Павезе Чезаре

ПАВЕ́ЗЕ Чезаре (Pavese Cesare; 09. 09. 1908, с-ще Санто-Стефано-Бельбо, провінція Кунео, Італія — 27. 08. 1950, м. Турин, Італія) — італійський письмен­ник, журналіст, пере­кладач. Після закінче­н­ня Туринського університету (1930) вчителював у вечірній школі, був спів­робітником журналу «Культура»; від 1933 спів­працював (із невеликими пере­рвами) з видавництвом «Ейнауді», де пере­кладав твори американських та англійських письмен­ників. Через активну антифашистську діяльність 1935 заарештований, засланий у с-ще Бранкалеоне (Калабрія, Італія). 1936 повернувся із засла­н­ня у Турин, де поновив спів­працю з видавництвом. У русі Опору П. участі не брав, роки війни провів у невеличкому с-щі Сер­ралунґа (по­близу Турина), а після її закінче­н­ня знову працював у видавництві «Ейнауді». 1948 по­зна­йомився з малові­домою американською кіноактрисою К. Доулінґ, без­надійне коха­н­ня до якої спричинило важку де­пресію, наслідком якої стало самогубство письмен­ника (випив смертельну дозу снодійного в одному із номерів туринського готелю). В остан­ній рік життя П. створив два свої найкращі романи, а незадовго до смерті отримав літературну премію «Стреґа» (1950). Остан­ній його запис у щоден­нику: «Це робили і слабкі жінки. Потрібна гордість, потрібна покора. Мене від усього цього нудить. Жодних слів. Вчинок. Більше писати не буду». Дебютував 1936 поетичною збіркою «Lavorare stanca» («Працювати втомливо»), в якій домінують символічно осмислені автобіо­графічні та соціальні мотиви, а головний герой — юнак, який утратив гармонійне сприйня­т­тя буття в результаті зі­ткне­н­ня з ворожою людині цивілізацією. Від кінця 1930-х pp. П. звернувся до прози. Після засла­н­ня написав автобіо­графічну повість «La prigione» («Вʼязниця», опубліковано 1948), а також повість «Paesi tuoi» («Твої рідні місця», 1941), що започаткували одну з наскрізних тем його прози — від­чуженість, індивідуалістичну за­мкнутість інтелігента, його су­спільну без­порадність. Герой першого твору — політичний засланець, якого більше гнітить не його зовнішня несвобода, а атмо­сфера самотності, невмі­н­ня вжитися у нове для нього середовище, другого — міський інтелігент, який, потрапивши у пʼємонтське село, через свій душевний егоїзм, не­зна­н­ня місцевих звичаїв, мимоволі роз­палює пристрасті, внаслідок чого селянин Таліно вбиває свою сестру Джізел­лу, що закохалася в міського гостя. У на­ступних творах — повість «La spiaggia» («Пляж», 1942), збірка повістей «La bella estate» («Прекрасне літо», 1949), куди вві­йшли одно­ймен­на повість (1940), «Il diavolo sulle colline» («Диявол на пагорбах», 1948), «Tra donne sole» («Самотні жінки», 1949), — продовжив роз­робляти тему самотності, духовної не­влаштованості інтелігента. У збірці новел «Feriа dʼagosto» («Серпневі канікули», 1946), романі «Il Compagno» («Товариш», 1947) простежена доля вихідця із міських «низів», який у 1930-х pp. після напружених ідейних пошуків знаходить своє місце у лавах борців із фашизмом. Автор числен­них публіцистичних статей, у яких намагався ви­значити місце письмен­ника в сучасній літературі, звʼязок літератури й ідеології. Центральним твором 1940-х pp. у творчості П. вважають повість «La casa incollina» («Дім серед пагорбів», 1948), пронизану автобіо­графічними мотивами, що є своєрідною психологічною сповід­дю героя-інтелігента, який заховався від війни, жорстокості та людей у будинку на пагорбі неподалік від Турина. Він страждає від того, що не зважився вступити на шлях прямої боротьби із фашизмом і намагається від­найти втрачену душевну рівновагу в спогадах. Сам письмен­ник най­значнішою вважав іншу книгу — «Dialoghi con Leuco» («Діалоги з Леуко», 1947), в якій, побудувавши оповідь у формі діалогів персонажів античної міфології, намагається зна­йти від­повідь на пита­н­ня, що стосуються сенсу вічних цін­ностей та антицін­ностей людського буття: життя й смерті, природи добра і зла, справедливості, злочину тощо. Оста­н­ня прижит­тєва книга — роман «La luna e i falò» («Місяць і вогнища», 1950), в якому історія про поверне­н­ня героя після тривалих мандрів у світ свого дитинства прочитується як символічна алегорія історії складних духовних пошуків та «повернень» до світу реальності самого автора. Посмертно ви­дано поетичні збірки «Verrà la morte ed avrà i tuoi occhi» («При­йде смерть, і в неї будуть твої очі», 1951), «Poesie giovanili» («Юнацькі вірші», 1989), «Dodici giorni al mare» («Дванадцять днів на морі», 2008) та щоден­ник «Il mestiere di vivere» («Ремесло жити», 1952). Окремі твори П. українською мовою пере­клали В. Шовкун, Ю. Буряк, М. Прокопович.

Завантажити статтю