Павезе Чезаре

ПАВЕ́ЗЕ Чезаре (Pavese Cesare; 09. 09. 1908, с-ще Санто-Стефано-Бельбо, провінція Кунео, Італія — 27. 08. 1950, м. Турин, Італія) — італійський письменник, журналіст, перекладач. Після закінчення Туринського університету (1930) вчителював у вечірній школі, був співробітником журналу «Культура»; від 1933 співпрацював (із невеликими перервами) з видавництвом «Ейнауді», де перекладав твори американських та англійських письменників. Через активну антифашистську діяльність 1935 заарештований, засланий у с-ще Бранкалеоне (Калабрія, Італія). 1936 повернувся із заслання у Турин, де поновив співпрацю з видавництвом. У русі Опору П. участі не брав, роки війни провів у невеличкому с-щі Серралунґа (поблизу Турина), а після її закінчення знову працював у видавництві «Ейнауді». 1948 познайомився з маловідомою американською кіноактрисою К. Доулінґ, безнадійне кохання до якої спричинило важку депресію, наслідком якої стало самогубство письменника (випив смертельну дозу снодійного в одному із номерів туринського готелю). В останній рік життя П. створив два свої найкращі романи, а незадовго до смерті отримав літературну премію «Стреґа» (1950). Останній його запис у щоденнику: «Це робили і слабкі жінки. Потрібна гордість, потрібна покора. Мене від усього цього нудить. Жодних слів. Вчинок. Більше писати не буду». Дебютував 1936 поетичною збіркою «Lavorare stanca» («Працювати втомливо»), в якій домінують символічно осмислені автобіографічні та соціальні мотиви, а головний герой — юнак, який утратив гармонійне сприйняття буття в результаті зіткнення з ворожою людині цивілізацією. Від кінця 1930-х pp. П. звернувся до прози. Після заслання написав автобіографічну повість «La prigione» («В’язниця», опубліковано 1948), а також повість «Paesi tuoi» («Твої рідні місця», 1941), що започаткували одну з наскрізних тем його прози — відчуженість, індивідуалістичну замкнутість інтелігента, його суспільну безпорадність. Герой першого твору — політичний засланець, якого більше гнітить не його зовнішня несвобода, а атмосфера самотності, невміння вжитися у нове для нього середовище, другого — міський інтелігент, який, потрапивши у п’ємонтське село, через свій душевний егоїзм, незнання місцевих звичаїв, мимоволі розпалює пристрасті, внаслідок чого селянин Таліно вбиває свою сестру Джізеллу, що закохалася в міського гостя. У наступних творах — повість «La spiaggia» («Пляж», 1942), збірка повістей «La bella estate» («Прекрасне літо», 1949), куди ввійшли однойменна повість (1940), «Il diavolo sulle colline» («Диявол на пагорбах», 1948), «Tra donne sole» («Самотні жінки», 1949), — продовжив розробляти тему самотності, духовної невлаштованості інтелігента. У збірці новел «Feriа d’agosto» («Серпневі канікули», 1946), романі «Il Compagno» («Товариш», 1947) простежена доля вихідця із міських «низів», який у 1930-х pp. після напружених ідейних пошуків знаходить своє місце у лавах борців із фашизмом. Автор численних публіцистичних статей, у яких намагався визначити місце письменника в сучасній літературі, зв’язок літератури й ідеології. Центральним твором 1940-х pp. у творчості П. вважають повість «La casa incollina» («Дім серед пагорбів», 1948), пронизану автобіографічними мотивами, що є своєрідною психологічною сповіддю героя-інтелігента, який заховався від війни, жорстокості та людей у будинку на пагорбі неподалік від Турина. Він страждає від того, що не зважився вступити на шлях прямої боротьби із фашизмом і намагається віднайти втрачену душевну рівновагу в спогадах. Сам письменник найзначнішою вважав іншу книгу — «Dialoghi con Leuco» («Діалоги з Леуко», 1947), в якій, побудувавши оповідь у формі діалогів персонажів античної міфології, намагається знайти відповідь на питання, що стосуються сенсу вічних цінностей та антицінностей людського буття: життя й смерті, природи добра і зла, справедливості, злочину тощо. Остання прижиттєва книга — роман «La luna e i falò» («Місяць і вогнища», 1950), в якому історія про повернення героя після тривалих мандрів у світ свого дитинства прочитується як символічна алегорія історії складних духовних пошуків та «повернень» до світу реальності самого автора. Посмертно видано поетичні збірки «Verrà la morte ed avrà i tuoi occhi» («Прийде смерть, і в неї будуть твої очі», 1951), «Poesie giovanili» («Юнацькі вірші», 1989), «Dodici giorni al mare» («Дванадцять днів на морі», 2008) та щоденник «Il mestiere di vivere» («Ремесло жити», 1952). Окремі твори П. українською мовою переклали В. Шовкун, Ю. Буряк, М. Прокопович.

Рекомендована література

1. Данченко В. Чезаре Павезе: Библиогр. указ. Москва, 1975;
   Google Scholar Internet
2. Назарець В. Павезе Чезаре // Зарубіжні письменники: Енциклопед. довід.: У 2 т. Т. 2. Т., 2006.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю