Піранделло Луїджі

ПІРАНДЕ́ЛЛО Луїджі (Pirandello Luigi; 28. 06. 1867, м. Аґрідженто, Італія — 10. 12. 1936, Рим) — італійський письменник, драматург. Нобелівська премія з літератури (1934). Народився в родині власника сірчаних копалень. Навчався в Технічному інституті в Аґрідженто, потім одночасно на юридичному та філологічному факультетах в Університеті Палермо (Італія), Римському університеті (1887), здобув філологічну освіту в Боннському університеті (Німеччина, 1891). У 1893 повернувся до Рима: 1898–1922 — професор італійської літератури педагогічного коледжу, 1923–28 очолював Національний художній театр, з яким 1925–26 гастролював Європою, 1927 — Північною Америкою. Потім деякий час жив у Парижі та Берліні, 1933 повернувся на батьківщину. П. — один із творців європейської інтелектуальної драми, предтеча театру абсурду та філософії екзистенціалізму. Перші його літературні спроби пов’язані з поезією — збірки «Mai giocondo» («Радісний біль», 1889), де, крім романтичної закоханості, звучать нотки песимізму й дисгармонії зі світом, «Pasqua di Gea» («Великдень Геї», 1891). У 1893 з’явився його перший, із шести філософсько-психологічних, роман «L’esclusa» («Знедолені»), присвячений долі жінці в буржуазному суспільстві, 1894 — збірка новел «Amori senza amore» («Любов без любові»), в якій парадоксально, у вигляді різноманітних комбінацій психічних станів людини змальоване почуття кохання. Такий же парадоксальний контекст мала й сюжетна лінія його наступного і найвідомішого роману «Il fu Mattia Pascal» («Небіжчик Маттіа Паскаль», 1904). У ньому простежено незвичайну життєву долю юнака Маттіа Паскаля. Скориставшись тим, що офіційно його визнали мертвим, він намагається розпочати нове життя, але непевність нового статусу стає цьому на заваді, і, зрештою, юнак повертається додому, де на нього ніхто не чекає і де віднині йому залишається лише продовжувати вдавати «небіжчика». Конфлікт між особистісним і приховуваним під маскою визначає й ідейний зміст інших романів — «I vecchi ei giovani» («Старі і молоді», 1906), «Quaderni Di Serafino Gubbio Operatore» («Записки кінооператора Серафіно Ґуббіо», 1916), «Uno, nessuno e centomila» («Дехто, ніхто, сто тисяч», 1926). Найзначніші творчі здобутки П. пов’язані із драматургією, що концептуально суголосна з ідейно-тематичною лінією його прози. У художній еволюції П.-драматурга виділяють 3 етапи. Перший, 1910–17, продовжує традиції веристської драми. П’єси цього періоду пов’язані із зображенням провінційного середовища й конфліктами героя із цим середовищем, але одночасно й започатковують полеміку з традиціями, вносячи в них елементи інтелектуальних смислових побудов, що демонструють багатовимірність зображуваних конфліктів та прадоксальність форм їхнього розв’язання. Серед творів — «Lumie di Sicilia» («Сицилійські лимони», 1910), «La morsa» («Лещата», 1912), «La ragione degli altri» («Розум інших людей», 1913), «Pensaci, Giacomino» («Бережися, Джакоміні», 1916), «Liola» («Ліола», 1917), «L’altro foglio» («Інший син», 1918). Найкращі п’єси П. написав у другий період, що припадає на 1920-і рр, коли, спираючись на традиції драматургії Г. Ібсена і особливо Б. Шоу, він створює власний інтелектуально-філософський театр — «Vestire gli ignudi» («Оголені одягаються», 1922), «La vita che ti diedi» («Життя, яке я тобі даю», 1923), «Ciascuno a suo modo» («Кожен на свій лад», 1924) та ін., з них найвідомішими, революційними за змістом та формою, є дві п’єси — «Sei personaggi in cerca d’autore» («Шість персонажів у пошуках автора», 1921) та «Enrico IV» («Генріх ІV», 1922). В останній період своєї драматургічної діяльності, що охоплює кінець 1920 — 1930-і рр., П. концентрує головну увагу на створенні п’єс, які сам називає міфами і які є його своєрідним «культурним заповітом» нащадкам: «La nuova colonia» («Нова колонія», 1928), «Lazzaro» («Лазар», 1929), «I giganti della montagna» («Гірські велетні, 1936) та ін. Під час присудженння Нобелівської премії член Шведської академії П. Хальстрем у своїй промові відзначив найбільш дивовижну рису мистецтва П., що полягає в його майже магічній спроможності перетворювати психологічний аналіз на майстерно продуману п’єсу. Окремі твори П. українською мовою переклали Г. Бережна, І. Василенко, А. Перепадя, О. Поманська, М. Прокопович, Л. Танюк, В. Чайковський, В. Шиманський та ін. На честь письменника названо астероїд 12369.

Рекомендована література

1. Топуридзе Е. Философская концепция Луиджи Пиранделло. Тбилиси, 1971;
   Google Scholar Internet
2. Молодцова М. Луиджи Пиранделло. Ленинград, 1982;
   Google Scholar Internet
3. Пахльовська О. Луїджі Піранделло, літописець драми XX століття // Піранделло Л. Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. К., 1991;
   Google Scholar Internet
4. Її ж. Піранделло — драматург оголених масок // Всесвіт. 1998. № 2;
   Google Scholar Internet
5. Луков В. Піранделло Луїджі // Зарубіжні письменники: Енциклопед. довід.: У 2 т. Т. 2. Т., 2006.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю