Коваленко Григорій Андрійович
КОВАЛЕ́НКО Григорій Андрійович (псевд. і крипт.: Г. Коваленко-Коломацький, Гр. Сьогобочній, Гр. Гетьманець, Гр. Смутний, Южнорусс, Ко-Ко-, Г., Ков. Кол. та ін.; 26. 01(07. 02). 1867, слобода Коломак, нині смт Валків. р-ну Харків. обл. — 15. 02. 1938, Київ) — прозаїк, публіцист, громадський діяч. Займався самоосвітою. Від 1893 працював у міській управі, казен. палаті м. Владикавказ (нині Пн. Осетія, РФ); від 1900 — у статист. бюро Херсон. губерн. земства. Член РУП (1902), УСДРП (1905). Від 1906 мешкав у Києві. Писав спершу рос., а від 1896, під впливом Д. Мордовця і М. Лисенка, — українською мовою. Співпрацював із «ЛНВ», г. «Одесскіе новости», «Кіевская газета», «Рада», «Громадська думка», ж. «Українська хата», «КС», «Украинская жизнь» та ін. Автор зб. оповідань «З часів поривів і надій» (1911; наклад заарештовано), книжечок «Хто такий Тарас Шевченко» (1913; 3-є вид. — 1918), «Не слід мовчати» (1913; про будівництво пам’ятника Т. Шевченку у Києві; усі — Київ), «Спогади про Миколу Віталієвича Лисенка» (Л., 1913), «Батько української повісти: (Життєпис Григорія Квітки-Основ’яненка)», «Борець народний» (про М. Ковалевського), «В днї журби і печалї» (до роковин смерті М. Коцюбинського), «Наші перші народолюбці і письменники-поети», «Поет-народолюбець» (про П. Грабовського), «Славний лицарь» (про Д. Вишневецького; усі — 1918), «Хто такий Григорій Сковорода» (1919; усі — Київ), «Панас Мирний (1849–1920)» (П., 1920). У 1917 — на поч. 1918 був делегатом у справах біженців Ген. секретаріату УЦР. Під час окупації Києва червоногвардій. загонами М. Муравйова заарешт. і лише завдяки втручанню укр. есерів уник розстрілу, про що згадав у брошурі «До страшних днїв у Києві: Єврейська соцїалістична молодїж і єврейське робітництво в сї днї» (К.; Л., 1918), забороненій більшов. цензурою. У 1920-х рр. активно співпрацював з Істор.-філол. відділом ВУАН та особисто з С. Єфремовим. Один з ініціаторів вшанування пам’яті Дніпрової Чайки (1928).
Рекомендована література
- Юренко О. Не українофіл, а щирий українець… // ЛУ. 1997, 27 лют.
Завантажити статтю
Людина 
