Панасюк Володимир Васильович
ПАНАСЮ́К Володимир Васильович (27. 02. 1926, с. Красне, нині Холмського пов. Люблінського воєводства, Польща — 17. 07. 2023, Львів) — матеріалознавець. Доктор технічних наук (1967), професор (1968), академік НАНУ (1978). Дійсний член НТШ (1992). Заслужений діяч науки і техніки України (1994). Державні премії УРСР (1977), СРСР (1986) та України (1995) в галузі науки і техніки. Премії імені О. Динника (1974), імені Є. Патона (1994), імені Г. Карпенка (2001). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1998, 2001, 2006), орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2011). Медаль Гріффітса Європейського товариства із цільності конструкцій (ESIS, 2000). Закінчив Львівський університет (1951). Відтоді працював у Фізико-механічному інституті НАНУ (Львів): 1962–99 — завідувач відділу фізичних основ міцності матеріалів, 1971–2014 — директор, від 2014 — почесний директор. Зробив вагомий внесок у розбудову Інституту, зокрема організацію на його базі науково-технічного комплексу, створення унікального лабораторного комплексу «Протон» для дослідження впливу водню за високих тисків і температур на поведінку конструкційних матеріалів, Шацької експериментальної бази, державних інженерних центрів «Львівантикор» і «Техно-Ресурс». Головний редактор журналу «Фізико-хімічна механіка матеріалів» (від 1978). Президент Львівського крайового товариства «Рідна школа» (1991–2003). Основні наукові дослідження пов’язані з проблемами напружено-деформованих станів і граничної рівноваги пружно-пластичних тіл із тріщинами, контактних задач теорії пружних тіл, задач фізико-хімічної механіки матеріалів та водневого матеріалознавства. Значна їхня частина присвячена розробленню нових методів оцінювання довговічності й тріщиностійкості матеріалів. Розв’язав низку задач із математичної теорії тріщин у механіці матеріалів, із теорії втомного руйнування матеріалів під час одночасної дії зовнішніх зусиль і корозійного середовища, розробив нові методи оцінки довговічності та тріщиностійкості конструкційних матеріалів, що застосовують в інженерній практиці. Запропонував нові оригінальні теоретичні концепції та моделі для вирішення питань граничної рівноваги пружно-пластичних деформівних тіл із тріщинами, нові підходи до розв’язання задач математичної теорії тріщин для багатозв’язних областей, сформулював принципово нову модель впливів корозійного середовища та водню на ріст тріщин у металах, розробив експериментальні методи встановлення характеристик тріщиностійкості матеріалів. За його участі вперше в СРСР підготовлено відповідні стандарти для визначення тріщиностійкості матеріалів. Очолював авторський колектив 12-томного енциклопедичного видання «Механіка руйнування і міцність матеріалів» (1988–2009). Засновник наукової школи з механіки руйнування і матеріалознавства.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Предельное равновесие хрупких тел с трещинами. К., 1968; Деякі контактні задачі теорії пружності. 1975 (співавтор); Распределение напряжений. 1976 (співавтор); Методы оценки трещиностойкости конструкционных материалов. 1977 (співавтор); Механика квазихрупкого разружения материалов. 1991; Разрушение элементов конструкций с несквозными трещинами. 1991; Вплив корозійних середовищ на локальне руйнування металів біля концентраторів напружень. 1999 (співавтор); усі — Київ.
Рекомендована література
- Владимир Васильевич Панасюк: Биобиблиография ученых УССР. К., 1986;
- Володимир Васильович Панасюк: Біобібліографія вчених України. [Б. м., б. в.], 1996;
- Романів О. Для розвитку науки в ім’я України // Вісн. НТШ. 1996. Ч. 14–15;
- Biographical sketch of Professor V. V. Panasyuk // Newsletter of the European Strustural Integrity Society. 1996. Vol. 29;
- До 85-річчя академіка Володимира Васильовича Панасюка // Матем. методи та фіз.-мех. поля. 2011. Т. 54, № 1.