КОЗА́К Михайло (30. 09. 1932, с. Гребен­не Рава-Руського, нині Томашівського пов. Люблінського воєводства, Польща — 12. 01. 2020, м. Пере­мишль Під­карпатського воєводства, Польща) — педагог, громадський діяч. Закінчив Ґданську політехніку (1957) та Вищу педагогічну школу в м. Щецін (1976; обидві — Польща). Працював у Технікумі звʼязку (1959–77), в Ін­ституті удосконале­н­ня праці вчителя і дослідже­н­ня освіти (1977–85) у Щеціні. Від 1985 — на пенсії. Від 1990 — у Пере­мишлі, де активно вів бесіди в Народному домі, допомагав журналістам з України, яких цікавили пита­н­ня українсько-польських від­носин. Член Українського су­спільно-культурного товариства (від 1956), Обʼ­єд­на­н­ня українців у Польщі, товариства «Український народний дім» (обидва — від 1990), почесний член Українського лікарського товариства у Польщі (від 1981) та ін. Упорядник і редактор ви­да­н­ня «Зʼїзд Пере­мишлян» (1997), «У пошуках правди» (1998; обидва — Пере­мишль; Львів) та ін. Брав участь в укла­дан­ні 2-ї книги біо­бібліо­графічного довід­ника «Українські лікарі» (Л.; Чикаґо, 1996). Автор книг «Помʼяни, Господи, душі слуг Твоїх» (Л., 2002), «Минуле і сьогоде­н­ня Кобильниць Волоської і Руської» (Пере­мишль, 2006), «Не­втомний душпастир о. кан. Володимир Боровець» (Пере­мишль; Щецін; Л., 2007), «Гребен­не в Другій світовій війні» (2010), автобіо­графічної –— «На жит­тєвій стежині» (2013; обидві — Пере­мишль).