину структуру референтур. Разом з тим ви­ступав за ескалацію терору всередині ОУН(б), насаджував атмо­сферу шпигуноманії, в результаті чого від­бувся організаційний роз­кол мережі ОУН(б) на Волині та від­окремилися альтернативні проводи «Одеса» й «Москва». 1945–48 — керівник мережі ОУН(б) на пів­нічно-західних українських землях (Волинь і Поліс­ся). Потрапив у засідку, покінчив життя самогубством.