КУДРЯ́ВЦЕВ Петро Па­влович (24. 08(05. 09). 1868, с. Алексєєвське Тульської губернії, Росія — літо 1940, Київ) — філософ, богослов. Кандидат богословʼя. Закінчив Тульську духовну семінарію, Київську духовну академію (1892). Від 1893 працював у Подільській духовній семінарії (м. Камʼянець-Подільський, нині Хмельницької обл.), водночас викладав у Подільському жіночому училищі; від 1897 — у Київської духовної академії: від 1909 — екс­траординарний, від 1910 — ординарний професор кафедри філософії. Один із ініціаторів створе­н­ня і перший голова Київського релігійно-філософського товариства (1908–18), член (від 1914), товариш голови Науково-філософського товариства при Університеті св. Володимира у Києві. Ви­ступав за проведе­н­ня реформ у церковному і су­спільно-політичному житті Російської імперії, об­стоював ідеї демократії та свободи особистості. 1918 взяв участь у роз­роблен­ні статуту Київської духовної академії, уві­йшов до складу вченого комітету при Міністерстві сповідань Української Держави, член якого пере­кладали українською мовою Біблію та богослужбові книги, роз­робляли про­грами викла­да­н­ня української мови та літератури (усі напрацюва­н­ня комісії знищили більшовики). 1919–21 — професор філософії Таврійського університету та член Релігійно-філософського товариства у Сімферополі. Від 1919 спів­працював із ВУАН, зокрема Комісіями для скла­да­н­ня біо­графічного словника діячів України та з ви­вчен­н­ня історії Києва, а також Єврейською історико-архео­графічною комісією; від 1926 — член Візантологічної комісії ВУАН. Збирав матеріали для написа­н­ня історії роз­витку філософської думки в Україні. 1930 звільнений з роботи. 1938 заарештований за звинуваче­н­ням у антирадянських на­строях, 1939 звільнений.