КОЗЕ́ЛЬСЬКИЙ Борис Володимирович (справжнє — Голованєвський Бернард Вульфович; 05, за іншими даними — 07. 05. 1902, м. Проскурів, нині Хмельницький — 02. 01. 1936, Київ) — один із керівників радянських органів державної без­пеки. Майор державної без­пеки (1935). Закінчив Київське комерційне училище. Від 1919 — у Червоній армії: від 1920 — ін­структор політичних від­ділів 58-ї стрілецької дивізії, 12-ї армії, Дні­провської військової флотилії, спів­робітник політичного управлі­н­ня морських сил Чорного моря та Українського військового округу. 1920 вступив у більшовицьку партію, 1921 за звинуваче­н­ням у пасивності виключений, 1931 поновлений. Від 1921 — в органах ЧК: уповноважений від­діле­н­ня по боротьбі з бандитизмом на Прав­обережній Україні; від 1924 — помічник уповноваженого контр­розвідувального від­ділу Київського губернського від­діле­н­ня ГПУ УСРР. Брав участь у від­бит­ті 2-го Зимового походу Армії УНР, ліквідації пов­станських загонів. Від 1925 — уповноважений по українських антирадянських партіях та інтелігенції, від 1932 — за­ступник начальника, від 1934 — начальник секретно-політичного від­діле­н­ня Управлі­н­ня державної без­пеки НКВС УСРР. Без­посередньо причетний до фабрикації справ «Весна», «Української мужицької партії», «Геть­манської організації полковника Кобзи», «Спілки визволе­н­ня України», «Українського національного центру», «Української військової організації» та ін. Автор низки брошур про боротьбу з контр­революцією в УСРР. Покінчив життя самогубством. На початку 1937 посмертно звинувачений у звʼязках із троцькістами.