Пешек Йосиф

ПЕ́ШЕК Йосиф (Pešek Josef; 04. 03. 1872, м. Сазава, нині Середньочеського краю, Чехія — 31. 10. 1924, Прага) — чеський громадсько-освітній діяч, педагог, журналіст, редактор. Від вересня 1919 — шеф шкільного від­ділу цивільної управи Під­карпатської Русі, міністерством шкільництва Чехо-Словацької республіки йому було доручено організувати тут шкільництво. Разом з однодумцями-українофілами він енергійно взявся за справу. За короткий період діяльності на Закарпат­ті П. зробив помітний внесок у роз­виток національного від­родже­н­ня краю. Як згадував А. Штефан у споминах «За правду і волю» (кн. 2, Торонто, 1981), «пʼять років... на­стільки зміцнили народовецький рух, що пізніші чехізатори... не могли спинити ріст і силу народовецького українського шкільництва». Інші громадсько-політичні діячі Закарпа­т­тя також схвально від­гукувалися про нього. А. Волошин писав, що П. «... науцѣ школы додавав духа народного... В язык учебников велѣв вносити характер живого, говореного, народного языка, против пере­старѣлого, науково ничим не обоснованого язычія — мшанины церковно-славянских, рос­сійских и народных елементов» («Свобода», 1924, ч. 45). Вчений С. Пап на­звав його великим прихильником української молоді і народовецького руху на Закарпат­ті («Пластовий альманах», Рим, 1976). П. активно під­тримував всяку щиру працю на полі культури, освіти, духовного роз­витку закарпатських українців. Спів­працював також із закарпатською періодикою, яка щойно почала зароджуватися. Добре володіючи українською мовою, друкував стат­ті в су­спільно-політичному часописі «Русинъ», історико-крає­знавчому журналі «Під­карпатська Русь», пластовому журналі «Пластун-Junák-Czerkész», що виходив українською (етимологією), чеською та угорською мовами і головним редактором якого він був, педагогічній газеті «Учитель», дитячому часописі «Віночок» та ін. Твори П. вирізнялися образністю, він завжди враховував аудиторію, до якої звертався. Особливим теплом й добротою віяло від його статей, адресованих дітям і юнацтву. Прикладом подібних публікацій були «Соколъ» у «Віночку» та пере­дова ста­т­тя в «Пластуні» (1923, ч. 1). Діловим стилем по­значені стат­ті в су­спільно-політичних часописах, зокрема в щоден­ній газеті «Русинъ» («Др. Дртина, Габерман, Шуста, Шробар и Бехинє», 1923, ч. 46). Свідче­н­ням того, що П. цікавила й історія шкільництва на Закарпат­ті, була його ста­т­тя «Церковні школи на Під­карпатській Русі» («Учитель», 1921, ч. 5/6). Прихильно налаштований до українського руху, він завжди вважав, що справа у шкільництві просувалася б ще краще, якби «нам не мѣшала политика, головно у языковом во­просѣ» («Русинъ», 1923, ч. 201). За його сприя­н­ня на початку 1920-х рр. на Закарпат­ті почало виходити багато нових періодичних ви­дань різних напрямів, зокрема педагогічний, крає­знавчий та дитячий часописи. Так, історико-крає­знавчий журнал «Під­карпатська Русь» ви­друкувано із його вступним словом «Наука о рôдном краю», де він за­значав, що «ученя о рôдном краю має быти принципом школьноѣ роботи, бо лиш через рôдный край годна дѣтина по­знавати чужѣ краѣ, их природу, людей и их соціальнѣ об­ставины» (1923, ч. 1). Брав участь у під­готовці до друку посібника «Пластовим шляхом за красою житя» О. Вахнянина (Прага, 1924). Доки жив П., згадував С. Пап, «він давав вільну руку українським редакторам, щоб редагували українську частину на народовецьких основах» («Пластовий альманах», Рим, 1976). Перед­часна смерть П., з імʼям якого повʼязана світла сторінка в українсько-чеських від­носинах на Закарпат­ті, викликала сум усього населе­н­ня краю. З приходом нових людей у шкільний від­діл почалася чехізація українських закарпатців.

Завантажити статтю